Нашій
громаді виповнюється вже третій рік. Кількісний склад громади
зростає повільно, хоча «якість» підготовки рунвіста стає кращою.
Насамперед, проведення свягосів не порівняти з тим, що було.
Ми не маємо семінарської освіти – життя стає нашою школою. Ми
набували досвід в Слободі, на квартирі у Віри Антонівни, Будинку
Офіцерів. Зараз, в МАУП з’явилася можливість переобладнати,
зробити хоча б якийсь вигляд власної Святині. Головним стало
те, що сповідники розуміють – все залежить від них самих, а
не від правління громади чи рунтата Мирослава. Самоорганізація,
наполегливість і віра в свої сили створили те, що ми маємо зараз,
а згадайте, що було рік тому. Найкраща в світі віра стане мертвою
коли не матиме вірних. На думку приходить приповідка:
«Чоловік
вертається з роботи, приходить додому пізно, втомлений і знервований.
В коридорі помешкання його зустрічає вся сім’я: жінка, дитина
та старий батько. З ним вітаються, він скидає пальто, перевзувається
й проходить до кухні, де на нього чекає вечеря.
Старий
батько підходить до нього з питанням:
–
Синку, скажи, скільки ти заробляєш за місяць?
–
Півтори тисячі, – відповідає чоловік.
–
Дай мені півтисячі, – просить старий.
–
Діду, слухай, – говорить до нього чоловік, – нащо тобі гроші?
Йди дивися телевізор, там зараз новини будуть.
Чоловік
починає вечеряти, думаючи, що старий хоче знову купити якийсь
непотріб, через це і просить у нього грошей. Уже лягаючи спати,
чоловік розуміє, що досить грубо відповів батькові. Тоді піднімається
і йде до нього в кімнату, просить вибачення і виймає з гаманця
гроші. Старий, узявши гроші, каже:
–
От і добре, синку, тепер я хочу купити в тебе одну годину робочого
часу. Я б так хотів, аби щовечора ми вечеряли разом. А ти завжди
на роботі...»
Висновок
з цієї притчі можна означити: Дажбог, наче той старенький батько,
чекає, що ти хоч годину щодня приділятимеш і молитві до Нього,
і справам, корисним для РУНВіри й України. Для України необхідно,
щоби кожен з нас хоч невелику частину свого прибутку виділяв
на РУНВіру, а саме на діяльність силенкиянської організації,
а не лише для свого роду. І хоча зараз не День Жертводавця,
але нашим спонсорам особлива подяка. Завдяки їм громада стала
самодостатньою. Ми не можемо поки що купувати час на телеканалі,
але розвиваємось ми за рахунок вірних.
Неоцінену
допомогу в становленні «Оріяни» надали наші побратими Свириденки.
З їх благословення і почалась наша нелегка робота в поверненні
внуків Дажбожих до Рідної Віри. За рахунок допомоги у вигляді
Святого Письма ми отримали елементарну основу для початку роботи.
Завдячуючи Дажбогу, доля звела мене з ними ще три роки тому.
Це наші перші подвижники, посланці Всемогутнього Дажбога, з
якими ми співпрацюємо вже три роки. Ці люди першими разом з
Учителем почали проповідувати віру в Дажбога, борючись зі страшним
засиллям комуністичного та юдо-християнського ярма в Україні.
Нажаль, після подорожі до них одного з наших побратимів, наші
стосунки охололи. Кожен може помилитись, але вміймо виправити
помилку й іти далі.
Без
Свириденків громада може прожити, але як дитина без матері.
Не робіть нас сиротами – ми одна сім’я. Ми не з Марченком –
ми з Дажбогом. І лише віра в Дажбога зробила сповідників нашої
«Оріяни» дієвими і об’єднаними, а значить сильними. Разом з
Дажбогом, а значить зі Свириденками, Марченком, Побережним та
іншими ми в тому році видрукували МАГА ВІРУ, «Гість з Храму
Предків», «Мудрість Української Правди», «Святе Вчення». Вже
готується до друку кишеньковий варіант МАГА ВІРИ. Наша громада
вперше в Україні випустила календар РУНВіри, який розійшовся
по багатьох громадах. Він дав поштовх до створення і відпрацювання
календаря, єдиного для всіх громад РУНВіри. Цілісність це наша
сила, а кусники – смерть.
І
на завершення ще одна приповідка:
«Націоналізм
народився від Любові до свого народу. І спитав Націоналізм у
своєї Матері:
–
А куди зникає Рідна Віра?
–
Вона вмирає, – відповіла Любов. Люди не бережуть, те що мають,
розпорошують найдорожчий скарб.
Молодий
Націоналізм вирішив, що він виросте й стане великим та потужним.
Спливав час, Націоналізм став більшим, нарешті став великим
та дужим. Але люди його не сприймали, відвертались від нього.
І почав Націоналізм меншати, слабшати, скніти. І пішов він блукати
Україною, пройшов горами, потім ішов степом, крокував автомагістралями.
Втомився Націоналізм і сів відпочити біля великого дуба. Аж
раптом хтось говорить до нього:
–
Ти втомився, напевне, довго ходив поміж людей?
–
Так, втомився. Ходив довго. А ти хто?
–
А я, Рідна Віра, – відповіла йому стара.
–
Ти, Рідна Віра? – дуже здивувався він. – Але ж я чув від Матері
моєї, що ти прекрасна, світла і життєдайна?!
–
Так, я була такою, допоки від мене не відвернулися люди рідні.
Але скажу тобі, що якщо ми будемо разом, то ніколи не постаріємо,
ніколи не заслабнемо і не сидітимемо тут під дубом, а житимемо
в серцях людей, творитимемо Красу і народжуватимемо Щастя!
І
домовилися тоді Рідна Віра і Націоналізм ніколи не розлучатися,
завжди бути разом. І з того часу, якщо з серця людини зникає
Рідна Віра, то звідти йде і Націоналізм, і Любов до Вітчизни,
і Щастя там не приживається, і Краса не родиться. Шкода, що
не всі поки що це розуміють».
