Важливе
значення для розвитку української культури має український календар,
який би враховував специфіку історії Української нації, України,
в тому числі й геологічної історії формування українських теренів.
В
даному випадку, український календар, який запропонований РУНВірою,
є особливо вдалим, бо в ньому початок відліку часу (11007 років
тому) приблизно співпадає на території України з початком періоду
історії давньоукраїнських культур, який називається мезоліт
(середній кам’яний вік). Початок голоцену і мезоліту був пов’язаний
зі швидким потеплінням, що зруйнувало останній великий льодовик,
кардинально змінило екосистему на території України (та й у
світі в цілому), і, врешті, сильно вплинуло на подальший розвиток
праукраїнців, їх культури.
Але
ж була історія і до голоцену та мезоліту. І якщо позначити нинішній
рік як 11007 рік Дажбожий, то як тоді позначити дату, наприклад,
12007 років тому? «1000 років до року Дажбожого»? Але
звучить якось нескладно. Було би правильно писати не 11007
рік Дажбожий чи 111-й вік Дажбожий, а 11007 рік
(чи років) нової ери Дажбога чи 111-й вік (або століття)
н. е. Дажбога. А 12007 років тому позначити як 1000 років
(рік) до нової ери Дажбога чи 10 віків до н. е. Д.
Можна ще замість «до нової ери» писати «старої ери»,
але тоді перед числом потрібно ставити знак «–», так
як згідно шкали позитивних і негативних чисел, і ті й інші починаються
зі спільного для них нуля. Тоді тут буде: «–1000 років старої
ери (с. е.) Дажбога»; це відлік старої ери ніби з її умовного
кінця в зворотню сторону, а не початку існування часу, бо його
початку ніколи не було й кінця ніколи не буде, як власне і простору,
матерії, безмежного Буття вцілому. Тут як стара, так і нова
ери Дажбога в своєму відліку часу прямують в протилежних напрямках
відповідно в негативну (мінусову) і позитивну (плюсову) часові
безкінечності, але вони обидві починаються зі спільного нуля
11007 років тому.
Ігор
КОВАЛЕНКО
*
* *
Українські
символи
Важливою
ознакою будь-якої цивілізації є мова, яка в свою чергу складається
з символів. В мові спілкування основними символами є букви,
в мові розрахунків – цифри і числа, в багатьох сферах для позначення
інформації використовують різні умовні знаки. В українській
мові застосовується абетка «кирилиця»
в скороченому варіанті, яка була створена на базі грецького
алфавіту з додаванням кількох літер. В розрахунках використовуються
індо-арабські цифри і числа, а в позначенні, наприклад, розділів
тексту чи століть – ще й латинські; для позначення різних точок
і прямих в геометрії чи невідомих чисел в алгебрі використовуються
латинські і грецькі літери, в інших сферах теж практично одні
запозичення. Але ж в нас є ще стародавня українська абетка «глаголиця»,
яка відрізняється від кирилиці, проте її літери, як і кирилиці,
мають не тільки буквенне і звукове значення, а й позначають
цифри.
Для
розвитку української символіки, глаголицю можна використати
замість латинських та індо-арабських цифр в тих сферах, де це
не викликає незручностей. Букви глаголиці позначають цифри 1,
2,... , 9; далі 10, 20,... , 90; 100, 200,... , 900 і 1000.
Є ще 12 вільних букв, якими можна позначити десять і сто тисяч,
1, 10 і 100 мільйонів, мільярд тощо. Нуля в глаголиці (як і
в кирилиці) немає, але його можна позначити знаком Х,
який схожий на письмову букву Х. Цей символ, по-перше,
цілком вписується в стиль глаголиці, по-друге, це той же нуль,
тільки в ньому обидві половинки з’єднані «спинами»; цей символ
ніби відкривається в дві діалектично протилежні (позитивну і
негативну) сторони числення, даючи їм початок. До речі, з глаголиці
можна запозичити літери в сучасну українську абетку для позначення
таких звуків як дж, дз тощо, для яких нині немає окремих
букв. Повна кирилиця давнього стилю позначає практично ті ж
цифри, що й глаголиця, а вільних букв у ній ще більше, ніж в
останній. Нуль можна теж придумати згідно стилю кирилиці і застосовувати,
таким чином, цей алфавіт як цифрову систему.
На
гончарних та інших виробах різних давньоукраїнських культур
багато різних символів, знаків, стилізованих візерунків, які
можна було б впорядкувати і застосовувати в якості геометричних
і невідомих алгебраїчних чисел, літер, символів, а також в багатьох
інших сферах, де застосовуються умовні позначення. Можна застосовувати
як цифри та інші символи також знаки рунічного письма, різноманітні
види якого, причому часто різного походження, існували в далекому
минулому від Скандинавії до Центральної Азії.
Звичайно
ж для застосування всіх цих символів потрібно створити для них
комп’ютерні програми, осучаснити їх там, де це необхідно. Тут
вже слід проявити уяву, фантазію, щоб можна було змоделювати
приблизний розвиток даних символів з того часу, коли вони перестали
застосовуватись, до наших днів, уявити, як вони могли б розвиватись,
якби їх продовжували використовувати далі.
Коли
ми вдивляємось в давньоукраїнські символи то гордимося нашою
історією, але було б краще, щоб ці символи перебували не тільки
на сторінках підручників історії чи були експонатами в музеях,
а й продовжували своє життя і далі, розвивались і урізноманітнювались
в реальній живій українській культурі.
Ігор
КОВАЛЕНКО