У
роки так званої «Перебудови» всі упадали перед усім американським,
і Америка здавалася земним раєм, де течуть молочні ріки в кисільних
берегах; навіть тамтешні платні навчання й лікування подавалися
як велике добро. Водночас із цим досить поступово розвінчувався
й образ Москвинської імперії, яку за Совдепії подавали як мудру
й, головне, старшу сестру (пам’ятаєте: «Бо
Росія й Україна – / Нерозлучні дві сестри»?). Цей
ланцюжок значною мірою нагадує те, що описано в тому таки «Ударі
руських богів»: для початку викрили Сталіна, а Леніна залишили
ледве не святим; невдовзі черга дійшла й до нього, та користувався
певною повагою Маркс; а коли взялись і за нього, то довгенько
ще побутувала думка, що все зло тільки від «комуняк», а ось
царська Московія – прекрасна країна. От і з цим довелося боротися
якнайдовше; тим більше, що з протимосковських книг тоді був
хіба що «Дух нашої давнини» Донціва.
Тепер,
на щастя, зрозуміло, що взагалі Москвинська імперія – зло. Віддати
належне Західній Україні, там це все відбулось іще за Совдепії.
А
от холуйське обожнення Америки, а особливо Європи залишилося.
Багато навіть ніби патріотичних українців у неї рвуться. Треба
віддати належне нашій ґазеті, протизахідні матеріали в ній друкувалися,
хоча, може, й не достатньо. Та, на жаль, читачів у «Слова Оріїв»
іще замало. А інші патріоти, шкода, але Захід дуже переоцінюють.
До декого, щоправда, доходить, але вони чомусь впадають знову
в москволюбство.
Коротше
кажучи, що москволюбство – хвороба, що європолюбство, і яка
з них страшніша – ще питання. В однім із випусків «Слова Оріїв»
якраз є плакат, де Вкраїна в лабетах між Америкою й Московією.
То як же бути? Всіх ми не переможемо і, до речі, сподівання
на таку перемогу – одна з причин поразок Махна й Бандери.
На
мій погляд, нашим спільником повинна бути АЗІЯ. Тут можна було
б узяти ще один епіграп, як не дивно, з Леніна: «Відстала
Європа й передова Азія», хоч і в помітно іншому значенні.
Які доводи на користь такої дружби? По-перше, в країнах Південного
й Далекого Сходу процвітає їхня рідна віра, причому близька
до нашої. По-друге, навіть басурмани – великі патріоти, а нам
цього якраз дуже не вистачає. По-третє, саме Кавказ і Середня
Азія завжди протистояли Московії, а араби – Штатам і Хранції,
отже, поєднавши зусилля з ними, нам буде набагато легше у разі
війни. По-четверте, на Близькому Сході є нахта й газ, якими
московський сусід нас шантажує, затягуючи до кабали. По-п’яте,
Азія, особливо Південно-східна, зараз стрімко розвивається:
її технічна оснащеність часто вища західної, а деякі країни
і ядерною зброєю володіють.
Є,
безумовно, і протидоводи – вони чудово викладені у «Південному
векторі» І.Коваленка. Та тут є певні обмовки: він справедливо
вважає головних ворогів у Туреччині та Китаї, але в Азії є багато
інших країн, які не становлять нам загрози. І ще одне: ці супротивники
– джини в пляшках, – доки вони вирвуться, й ми станемо на ноги.
Проти
входження в СНГ-колхоз чи Єврокибуцу є ще докази: в Україні
дев’ятнадцять двадцятих європейського чорнозему, на який давно
мріють розпочати полювання; причому з ним у Європи справи гірші,
ніж у Московії; по-друге нас на Заході шанують ще менше, ніж
негрів або арабів; по-третє, вже багатьом відомо, що москалі
за нація, а їхній «вєлікій, могучій,
правдівий і свабодний русскій язик» насправді невдала
пародія на нашу мову. І взагалі, заманювання нас до Єврокибуци
дуже нагадує налапництво злого й доброго слідчих, де роль першого
виконує Москва. (Точно так нас розвели на останніх президентських
виборах, де подібну роль виконував Янукович).
На
завершення лише додам, що той же Істархов поважає ІСЛАМ куди
як більше, ніж Християнство.
МСТИСЛАВ