Шановним
нацiоналiстам-християнам
 |
Козаки
віддають булаву Ісусу
|
22
січня 11006 р. Д. у День Соборності України приємно було бачити
на Софійському майдані людей, налаштованих відповідно цього
величного для нас свята. Але й боляче водночас від промов
старіючих «націоналістичних» лідерів – таке відчуття, ніби
їм заманулося помахати кулаками після бою. Тобто після так
званої «Помаранчевої революції», коли випустивши пару, на
радість нашим ворогам, ми так ні до чого не прийшли і нічого
не домоглися. Дійсно, народ одурений і розгублений вже вкотре
за 16 років незалежності України. Але не зітхати за втраченими
надіями збираюся я на сторінках газети.
Хочеться
нагадати усім нам про сутність борців за українську Україну,
які нас оточують. Як красиво промовляють вони до нас зі шпальт
своїх газет, із дозволених до показу уривків на телеекрані,
із власних промовистих сайтів. Ми рідновіри і, зокрема, рунвісти
більшістю своєю пірнаємо за ними, розсварюючись між собою:
якого так званого націоналіста-християнина маємо підтримувати.
Але… Ми не бачимо чи не бажаємо бачити, а шановні так звані
націоналісти й поготів незрячі, до власного глупства.
Красиве
гасло «Бог і Україна», яке виставляється напоказ,
говорить про те, що вони розраховують на підтримку вищих сил,
що у них глибока духовність і порядність на першому місці,
і з цими чеснотами вони прагнуть у бій за Вітчизну святу.
Давайте придивимося ближче до цього гасла і розшифруємо його.
Для нас є взагалі невідомим той факт, що непомітно для широкого
загалу гасло славного князя України-Руси Святослава Хороброго
«Україна понад усе» було поступово змінено
на «Бог і Україна» десь у 40–60 роках ХХ ст.
за християнським літочисленням. Безумовно, що гасло дуже подобалося
отцям церкви, адже означало їхній авторитет, як духовних провідників,
на першому місці. А куди ці «провідники» заводили, знаємо
з власної трагічної історії – згадаймо хоча б князя Володимира,
гетманів Хмельницького й Калнишевського. У принципі, такі
недолугі порадники фактично кожного нашого ватажка заводили
вогниками віри Христової у болото, а разом із ними й Україну.
Маючи таких духовних наставників, шановні, от вам і перша
причина провалу будь-якої боротьби. Отці церкви, якої? Християнської.
Отже Бог має ім’я Єгова (Саваот). То до кого ви звертаєте
молитву про порятунок і допомогу, борці за Україну? До Бога
юдейського. А проти кого? Проти народу юдейського і йому співчуваючих.
Як ви гадаєте, кому допоможе такий Бог, жиду чи українцю?
Риторичне запитання. Чужа духовність ніколи не стане нам на
допомогу – ось вам і друга причина поразки. Щойно Україна-Русь
стала християнською, як почала закочуватися її зоря і посьогодні
ще не зійшла.
Це
не міг не помітити наш Учитель і Пророк Лев Силенко. Будучи
молодим, він тільки починав проповідувати в українському таборі
в Авґзбурзі (Зомме-Казерне), де скупчилася на той час українська
еліта, а потім і містами Америки, де проживали чисельні осередки
українців. Він не просто читав лекції з величної історії України,
піднімаючи дух своїх земляків, а й проповідував віру в дійсно
українського Бога – Дажбога, і не раз мав полеміку з різними
представниками націоналістично налаштованих українців. «Лев
Силенко відважно й чітко заявив, що гасло «Бог і Україна»є
провокацією єзуїтською: якщо християни-українці вірять Саваотові,
Господу народу юдейського, то треба писати ясно: Господь Саваот,
Бог юдейський і Україна. Отже, Україна у гаслі «Бог і Україна»
підпорядкована Богові Авраама, Ісаака, Рахелі, Ребеки. Якщо
римський папа – намісник Бога на землі, тоді виходить: папа
римський і Україна. Отже, хитрим способом освячується культ
рабської України, щоб її сини й доньки були, як пише Тарас
Шевченко, «німими підлими рабами, які заснули мов свиня в
калюжі у своїй неволі» («Учитель Силенко. ..»/
Лисенко С. – К.: Обереги, 1996).
Звісно,
можна заперечити, що, мовляв, Бог не має національності. І
це дійсно так. Але розуміння Бога, тобто релігія завжди мають
національне підґрунтя. А тому, як правильно зазначає наш Учитель
Лев Силенко, Бог один, а релігій у світі багато. Це означає
багато розумінь Бога і кожен народ любить і розуміє Бога по-рідному.
Отже, є юдейське, арабське, індуське, китайське розуміння
Бога. То чому ж не може бути українського? Наука РУНВіра якраз
і є тим розумінням, на яке і має спиратися дійсний націоналіст
і борець за долю Вітчизни нашої України. Тоді й гасло «Бог
і Україна» дійсно матиме наше рідне розуміння, адже Бог (у
розумінні, Дажбог) стає на перше місце, як наша українська
Духовна сутність, що плекає нас, оберігає від усіх ворогів
і завжди сприяє нашій перемозі. Ось тепер розуміємо, хто такі
дійсні націоналісти: у кого і Бог свій, і мати-Вітчизна своя
понад усе.
Нажаль,
зараз усе складається зовсім не так. Цілуються ікони й руки
попів, моляться, хрестяться й говорять про любов до України.
Або ти націоналіст, або християнин – це абсолютно взаємовиключні
положення і поряд аж ніяк не можуть існувати. Християнин –
це сучасною мовою космополіт, бо, як відомо, «немає
ні елліна ні юдея». Тоді як може виступати добропорядний
християнин проти космополітизму, щиро любити свою Батьківщину
й боротися з її поневолювачами, адже «вся
влада від Бога». Це ж відверте роздвоєння особистості.
Християнство, комунізм-інтернаціоналізм, демократизм-лібералізм,
космополітизм – це все ланки одного ланцюга, який має свій
початок і кінець у Біблії, писаній левітами (жидами-мудрагелями
Езикіелем та Ездрою). Які розумні, ви тільки подивіться, собі
залишили аристократичний юдаїзм, а ґоям підсунули рабсько-плебейський,
наскрізь гнилий християнізм. І увесь світ, ніби зграйка дурників,
попався у пастку. Що то було, неминучій поворот долі? Але
це тема для іншої статті.
Про
який націоналізм може йти мова, коли ви цілуєте розп’яття,
ікони й мощі святих жидів та ромеїв? Ваша боротьба – це товчення
води в ступі. А щоб цього не було, визнайте дві істини: жиди
дійсно обраний лише їхнім богом (Єговою) народ і що ми, українці-русичі
– онуки Дажбожі (маємо божественне походження). Гордість і
надія цього світу, а не раби біблійного Бога-Отця.
«Народ, який не знає, хто він є, не можна об’єднати й підняти
на боротьбу за великі національні ідеали, за рідну державу»
(там же).
А
виходить із нашого сьогодення, що і наші провідники (або ті,
хто ними намагається бути) самі цього достеменно не знають,
а ще кудись хочуть вести. Бояться власного «Я», перелякано
оглядаються раз-по-раз, чи не запідозрить їх хтось у відродженні
українського Духа, незалежного від чужих впливів. Нещасний
наш народ, маючи таких провідників, але… щасливі ми, рунвісти,
що маємо правильне богорозуміння, правильний шлях життя, вказаний
нам Пророком нашим Левом Силенком. Не маємо ми права не розповсюджувати,
не проповідувати серед заблуканих і обманутих українців ту
істину, що сповістив нам Дажбог вустами Лева Силенка. Його
Вчення – це вихід із лабіринту облудних жидівських вчень,
які обплутали наш народ і державу. Це порятунок, якого прагнули
всі покоління українців-русичів тисячу років чужовір’я, зневіри,
обману й постійних поразок за крок від перемоги.
Рідна
ІВАЩЕНКО