Велика
могутність віри, але не безмежна: закони природи сильніше за
неї. Віра і природа, як кільце і лампа Аладина з «Тисячі й однієї
ночі». Дух кільця могутній, але, коли він зіштовхується з духом
лампи, – він безсилий.
У
тих людських спільнотах, які побудовані на освячених релігією
аристократичних началах, заснованих на законах природи, відбувається
додавання двох великих сил – природи і віри – й обидві вони
разом працюють на благо цих спільнот. У державах же, що сповідують
демократичні релігії, відбувається вже не додавання, а віднімання
сили віри, як більш слабкої, із сили більш могутньої, природи.
Віра не відразу і неохоче визнає перевагу над собою природи.
Зіштовхнута з нею, вона довго, завзято, жорстоко і безнадійно
бореться й поступається їй тільки украй знесилена. Звичайно,
уся ця боротьба відбувається за рахунок народу, що сповідує
демократичну релігію, від якого, до кінця бою, часто залишається
один спогад.
Подібну
«боротьбу з Богом» людство спостерігало в християнському Римі
і бачить тепер у соціалістичній Росії.
Але
й упокорені демократичні релігії продовжують важким каменем
висіти на шиї тих народів, що їх сповідують. Їхні адепти користаються
не сумою сил природи і віри, а різницею.
Звідси
видно, як важко нам, ґоям, наділеним демократичною християнською
релігією, бороти з жидами, що сповідають релігію аристократичну.
Познайомимося
ж з нею ближче, з цією аристократичною юдейською релігією.
Струнке,
цільне, оригінальне і практичне це навчання. Жиди вірять у те,
що нашу планету створив Єдиний Бог Єгова спеціально для них,
для «обраного народу». Звідси випливає, що все існуюче на землі
належить народу ізраїльському, а все живе повинно скорятися
і служити йому. Жиди вважають людьми тільки жидів же. Цю обставину
я підкреслюю три рази – вона дає нам ключ до розуміння не тільки
жидівської релігії, але і всієї їх діяльності взагалі. Ми, ґої,
для жидів не люди. Ми звірі, тварини, худоба – прошу читача
запам’ятати це.
Жидівська
релігія не збентежена тим, що не завжди і не скрізь її адепти
є володарями ситуації. Вона учить свою паству, що раніш колись
уже було на землі жидівське царство (рай), коли уся влада належала
«обраному народу». Потім, як покарання за непослух його велінь,
Єгова позбавив юдеїв їхнього панування і сказав, що він тільки
тоді перемінить гнів на милість, коли жиди самі самотужки скорять
собі всі інші народи. Коли Єгова побачить, що сини Ізраїлю в
достатній мірі виконали його накази і що всіх ґоїв перетворили
в жидівських рабів – тоді, у знак свого прощення, він надішле
на землю Месію, свого сина, що остаточно відновить жидівське
царство (рай) і цього разу вже назавжди.
Ось
у декількох словах весь «цимес» жидівської релігії. Мету і зміст
свого буття народ ізраїльський бачить в поверненні свого колишнього
світового панування і всіма силами прагне до нього, не зважаючи
ні на що. Прагнення це на технічній жидівській мові зветься
«будівлею храму людського»
чи ж «Соломонового».
Віра
в майбутній храм людський має величезний вплив на все юдейське
плем’я. Вона ставить за обов’язок жидам прагнути до поневолення
і скорення ґоїв. Кожен син Ізраїлю повинен будувати храм, повинен
прагнути до влади над ґоями, інакше він не вартий честі називатися
жидом. Усе життя будь-якого юдея, від колиски і до могили, це
суцільна боротьба за владу, безперестанне скорення ґоїв. Безупинно
будує юдейське плем’я храм людський і тяжко приходиться акумам
від цієї будівлі. Але сказав Єгова, щоб не бентежився обраний
народ навіть своїми втратами при цьому будівництві, про ґоїв
же нічого не сказав – адже вони худоба!
І
будують жиди і будуть будувати доти, аж доки ні засяє шестикутна
зірка Давида на золотих банях храму Соломонового чи аж поки
не здохне останній жид, що живе на нашій грішній землі.
Нехай
не подумає читач, що «храм Соломонів» це щось на кшталт християнського
чи магометанського «раю». Аж ніяк. В юдейському храмі «для простого
народу» тільки пришестя Месії, усі-ж інші положення, як ми побачимо
нижче, засновані на законах природи і відрізняються здоровим
глуздом і практичністю. Всесвітнє жидівське царство не утопія
і не безглузді мріяння, а проект, щоправда, грандіозний і важкий
для виконання, але ж широти розмаху й енергії жидам ніколи не
бракувало.
Зазирнемо
в сиву глибину століть і подивимося, чим вирізнялася первісна
людина із середовища тварин, що її оточували. Як відокремилися
наші прабатьки від своїх предків – лісових мавп? Адже ж не шляхетністю
свого характеру! Не щирістю, не великодушністю, не любов’ю до
ближнього, не всепрощенням, не смиренністю і не лагідністю,
а властивостями прямо протилежними. Хитрість, підступництво,
лукавість – ось ті якості, за допомогою яких з мавпи вийшов
сучасний «вінець творіння» – людина.
Яким
чином вдалося людині підкорити собі всіх інших тварин? Я впевнений,
що у звірів, які оточували її, репутація печерного жителя була
ще гіршою, ніж нинішня репутація жидів серед ґоїв. Не було такої
підлості, яку б не робила первісна людина над простодушними
звірами. Мистецтво користуватися їхніми слабкостями, недоліками,
недалекоглядністю, жадібністю, тупістю і дурістю було доведено
нею до досконалості. Поки слони билися з носорогами, а леви
з тиграми, скромні люди рили, потихеньку гигикаючи, глибокі
ями на звіриних тропах до водопою, утикували дно цих ям гострими
кілками і застеляли їх зверху сучками і гілками. Падали в ці
ями і слони, і носороги, наштрикались на гострі кілки, корчилися
і здихали. А навколо них танцювали, святкуючи перемогу людського
інтелекту над грубою фізичною силою, первісні людинки. З роду
в рід передавалася наука обманювати, дирити і надувати звірів,
розставляючи їм сільця і капкани. Думала людина, винаходила,
комбінувала, хитрувала, лукавила і росли тканини її мозку, розпирали
черепну коробку, збільшувалася верхня частина її голови за рахунок
нижньої і здобувала вона все більше й більше «образ і подобу
Божу», віддаляючись усе далі й далі від своїх предків – лісових
мавп.
Таким
чином, розвиваючи в собі всі «підлі» якості, відокремилася людина
від своїх предків і назавжди стала володарем світу.
Як
випала відсутня ланка між людиною і мавпою? В історії відомості
про це не збереглися, але здогадатися неважко. Треба думати,
що перші люди просто знищили цю перехідну ступінь від них до
тварин і суворо заборонили членам свого суспільства заводити
романи з мавпами.
Усе
вищеописане, за тією ж вказівкою і в тих же способах, відтворюють
і жиди, зводячи свій храм людський.
Юдейська
релігія увесь час повторює адептам, що тільки вони люди, що
боротися їм з ґоями потрібно не як з рівними, а як з істотами
нижчими, як з тваринами. Не силою їх потрібно перемагати, а
хитрістю, перевагою свого інтелекту. Треба робити так, щоб ґої
самі знищували один одного, треба ставити їм капкани та пастки.
Треба робити так, щоб за пролиту краплю жидівської крові текли
б цілі ріки ґоївської. Адже юдейське плем’ям – богом обраний
народ, ґої ж худоба, провести їх синам Ізраїлю легко й просто.
Повільно,
поступово, непримітно для людського ока, розвиває в собі юдейське
плем’я якості, що дали людині перемогу над звірами і здатні
дати у фінальному результаті перемогу жидам над акумами.
Ми,
ґої, зовсім не знаємо жидів і не маємо ані найменшого уявлення
про їхнє вірування. Антисеміти лають їх за аморальність їхньої
релігії і вчинків, люди віруючі за те, що вони «Христа
розіпнули»; ліберали говорять, що вони «такі
ж люди, як і всі» і ніхто не хоче вірити в те, що
вони «Богом обраний народ».
А
між тим заперечувати інтелектуальну перевагу жидів над ґоями
не можна. Учені-антисеміти давно вже помітили цю обставину.
На жаль, усі вони йдуть помилковим шляхом, пояснюючи успіхи
жидів їх підлими й аморальними прийомами. Це невірно. Юдейська
релігія прямо говорить, що відносно ґоїв у жида немає ніяких
моральних зобов’язань. Жид не має можливості вчинити підло чи
аморально стосовно акума, так само, як і ми не можемо ані згрішити,
ані зробити карного злочину, убивши пацюка. Будь-який жид, винищивши
прямо чи побічно тисячі ґоїв, буде почувати себе наче мисливець,
який повернувся з вдалої облави, але той же жид, який убив хоча
б одного юдея, навіть випадково, буде каятися в цьому гріху
все життя і вважати себе злочинцем. Що би не виробляли сини
Ізраїлю з акумами – совість їх буде завжди чистою, як сльоза.
Будь-який бездоганно моральний жид може, не входячи в конфлікт
зі своєю совістю, обманювати й обшахраювати язичників. Більш
того, релігія зобов’язує його до цього.
Можна
собі уявити, яким козирем в руках у жидів є таке їхнє відношення
до ґоїв. Тоді як ці останні крадуть і грабують потихеньку, безсистемно,
неорганізовано, на власний страх і ризик, увесь час відчуваючи
підлість вчиненого, – жиди виробляють те ж саме, виконуючи завіти
Єгови. Обкрадаючи, розоряючи і пригноблюючи ґоїв, жиди роблять
справу, що так бажана Богу.
Знаменитий
Талмуд є дванадцятитомною колективною працею учених рабинів,
що жили протягом декількох тисячоліть. Він доповнюється і зараз
мудрістю сучасних нам синів Ізраїлю. Ці книги навчають жидів,
як найхитріше обійти акумів. Це свого роду «керівництво при
полюванні на ґоїв». Кожна синагога – це академія, у якій викладають
вищі способи того як шахраювати серед акумів, кожен рабин –
це професор шахрайства.
Уявіть
собі, читачу, що Вам треба обдурити пана X., але Ви не знаєте,
як це зробити. Ну до кого Ви звернетеся за порадою? Жид же,
якому треба зробити те ж саме, сміливо йде до свого рабина і
говорить: «Рабі! Мені треба обдурити
ґоя X., допоможи!». И рабин допомагає. Він риється
у священних книгах, відшукуючи придатний випадок, якщо справа
складна – радиться з іншими рабинами чи з видатними своєю мудрістю
синами Ізраїлю і усі вони, займаючись цією справою, служать
Богу. Якщо в жида зірветься яка-небудь його комбінація і він
потрапить у лапи язичницького правосуддя, то весь всесвітній
кагал грудьми стане на його захист і майже завжди йому вдасться
виправдати «невинного».
Тисячі
років сповідують жиди свою релігію, тисячі років навчаються
вони мистецтву їзди верхи на своїх двоногих віслюках – ґоях,
і не дивно, що вони так добре опанували вищу школу цієї їзди.
Мудра жидівська релігія поставила собі скромну мету – розвинути
спадково в народі своєї віри такі якості, за допомогою яких
він міг би жартуючи обдурити й обшахраювати всяке інше плем’я.
Вона блискуче досягла своєї мети. Зараз жидам так легко надути
будь-яку націю ґоїв, як англійському скакуну обскакати водовозну
шкапу.
Усі
ми, ґої, бачимо і знаємо, що вади розвинуті у жидів в набагато
більшому ступені, ніж у нас. Одного ми, ґої, не бачимо і не
знаємо, що чесноти розвинуті в них у ще більшому ступені. Не
знаємо ми, ґої, того, що кожний жид – це двуликий Янус. Ми завжди
бачимо одне його обличчя, звернене до нас, акумів, і на ньому
ми читаємо хитрість, підступність і багато інших мало привабливих
рис характеру. Іншого ж жидівського обличчя нам бачити не дано
– ним жиди дивляться тільки один на одного. Але якби ми його
побачили, то прочитали б на ньому чітко виступаючу шляхетність,
чесність, патріотизм, доброту, сімейність, релігійність, аристократизм,
волю, розум, енергію і багато інших якостей, вже і з нашої,
ґоївскої, точки зору, гідних поваги. Зрозуміли б ми тоді, що
не підлістю своєю сильні жиди, а тим, що всі людські почуття,
як погані, так і гарні, розвинуті в них у набагато більшому
ступені, ніж у нас, і що, завдяки цьому, на будь-якій інтелектуальній
ниві вони стоять поза конкуренцією з нами. Ясна стала б нам
мудрість релігії жидівської, що зуміла все гарне в народі ізраїльському
зберегти для внутрішнього вживання, а все погане – для зовнішнього.
Тисячі
років підряд жиди вірили в те, що вони обраний народ і, під
кінець, дійсно зробилися ним, тому що «віра
рухає горами». Варто тільки глянути на ставлення
жидів один до одного, до своєї релігії, до свого духовенства,
старовини, законів, переказів і взагалі до усього жидівського,
щоб відразу зрозуміти, як нескінченно вище нас, ґоїв, стоять
вони не тільки в розумовому, але й у моральному відношенні.
Хто
коли чув про убивство жида жидом, чи про те, як один юдей надурив
іншого? Чи можлива така річ, аби жидівська юрба замордувала
рабина чи ж убила обрізаного «буржуя»?
Повна
відсутність злочинності, майже абсолютна чесність, добровільне
підпорядкування законам і владі своєї батьківщини («батьківщина
жидів – інші жиди»), чудове розуміння спільності
своїх інтересів («усі за одного – один
за всіх»), дивна згуртованість, разюча солідарність
і погодженість дій, уміння підкоряти особисті інтереси загальним,
беззаперечне підпорядкування своїм вождям, побожність і патріархальність
– ось громадянські доблесті юдеїв.
З
народів-ґоїв тільки найкультурніші і тільки в хвилини національної
небезпеки і лише ненадовго здатні виявити ту згуртованість і
витримку, що складають невід’ємну частину юдейського племені.
У
свій час з Іспанії були вислані поголовно всі жиди. Ті, що охрестилися,
залишилися і 200 років підряд вважалися католиками, але як тільки
закон про недопущення жидів в Іспанію був відмінений – всі вони
знову виявилися юдеями. Шість поколінь зовні були католиками
і таємно сповідувати юдейську релігію! Хто б з нас, ґоїв, міг
витримати подібне випробовування?
А
їхня незрівнянна дисципліна – не залізна і не сталева, а жидівська,
вище якої немає на світі! Адже кожен з п’ятнадцяти мільйонів
розкинутих по усьому світі юдеїв добре знає, що всі жиди, які
живуть зараз у Росії, люди приречені. І жоден з них, жодна паршива
жидівська газетка, ім’я ж їм легіон, словом не обмовиться про
те поголовне винищення жидів, що відбувається зараз у Совдепії.
Тому що радянська влада – це їхня, жидівська, влада і кожен
жид, від лорда Ротшильда до останнього бердичівського жебрака,
з радістю віддасть своє життя за неї.
Ні,
не підлістю сильна ця нація, а артистичним умінням використовувати
у своїх цілях нашу, ґоївську, підлість і дурість. Жиди, як Цирцея:
ті, з ким вони стикаються, миттєво перетворюються на тварин.
Так, у Росії вони перетворили інтелігентів на віслюків, а простий
народ – на диких свиней.
Високо
над язичниками поставила юдеїв їхня релігія і не наздогнати
нам їх ні в якім відношенні.
«Ближній
тільки жид!»,
– сказала юдейська релігія і вивела породу людей, що не убивають,
не обкрадають, не обманюють, а люблять свого ближнього «як самого
себе».
«Ближні
– усі, усі, усі!»,
– сказало християнство, «їх не можна
убивати, треба любити, пробачати їм образи і підставляти для
ударів свої щоки». Вислухали це розпорядження християни,
а через 19 століть зійшлися, перебили 10 мільйонів чоловік,
удвічі більше перекалічили і спочили від трудів своїх.
Ще
оригінальніше повелися росіяни. Вже 10 століть як прийняли вони
християнство, але той, хто бачив нашу революцію, може сміливо
запитати: «Чому навчали цей народ 1000 років підряд – любові,
упокоренню і всепрощенню чи ж мистецтву здирати шкіру з живих
людей і без промаху ліпити їм кулі в потилиці?».
Пішла
християнська релігія проти законів природи і втратили її послідовники
кілька тисячоліть. Жиди ж за цей час далеко пішли вперед. Не
боролася з Богом їхня релігія, не прагнула звернути усе світло
у свою віру, а скромно з’єднала свою долю з долею маленького
племені і пішли вони обоє у світовій історії під ручку, підтримуючи
один одного і допомагаючи один одному. Жиди зрослися зі своєю
релігією і їх не можна уявити без неї. Кожна риса їхнього характеру
відповідає главі з якоїсь їхньої священної книги, кожна догма
їхньої віри поклала відбиток на їхню моральність, кожне веління
їхнього Божественного Закону має свою власну борозенку на мозкових
півкулях будь-якого жида. Юдейська релігія змусила служити собі
великий закон природи про спадковість і зараз може пишатися
досягнутими нею результатами. Її послідовники, як мопси, усі
на одне обличчя. Усі вони люди глибоко віруючі, усі нескінченно
розвинутіші за оточуючих їх ґоїв і усі свято шанують і дотримуються
її завітів і заповідей.
Жиди
обожнюють свою релігію. Вони щиро вдячні їй за те, що вона допомогла
їм обігнати ґоїв на шляху в невідоме майбутнє людського розвитку
і за те, що вона... вкоротила їм руки. Так, як не дивно, а в
жидів «руки короткі». Якщо поставити поруч жида, арійця, негра
і горилу, то вийдуть сходи: у першого руки будуть найкоротші,
в останнього ж найдовші. «Це не дивно, – скаже читач,
– просто жиди не займаються фізичною працею, от і все».
Звичайно, усе в природі просто, але ця простота не заважає горилі
бути мавпою, а арійцю – людиною.
Зрозуміло,
що ця зовнішня ознака переваги жидів над ґоями хоча й характерна,
але все-таки дріб’язкова. Набагато важливіші ті внутрішні ознаки,
завдяки яким жиди стоять поза конкуренцією з нами. Якщо поставити
тих і інших в рівні умови, то моральне і матеріальне поневолення
ґоїв жидами буде простим питанням часу.
Як
олія у воді, плавають юдеї в чужому їм середовищі ґоїв, не ризикуючи
потонути чи захлинутися.
Самі
жиди дуже добре поінформовані про свою моральну перевагу над
акумами. Вони жодної миті в цьому не сумніваються і прагнуть
до того, аби навіки затвердити її, знищивши ланку, що з’єднує
їх із худобою – ґоями. Цією єднальною ланкою, що підлягає знищенню,
є ми, неосвічені інтелігенти.
Програма
дії така: винищити всіх язичницьких вождів, що пасуть отари
ґоїв («Бий буржуїв!»), і зайняти їхні місця. Тоді відразу розкриється
непрохідна прірва між жидами, що працюють мізками (обраний народ),
і ґоями, що працюють руками (трудовий народ). Прірва з кожним
поколінням буде ставати усе ширшою й ширшою, а панування юдеїв
зміцнюватиметься все більше й більше.
Не
такий дурний цей план і ми бачимо, що в Росії він проводиться
з невблаганною послідовністю. У цьому випадку жиди наслідують
первісну людину в період її виділення із середовища навколишніх
тварин.
ОТЖЕ,
ІДЕЯ БУДІВЛІ ХРАМУ ЛЮДСЬКОГО ПОЛЯГАЄ В НАСТУПНОМУ:
1.
Затримати хід нормального розумового розвитку ґоїв.
2. Форсувати цей розвиток серед синів Ізраїлю.
3. Користаючись своєю інтелектуальною перевагою, захопити світове
панування.
4. Користаючись своєю владою, знищити всіх освічених ґоїв.
Програму
цю жиди вже неодноразово проводили в життя, але очікуваних результатів
одержати їм ще не вдалося. Завжди траплялося так, що молоде
жидівське царство (рай) швидко перетворювалося на пекло, трудовий
же народ (ґої) – на чортів, які і знищували своїх нових обрізаних
вождів. Пояснюються жидівські невдачі просто: юдейське плем’я
переживає зараз мисливський період своєї історії і прагне перейти
до пастушачого. Подібний перехід до вищої культури навіть у
невеликих народів сполучений з величезними труднощами і завжди
викликає потрясіння їхнього організму. Зробити ж його у світовому
масштабі, як того хочуть жиди, майже неможливо навіть для такого
здібного племені, як юдейське. Крім того, жиди ідеальні мисливці
на акумів, але як пастухи і скотарі вони до біса погані. У їхніх
невмілих руках отари ґоїв швидко дичавіють і у фінальному результаті
підіймають на роги своїх обрізаних пастирів.
1921
р.
продовження
