Історія
засвідчує, що київські русичі не були такими упослідженим
і диким народом, як їх зображають апологети Візантійської
Церкви. Не секрет, що християнські обряди греко-ортодоксальної
церкви багато в чому запозичені, перевтілені з давньої
предківської релігії, в якій було й Різдво, й Свята Вечеря,
Великдень, писанки й Зелені Свята, колядки, щедрівки,
веснянки, гагілки...
Духовний
Учитель Лев Силенко (відомий мислитель сучасності, відзначений
багатьма міжнародними нагородами і відзнаками, визнаний
одним із 100 найвидатніших українців світу, йому, як першому
українцеві, присвоєно Кембріджським університетом титул
«Інтелектуал світу»)
дав нове життя національній релігії України-Руси. Сучасний
погляд на давню віру українців, незнаний світ дохристиянських
звичаїв і традицій д-р Силенко подає у книзі «Мага
Віра». Ця унікальна книга – плід багаторічних
досліджень і роздумів, у ній зібрана інформація з давньої
історії українського народу. Вивчаючи пам’ятки Індії,
Іраку, Ірану, країн Близького Сходу, Лев Силенко відновлює
зв’язок України з різними цивілізаціями сучасності і далекого
минулого. Учитель стверджує: національна віра України-Руси
має свої витоки у Трипільській культурі, що її описують
найстародавніші книги світу «Веди».
Тексти
«Мага Віри» та інших
книг репрезентують Лева Силенка як людину, яка пройшла
складний життєвий шлях із раннього дитинства мала нахил
до віри предків. Йому притаманне самозречення заради відродження
України та її народу. «Я – гість
Дажбожий, посланий до мого народу Духом Предків,
– пише про себе Л. Силенко у «Мага
Вірі». – Моє життя
не моє, воно є власністю мого народу, мої мислі, мої натхнення,
мої інтуїції синхронізовані з колом космічного Буття,
від якого залежить і доля Земної Планети, і вібрація мислення
її неспокійних жителів. І коли мій народ тепер або в прийдешні
століття відчує моє бачення глибинами душі своєї, він
не тільки духовно оновиться, а й спрямує творення Нової
Цивілізації, нової ритміки Духовного життя».
«Мага
Віра»
покликана відновити самосвідомість українців, позбавити
їх комплексу меншовартості. Безперечною є наукова цінність
цієї монументальної праці.
Свій
внесок у розбудову української духовності, національної
свідомості має право внести й наш співвітчизник, Великий
Українець Лев Силенко – Людина з величезним запасом знань,
могутньої душі, високого інтелекту, гідного Українського
Народу. Титанічна праця і багатогранна творчість Лева
Силенка високо оцінена Делі Університетом (Індія) і Джордж
Вашингтон Університетом (США), а також Національною Академією
наук України і Національною спілкою письменників України,
які пропонують Великого Українця на здобуття Нобелівської
Премії.
Леся
ЛЕСИК,
часопис з Америки «ВІЧЕ»
*
* *
Хто
за що працює
Розкажу
вам таку бувальщину. Приїхав я якось на будівництво Святині
РУНВіри в село Богоявленське. Думав, попрацюю 2–3 дні
на велику справу відродження України та й додому повернуся
– як-не-як маю п’ятеро дітей, десятеро внуків та й роботи
вдома, в селі, самі знаєте, хоч греблю гати.
Та
не сталося, як гадалося. «Загруз» я там надовго – так
захопився роботою, що ніколи було і додому повідомити,
що затримуюся. А все тому, що в Богоявленському дуже сильна
енергетика від землі іде – і тільки тепер зрозумів я,
що недаремно тут Пророк України Лев Силенко народився.
На цю енергетику наклалося те, що працюємо ми тут з однодумцями,
відносини чудові, товариша з півслова розуміємо, жартуємо
безперервно, один другого на кпини беремо – і головне,
що ніхто не ображається! Є спільні теми для розмов та
й люди в селі, односельці Учителя, приємні тут – одним
словом, чудово все. А ще ж природа яка гарна! Працювали
ми від темна до темна, а то і до третьої ночі часом. Спали
мало, а сили відновлювали вранішньою зарядкою біля ставу
і тому зовсім не стомлювалися. Диво та й годі!
Так
ось, поки я там працював, не згледівся, як збігло півтора
місяці і мої рідні тим часом подали на розшук. А один
мій товариш, який у свій час працював у розшуку, взявся
за цю справу самотужки. Він методично переглянув усі мої
записники, знайшов номери телефонів і почав добросовісно
всіх людей обдзвонювати, поки не знайшов людей у Києві,
які і заспокоїли рідню, повідомивши, що я будую Святиню
там-то й там-то, не лише живий-здоровий, а ще й сил набрався,
працюючи в поті чола, і що невдовзі приїду.
Я
тим часом, одного чудового дня зрозумівши, що пора і додому
навідатися, завершив роботу свою і повернувся до рідного
села. Туди-сюди, море справ, аж ось приїжджає внук із
сусіднього села – там у мене донька одна заміж вийшла.
Дізнався він тут, що дідусь вже приїхав, що «церкву» десь
будував – зрадів малий дуже та й розповів удома. А цю
розповідь підслухала свекруха, затята християнка та ще
й баптистка Зараз ці американські «алілуйщики» по селах
повсюдно свої щупальці пустили. Дякуючи Дажбогові, в нашому
селі ще немає їхньої «молільні», а ось в сусідній Очеретні
вже завелися. Поступово і свекруха стала сестрою «во Хрістє».
Так ось, підслухала свекруха і посилає внука: поїдь, мовляв,
ще раз до діда та вивідай, скільки ж він грошей на тій
будові заробив. Так і зробив хлопака. А мене тим часом
чогось вдома не було і він напряму запитав у іншої моєї
доньки, своєї тітки тобто: «А скільки дідусь грошей привіз?»
Вона візьми тай пожартуй: «Дві з половиною тисячі долярів».
Так дитя і повідомило свекрусі. І втратила бабця сон з
тих пір. Давай посилати внуків до діда, тобто до мене
в гості, ніби просто так, погостювати: «поїдьте» та й
«поїдьте». А в дітей свої «важливі справи» – «Добре»,
– кажуть, та все не їдуть.
Приходить
якось свекруха вранці – не в дусі саме була – бачить,
а дітки ще сплять. «Спите, – гримає, – то й спіть, лежні,
хай дід пороздає гроші внукам, які ближче, а ви нічого
не отримаєте!» Та й зачинила двері.
Зрозумів
я, що в тих баптистів все на вигоді замішане, навкруги
грошей все там і крутиться в них – то якесь ганчір’я їм
з Америки присилають, то допомогу, то ще щось. І тримаються
таким чином бідні люди свого пастора. Де вже їм, убогим,
збагнути, щоб півтора місяці пропрацював чоловік за голу
ідею, задля великої Справи, не маючи від цього ні копійки!
А
ще дядько з тої сусідньої Очеретні якось при нагоді сказав:
«Бачив, хто туди ходить (а по цих сектах переважно жінки
бігають, як кажуть, «вже не першої свіжості»), всі колись
сільськими б… були, а тепер мабуть час прийшов гріхи замолити
у баптистів…» Чи справді так – не знаю, не перевіряв.
Така
ось була зі мною історія. А я тим часом підтягнув трохи
хатні справи та й подався невдовзі до Києва на помаранчевий
Майдан пожити – революцію підтримати. Треба Україну від
бандюків очищати…
Бо коли ж не я, то хто?
Зі
слів Броніслава ҐРОНТЮКА
із села Довжок на Вінничині
записав ЯРОМИСЛ
Повідомлення
Мусимо
повідомити, що зараз на будові Святині сутужно з коштами
і немає кому працювати – сам лише Волелюб Вонсович разом
з Мирославом Марченком залишилися. Тому прохання буде
всім небайдужим рунвістам: приїдьте, попрацюйте на будові
і ви, гарантуємо вам, що не пожалкуєте.
Їхати
туди автобусами з Олександрії, які ідуть на Соніне, Онуфріївку
і Дівоче Поле до села Олександрівка. Адреса Святині: вул
Леніна (поки що), 45.
Редакція
*
* *
