...Бо се ж ми походимо вiд Дажбога...

Цікаво

Число 33
Квітень 11007 р. Д.

Напишіть нам

Незалежне Iнтернет-видання. Київ.
    Життя РУНВіри
    Документально
    Наше Вчення
    Проповідь
    Згадаймо
    Знай наших
    Поезія
    Думи мої...
  Радимо задуматись
    Так має бути
    Нагально
    Цікаво
    Погляд
    З приводу
    А насправді...
    Між іншим
    Віщий сон
    Варто знати
    Обережно, брехня!
    А чули, що...
    Нам пишуть
    Народ сміється
    Головна сторінка

 

Подаємо тут уривок з книги Сергія Кара-Мурзи "Совок" згадує". Можливо тут дещо перебільшено ностальгією автора за дещо вже віддаленими часами СССР, можливо іспанський моряк не все знає про червону імперію, що впала. Але він бачив таки багато й, гадаємо, розібрався у всіх принадах західного "вільного" суспільства, у яке нас так наполегливо припрошують.

Прочитайте - це цікаво.

Сергій Кара-Мурза

ЩО ЗАСМУЧУЄ ІСПАНСЬКИХ МОРЯКІВ

(переклад з московської)

На початку 1992 року випадково познайомився я в Іспанії з людиною, що багато побачила на світі й у той же час майже все життя прожила у відриві від преси й телебачення. З юних років і до сивого волосся він плавав моряком на різних суднах і під різними прапорами. Тоді, в 1992 році, був капітаном іспанського рибальського флоту. Плаває по півроку, приїхав у Сарагосу у відпустку (сам він баск) і зайшов відвідати друга в університет. Так ми зустрілися, розговорилися, швидко подружилися (дотепер він - мій близький друг). А назавтра я виїхав з лекцією в маленьке містечко в ста кілометрах, за Уеской. Він узявся мене підвезти на машині, а там залишився й на лекцію, а потім частина аудиторії перемістилася в ресторанчик, де проговорили майже до ранку. І прості судження цієї людини були для мене, побитого демократичною пропагандою, як ковток свіжої води в спеку, хоч і наговорив він мені неприємних речей. Хочу цим ковтком поділитися, переказую коротенько, але майже дослівно.

"Те, що відбулося із СРСР, - сказав Едуардо Гарсія Осес, - велике горе для дуже багатьох в усьому світі, навіть для тих, хто начебто радіє краху комунізму. І справа не в політиці. Без опори виявилися й ті, хто вважав себе антикомуністами. І не із класової свідомості покладали люди сподівання на СРСР, не тому, що "Пролетарі всіх країн, єднайтеся". Усе це давно не так, і на Заході робітник - це той же буржуй, тільки без грошей. А сподівалися тому, що у вас говорилося: "Людина людині - брат". А за цим тужать усі, що б вони не говорили на людях.

Бо відчувають себе тут всі, як мухи, що прилипли до клейкої стрічки. Стрічка ця солодка, і начебто ти сам до неї тягся, а прилип - і стало сумно. Пручатися всій цій пропаганді "нового світового порядку", що лізе тобі в душу й через пресу, і через рекламу, і через вітрини, людина не в змозі. Вона здається, але в неї завжди була впевненість, що є на світі Радянський Союз і є дуже культурний радянський народ, що на солодку принаду не клюне й до паперової пастки не прилипне, - а там, дивись, і нам допоможе відірватися. І що ж ми бачимо? Ось цей народ і загруз глибше всіх, і повірив у зовсім уже неймовірну брехню. Якщо це так - усе міняється у світі.

Дивися, говорить Едуардо, як з людини роблять маріонетку. Стоїмо ми в порту в Нігерії. Поруч - кубинський корабель. На берег кубинців влада не пускає - мовляв, на Кубі немає демократії. Хто ж це такий чутливий до прав людини? Військовий режим Нігерії, явні фашисти, які знищили цілі племена, мільйони людей, ніхто й не знає точно, скільки. Але вони - свої для Буша й раді йому прислужитися, як раніше були своїми всі диктатори, і Батиста, і Сомоса. А сьогодні те ж саме в Анголі. Буш, та й ваші, напевно, усі вимагали від Анголи вільних виборів. Коли я бував в Анголі, мені говорили: якщо будуть вибори й переможе нинішній режим, нам улаштують м'ясорубку. Так і вийшло. Савімбі влаштував в Анголі криваву бійню, і ніяка ООН наводити порядок не збирається.

Але справа ж не в диктаторах і не в Савімбі. Ось нігерійський докер. Усе, що в нього є, - шматок мішковини прикрити зад. Одержує копійки - і миску рису з кукурудзяним борошном. Живе в хатині з листя, ми до нього заходили. Замість меблів картонний ящик. Дітей кинув - прогодувати не може, а бачити нестерпно, як умирають один за одним. Вантажить щодня какао й арахіс - краща земля Нігерії "працює" на Європу й Америку. І він розуміє це, і розуміє, чому сам у житті жодного разу не пробував шоколаду з нігерійського какао. І в той же час - тикає пальцем у кубинський прапор: "Ой, боюся Кастро!" - Ну а тобі чого боятися? - "Як же, у них немає демократії". - А що таке демократія, що вона тобі? - "У них немає свободи!" Яка до біса свобода, ти спочатку дітей повинен нагодувати, вони в тебе з голоду мруть! Мовчить, переминається, відчуває, що всю цю маячню про демократію йому в голову вдовбали й вона йому дорожче за дітей стала. Отож цей докер і страждає, що СРСР упав. Виходить, усе. Тепер установлено в усьому світі, що діти - нісенітниця, а багатопартійність - найголовніше в житті. А він потай сподівався, що хтось поставить цей світ з голови на ноги".

І запитує мене з надією Едуардо: "Невже й у вашій країні думають так само, як цей докер? Він же в школу взагалі не ходив, а у вас інженер на інженері". І не можу я його утішити. Так, кажу, думають приблизно так само, і в першу чергу саме інженери. Хоча діти в них поки з голоду не мруть, але навіть якщо й до цього дійде, вони від цієї демократії не відступляться. Адже зараз у нас багато партій - таке щастя.

"Так, для когось багатопартійність важлива, - погоджується Едуардо. Для тих, хто став уболівальником політики. Один уболіває за одну команду, інший за іншу - чия візьме? Але побачиш, що незабаром і у вас таких уболівальників стане небагато. Футбол і цікавіший, і чесніший за політику. А взагалі, це до демократії ніякого відношення й не має. Я у всіх портах бував - і в Африці, і в Латинській Америці, і в Азії. Таку демократію скрізь установили, скрізь і парламенти, і багатопартійність. Та хіба це хоч трішки заважає грабувати країну або розстрілювати селян? Подивися, що зробили з Латинською Америкою. Я після війни ходив на пасажирських суднах. Ми туди возили повні пароплави - щомісяця тисячі чоловік. І в Аргентину, і в Уругвай. Земля багатюща, населення - ті ж європейці, не скажеш, що, мовляв, негри, не вміють працювати. А сьогодні всі вони, якби змогли, переплили б океан назад у Європу. Виробництво в них щороку росте, а все йде на виплату боргу, борг же все збільшується. А тепер ми чуємо, що й СРСР поліз у цю яму до Міжнародного валютного фонду. Але ж усім уже точно відомо, як вона влаштована - вилізти неможливо.

Ви говорите - корупція була в СРСР. Ви ще не уявляєте, що таке корупція в зубожілій країні. Там усі корумповані, і інакше бути не може. Коли заходиш у порт, нормально для перевірки судна є чотири чоловіки - з порту, з поліції, з митниці й санітарної служби. А зараз зайди в будь-який порт в Африці або Латинській Америці. До тебе пливуть чоловік тридцять. Вип'ють, закусять, а потім кожному треба дати в лапу. І сердитися на них не можна - родину прогодувати не можуть, а ми майже з усіма знайомі багато років.

Якщо вже говорити про демократію, то ось тобі простий показник - лікар на судні. Якщо суспільство цінує рибалку або моряка як особистість, а не як робочу силу, воно витрачається на лікаря, ось це і є демократія. Тому наші іспанські капітани як прийдуть у район лову, найперше з'ясовують, де перебувають найближчі кубинські або радянські судна, і тримаються так, аби вони завжди були в межах досяжності. Бо в кубинців і у вас на будь-якому судні є лікар, а під час лову ледве не щодня травми, то палець відірве, то гаком зачепить. І люди почувають себе спокійніше, коли знають, що якщо справа серйозна - прибуде катер з кубинським лікарем, підніметься він зі своєю валізкою й навіть, якщо треба, операцію зробить. І грошей не візьме - засміється. Сьогодні вам на це начхати, а подивимося, що скажуть ваші рибалки завтра, коли залишаться без лікарів, а операції їм буде робити боцман з консультаціями по радіо. Це в нас - вершина прогресу.

Чи буде тільки це "завтра" у ваших рибалок? Щось їх стало майже не видно. А коли видно, нудно дивитися. Раніше радянські судна були найчистіші й найкрасивіші. А сьогодні вони схожі на піратські. Не ремонтують, не фарбують і навіть не прибирають. В останньому рейсі зайшли ми в Салерно, в Італії. Стоїть поруч ваше судно, уже під чужим прапором. А капітана я давно знаю. Біля судна товчеться портова шпана - матроси розпродають контрабанду, привезли ящики з американськими сигаретами. Потім дивлюся й очам не вірю - продають канати із судна, а один тягне банки з фарбою. Корабель весь іржавий, а фарбу продають. Запитую капітана - що діється? А він сміється. Хочеш, каже, продам тобі корабель? Купуй, Едуардо, судно майже нове.

Що ж ви це, сволота, зробили зі своєю країною?"

На це питання іспанського моряка я не знайшов відповіді. Ми й самі ще не розуміємо, що ж ми, сволота, зробили зі своєю країною.