ЧОЛОВIЧЕ
Й ЖIНОЧЕ
Кажу:
ніжність – це не слабкість, а сила. В історії занотовано, що
красива жінка сказала своєму чоловікові, суворому полководцеві:
«Ти покорив Світ, а я покорила тебе». Жінка, яка володіє лагідним
поглядом, м’яким голосом, елегантними манерами, тактовністю
і красою, дуже сильна. Вона лагідністю злагіднює суворого мужчину.
Знаємо: всесильні королі не раз стояли перед нею на колінах.
Жінка з крикливим голосом, з нахилом до крутійства, обману,
жорстокости, нахабства, задирливої прискіпливості, навіть тоді,
коли вона молода й красива, дуже слабка, її слабкою зробило
неправильне виховання, жорстоке оточення. Чоловіки її обминають,
думаючи: не потрібний мені цей клопіт.
Лев
Силенко, «Святе Вчення»
Читаючи
ці мудрі слова, зайвий раз переконуюсь, що ми живемо у хворому
суспільстві, світі, перевернутому з ніг на голову. З певного часу
в українському суспільстві жінка стала займати занадто високе
положення. На цей ґрунт лягла совкова т.зв. «емансипація». А тепер
ще добиває нашого чоловіка імпортований космополітами із Заходу
фемінізм, для початку у машкарі т.зв. «ґендерної політики».
Чоловік
в український сім’ї – ніхто. Його, виявляється, можна легко за
нашими законами засудити, можна позбавити дітей, власности, житла,
зробити бомжем чи багатолітнім в’язнем, при тому можна за дрібницю,
а можна й зовсім задурно, найнявши кількох «свідків». Для такої
оборудки зовсім не треба купувати суддів – все буде «законно»,
у згоді з нашим «правом».
І
далеко ходити не потрібно. Так, мого колишнього сусіда, котрий
і отримав трикімнатну квартиру як воїн-«афганець», дружина, знайшовши
собі іншого, цілком «законно» виселила з квартири, залишивши навіть
без прописки-реєстрації. Або мого кума дружина теж виселила на
вулицю, залишивши без квартири, котру він свого часу заробив «по
європах». І лише тому, що вони обидва люди вольові, та ще й не
старі, то зуміли не опуститися до рівня бомжів. А скільки ще подібних
історій можуть розказати читачі?
У
Європі, куди нас, до речі, ґвалтом тягнуть, аби відібрати у чоловіка
квартиру (його власність!) не обов’язково бути з ним одруженим,
не обов’язково навіть жити громадянським шлюбом. Там будь-яка
повія, покрутивши своїми принадами перед чоловіком і завагітнівши
від нього, може відібрати левову частку його майна, скільки б
він не мав. Вам тепер зрозуміло, чому чоловіки там воліють краще
стати гомосексуалістами і не мати справи з протилежною статтю?
Тому ця блакитна зараза присутня там не менше, ніж рожевий фемінізм.
Ці дві бацили йдуть у Європі поруч.
Мені,
правда, можуть заперечити, що це робиться в інтересах дітей. Дійсно
так може здатися, адже жінка традиційно більше турбується про
підростаюче покоління і це в неї закладено Дажбогом. Але невже
задля щастя дитини її батька конче треба зробити коли не «опущеним»
волоцюгою, то сандалею на нозі у жінки, а саму дитину – безбатченком?!
Таке ставлення до чоловіка у «цивілізованих» країнах продиктоване
ніби турботою про дітей, а, отже, про продовження роду. Тоді я
запитую: чому ж тоді рід свій продовжують мусульмани, індуси,
китайці тощо, тобто ті народи, де чоловік у сім’ї продовжує традиційно
домінувати, а не європеоїди, де ці проблеми, особливо на Заході,
ще більш запущені, ніж у нас, і де феміністична (чоловіконенависницька)
зараза розквітла буйним цвітом. Фемінізм – це болячка хворого
суспільства, а отже заганяння чоловіка в глухий кут – це жодним
чином не турбота про дітей, а якщо дивитися на наслідки, то зовсім
навпаки. І ми скоро переконаємось, що ця бацила разом з іншими
бацилами, там рясно присутніми, таки роз’їсть старезне тіло бабусі-Європи.
Справа
в тому, що суспільство (а таке становище чоловіка, помітьте, лише
в християнських країнах – в одних менше, а в інших, як в Україні
– аж зашкалює) подібними законами програмує чоловіка ставати «пролетарем»,
вільним від майна, «альфонсом», котрий у сім’ї не турбується про
дітей, а лише про тимчасові зручності й утіхи. Суспільство опускає
чоловіка по повній програмі і чоловік тихо деградує. Не останній
тут чинник і той, що хлопчиків у нас виховують жінки-вчительки,
що саме по собі вже є збоченням.
І
як наслідок всього цього, ми бачимо в нас таку державу (адже творення
держави – чисто чоловічий клопіт!), коли нема кого поставити на
чолі України, коли залишився, як казали, один косак, та й той
у спідниці (про Юлю Тимошенко). А все ж починається з виховання
чоловіка у сім’ї і школі... Якщо тато боїться мами, якщо він не
господар у сім’ї, а так, «на пташиних правах», коли він тут лише
тимчасово, то хіба може така сім’я виховати Чоловіка, Мужа, Володаря
нації?! Ні, у таких сім’ях виростають «ганчірки», бомжі й алкоголіки...
Або
візьмімо іншу тему. За нашими законами жінка може дуже легко посадити
чоловіка за ґрати на довгі роки, пришивши йому зґвалтування, навіть
коли на це зґвалтування не було й натяку. Це, як кажуть, справа
техніки й бажання жінки, а «свідків» завжди можна знайти. Але,
по-перше, звичайні «шлюбні ігри» зі сторони часто можуть і нагадувати
ґвалтування, проте це ще не значить, що жінка того не хоче. По-друге,
навіть коли й було щось схоже на зґвалтування, то провокує його
переважно саме жінка. Ви погляньте, як одягнуті на вулиці наші
дівчата й жінки – такого, мабуть, немає ніде у світі – навіть
у розбещеній Європі повії (!) одягаються скромніше! Далеко не
кожен чоловік може встояти проти таких провокацій – зазвичай у
чоловіка немає тут вибору, адже така природа самця і суспільна
мораль має це враховувати. А коли сказали «А» і не кажуть потім
«Б» – ось і маємо привід для зґвалтування. Але ми відволіклися
– повторюся, аби надовго бачити небо у клітинку, зовсім не обов’язково
ґвалтувати – зґвалтування жінка може пречудово оформити юридично
й без вашої участи. Суши, чоловіче, сухарі, ти попав...
Може
дехто сказати про автора, що він жінконенависник. Та мораль цієї
байки у тому, що винні у такому стані речей і в такому законодавстві
саме чоловіки. Бо вони поки що переважають як у Верховній Раді,
так і у всіх європейських парламентах і, отже, відповідальність
за ці закони на «підступних і стервозних» жінок не перекладеш.
Жінка може плакати про своє безправ’я, лаяти «жіночу долю», спекулювати
дітьми і випрошувати собі привілеї. А ось утверджують ці закони
у парламентах саме чоловіки. І добре, коли ці закони потім ударяють
по тих, хто їх і виплодив – страшно те, що вони підточують основи
суспільства, роз’їдають традиційний здоровий стан речей, встановлений
самим Богом, від чого потім страждають не лише чоловіки, а й жінки
та, зрештою, й діти.
З
іншої сторони, справедливо кажуть, що народ достойний своїх провідників.
Якби соціальне замовлення було іншим, то й парламент ухвалював
би інші закони. Ця чоловіча «опущеність» зараз, нажаль, у більшости
українських сімей. Абсолютна більшість українців нормально сприймає
те, що жінка домінує в сім’ї – мовляв, а що, менше відповідальности,
легше жити за спиною дружини... Українські чоловіки спокійно сприймуть
і матріархат у суспільстві загалом. Тоді як матріархат, якщо й
можливий у принципі, то лише в якомусь ізольованому від зовнішнього
агресивного впливу суспільстві (що нині виглядає як утопія), а
не у нашому «вовчому» світі.
Ніцше
писав: «Ти йдеш до жінки? Бери канчука!»
Перефразовуючи цей крилатий вислів, скажу, що будь-яка
жінка підсвідомо хоче бачити біля себе сильного чоловіка.
І не варто зважати на те, що вона на цю тему розповідає. Жінка
не переварює біля себе «ганчірку», «ні рибу, ні м’ясо», такий
чоловік жінку страшно дратує, вона готова піти навіть за якимсь
азіатом у пустелю жити, стати йому четвертою дружиною, аби він
тільки був твердим чоловіком, а не «розмазнею», аби знав, чого
хоче від життя і твердо тримав жінку в своїх руках. Бо, як відомо,
чоловік по своїй природі володар життя, тоді як жінка – саме життя.
Та цей тип чоловік, нажаль, не типовий для України. Бо наше суспільство
виховане у справді християнському дусі. Воно тяжко хворе і найстрашніше,
що воно й не здогадується про запущеність своєї хвороби. А нікчемність
чоловіка – це лише один з її симптомів.
І
саме на РУНВіру Дажбог поклав завдання виправити цей неприродний
стан речей. На противагу християнському егалітарному началу РУНВіра
має відродити тип чоловіка – володаря долі. Шляхів вирішення цієї
проблеми є два. Або робити революцію і вогнем випалювати хворобу
у масштабах України, що на даний час нереально. Або, оскільки
нас, рунвістів поки що катастрофічно мало, то залишається ізолюватися
від хворих, аби вже у своїх поселеннях творити зачатки здорового
суспільства, а отже й виховувати чоловіків здорової, сильної породи.
Іван
ПРИЛУЦЬКИЙ