Число 26
Червень 11005 р. Д.

Напишіть нам

ДО РІДНОГО КОРЕНЯ

Від звістки про можливість висунення оригінального твору Лева Силенка МАГА ВІРА на лауреата Нобелівської премії повіяло теплом і надією. За минулі тисячоліття ніхто не здійснив такого творчого подвигу, як наш Учитель і Пророк. Всі брати і сестри рідновіри перечитують Священне Письмо ще і ще раз і щоразу знаходять в ньому нові скарби духовної мудрості. На цей твір Вчитель поклав усе своє життя і навічно вписався у пам’ять послідовних рідновірів. Найголовніше і найважливіше для людей – єдина Мета і єдина Віра.

За останні 7000 років на планеті змінилось близько 300 поколінь людей, загальна чисельність населення зросла в 1000 разів. Сучасники говорять на 6000 мовах і об’єднані в сотні релігійних конфесій. Чи корисна для землян 6-мільярдна чисельність мешканців шести континентів і понад 200 країн світу? Навіть з поверхового погляду видно, що соціальна, національна й віросповідна строкатість породжує складні життєві проблеми. В історії людства їх не злічити.

Різнобарвність цивілізацій і культур, що змінювались протягом останніх 40000 років (вік існування людини сучасного фізичного типу) становить цікавий предмет дослідження для істориків, підвищує принадність феномену історії. Пошук пружин і ключів еволюції життя – рушійна сила самовдосконалення виду людини розумної.

Перед нами щодня повторюється, як схід сонця, питання про походження і смисл життя. Кажуть, що щорічне зниження на один сантиметр майже дев’ятикілометрового піку Гімалаїв Джомолунгми є наслідком глобального потепління клімату.

В такому темпі і ми наближаємось до істини. Правильна відповідь залежить від довжини ряду спостережень. Дороговказом для пошуківців стало завдання, визначене 5 червня 1972 р. Стокгольмською конференцією OOН, і воно підтверджується в 1992 та 2002 рр. Якщо люди не зіб’ють планету з одвічної орбіти, то наслідки спостережень обіцяють бути виключно повчальними. Складовою частиною їх є програма «Літопис природи», яку виконують природні заповідники. На жаль, багато сторінок універсального літопису уже знищив короткозорий «удар природи» – людина. Число зникаючих видів тварин і рослин щороку збільшується на сотні, а з урахуванням простіших форм життя, – на тисячі. Де знаходиться критична точка еволюції на планеті, досі ніхто не вказує, але вона, поза всяким сумнівом, існує. Наш обов’язок – передбачити, і по можливості сповільнити її наближення.

Прагматичні люди захоплені пошуком жар-птиці збагачення і дуже ризикують на перегонах «вільного ринку». З філософської точки зору така погоня – чисте безглуздя, але з цієї матерії, як тепер бачимо, зіткане все полотно світової історії. Пора б отямитися, Та ба...

Щоб сформувати духовне кредо українців про «свою правду і силу, і волю», йому довелося об’їхати півсвіту, перегорнути гору літописів, друкованих праць різних народів. Працездатність нашого земляка, основоположника обновленої релігії РУНВіри вражає. І можна лиш подивуватись, що знаходяться неофіти, яким кортить з кавалерійського наскоку «підправити», «удосконалити» святе вчення Лева Силенка. Далеко не однодумці рідновірів з табору соціалістів і комуністів мали певну рацію, коли боролися за чистоту своєї революційної теорії. Цей урок варто пам’ятати.

В усних і друкованих міркуваннях я нерідко називаю РУНВіру «науковою релігією». В її основі лежить поклоніння живій природі. Це оптимістична релігія, РУНВіра не суперечить законам природи. В наш час, коли відносини людини з природою різко ускладнилися, драматизувалися, осягнення творчості Лева Силенка набуває виняткового теоретичного і практичного значення. Слід сподіватися, що на засіданнях Головного Столу і Соборах ОСІДУ РУНВіри питанням подальшого розвитку РУНВіри буде приділятися головна увага рунтатів і рунмам.

Ми відкрито визнаємо, що до цього часу в громадах РУНВіри немає належної згоди, а інколи відносини між провідниками набувають конкурентного характеру. Діяльність вірних РУНВіри треба активізувати так, щоб усі рідновіри зрозуміли нарешті, хто є законним господарем на нашій землі. РУНВіра має виражати наш науковий і патріотичний світогляд.

Київський міський голова О.О. Омельченко розпорядився будувати «десятинну» церкву на Андріївському узвозі біля Дніпра, де віками стояла святиня Дажбожа – свідок найдавнішої історії праукраїнців. Запроваджуючи христитянство на Україні-Русі, прагнучи зміцнити своє самодержавне правління, князь Володимир, якого пізніше причислили до лику святих, фактично обміняє її на чужу нам грецьку церкву і віру. Так «святий» Володимир згубив нашу могутню праматір Україну-Русь. Коріння Рідної Української Віри (РУНВіри) духовні завойовники протягом всього другого тисячоліття знищували вогнем і мечем. Володимирове святотатство канонічна грецька церква довершує і в наш час. До якого тільки шахрайства не вдавалися «православні» греки і їх слухняні соратники на довгому шляху духовної агресії... Цю тяжку боротьбу толерантно і послідовно описує Лев Силенко у книзі-енциклопедії Мага Віра.

Ми, силенкияни, рішуче заперечуємо проти відбудови «десятинної» грецької церкви на прадавньому місці святині Дажбога і наполягаємо на відновленні тут святині РУНВіри. Цей акт має стати знаковим у подальшому розвитку нашої монотеїстичної конфесії. Діяльність наших громад треба узгодити так, щоб не «іскри гаснули на льоту», а яскраве полум’я освітлювало наш переможний шлях.

При цій нагоді хочеться сказати про те, що рідновірам не до лиця підтримувати спорудження християнського храму у підніжжі Тарасової гори в Каневі. Тут спочиває душа пристрасного борця з неволею і духовним рабством. Пригадаймо його заклик «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте», його останні погляди, зокрема послання «Ликері», де сказано, що «візантійський Саваоф одурить – не одурить Бог». Слова «будем, браття, з багряниць онучі драти» свідчать однозначно – Тарас Шевченко ніколи не прощав грекам гріха, накинутого нам рабського ярма. Я вірю, що сьогодні наш полум’яний Тарас рішуче підтримав би ідеї рідновірів – ідеї релігії вільної, а не рабської.

Рідновір-силенкиянин Микола ЯЦЕНКО, Канів

* * *

РУНВіра – Віра патріотів

Все пізнається в порівнянні, як говорять мудрі. Перечитую МАГА ВІРУ після того як побував на батьківщині нашого Духовного Вчителя і Пророка, засновника РУНВіри Лева Силенка. Якось по-новому переосмислюєш його рядки з МАГА ВІРИ про дитинство, про діда Трохима, про річку Рать, про святі скіфські могили. Тепер замість вузенької річки оброслої вербами, через яку дід Трохим з маленьким внуком по вузькій кладці ходив на святі могили, зробили великий ставок. Але земля залишилась та сама, що була при дідові Трохимові і його попередниках. Наш український степ, ті самі запахи чебрецю, полину та багатьох інших степових трав. Степова Україна дала багато велетнів Духу, української Ідеї. Серед них наш Духовний Учитель і Пророк, засновник РУНВіри Лев Силенко. Ця земля викохала його, дала йому наснагу у боротьбі за його ідеали. Незважаючи на духовні і матеріальні труднощі він вистояв, не зламався. І став велетом духу не тільки України, а й всього світу. Заснувавши РУНВіру, віру в Єдиного Бога, нехай святиться ім’я його Дажбог, він став засновником першої європейської монотеїстичної релігії, як писала Леся Українка: «Та слава про них загримить до зірок, що є з їх народу пророк!»

РУНВіра – це віра патріотів України. Для рунвістів Україна і Бог не роздільні. Це одне ціле. Ми не шукаємо святощів на чужій землі, бо Україна і її ріки, землі, озера, гори, ліси є для сповідників РУНВіри найбільшими святощами в цілому світі. Рунвісти споріднені з природою в одне ціле. Дажбог дав нам землю найкращу в світі і тому ми, українці, вибраний Богом народ. З території України виникла землеробська культура, скотарство. З України почалося велике переселення народів. Україна колиска народів білої раси. Ми були великими доки вірили рідним богам, як писав Овідій: «Богам корились ми і нам корився світ». Прийшла чужа віра на Україну і пропала наша державність, не було кому її захищати. Ієреї чужої віри вчили нас не противитися злому, підставляти праву щоку, коли вдарили в ліву, віддавати сорочку, коли забрали свитину, що вся влада від Бога. Поділили нашу неньку Україну на шматки.

Тільки через тисячу років, як наш Духовний Вчитель і Пророк Лев Силенко заснував РУНВіру, Україна здобула державність і стала незалежною. Це не збіг обставин – це Божа мудрість. Це знамення Дажбоже, що Україна буде незалежною, великою державою. Досягне зоряних вершин, якщо відійде від чужовір’я і прийде до рідної віри, до РУНВіри. І це повинен зрозуміти кожен українець, кожен патріот України, що без РУНВіри не буде великої і могутньої держави. Чужовір’я знову розвалить її на шматки і знову вороги будуть над нами панувати. І знову українці будуть співати сумних пісень і оплакувати свою гірку долю заливаючи душу горілкою, і закусуючи салом. Тільки РУНВіра може виховати велетнів духу, які піднесуть славу України до зоряних висот.

Бо завжди чужовір’я було ворогом державності України, виховувало націю космополітів, яким байдуже хто над ними панує, аби було їсти й пити.

РУНВіра і її 17 заповідей, 7 шляхів праведного життя, самовдосконалення, виховує нового українця, патріота своєї держави. Для якого головне не брати, а давати іншим людям, Україні. Він уже ніколи не зрадить Україну, буде її боронити до загину, бо для нього Україна – це життя: минуле, сучасне і майбутнє. Він буде берегти і збагачувати природу, екологію. Він буде господарем своєї землі, а не гостем, як вчить чужовір’я.

Майбутнє за РУНВірою. Слава Дажбогу! Слава Дажбожій Україні!

«Ідіть відважно і переможньо,
Ви богатирі!
Дажбог охороняє і любить Вас!
Хоробрість – зброя Ваша, і
Тому Ви
Завжди лишитесь неушкоджені…»
«Рик Веди», переклад Лева СИЛЕНКА

Полян БЛАЖКО, Хмельницький

* * *

Наша мандрівка на Львівщину

Поїхали ми якось у гості до родичів на рідну Львівщину. Там накрили стола, за столом зібралися рідні, друзі. У мене – день народження. Після приємних побажань, оповідань, спогадів, затягую пісню. Племінниці синок, років 12, каже: «Не співайте, адже піст зараз!»

– Якщо ви вважаєте, що вам заборонено співати, то не співайте, а я буду співати, бо у мене День народження. Якщо мій День народження завжди у піст, то хіба мені у такий радісний особливий день ніколи не співати? Це не відповідатиме моєму душевному станові. Та й твій день народження нещодавно був, ти ж радий був?

– Був.

– А торта їв?

– Їв.

– У піст торта? А, справді, ти ж його тихо їв, щоб сусіди не чули. А я співаю, то люди почують. Якщо вони справжні християни, то вони не можуть когось засуджувати, бо понесуть кару небесну. То нехай вони цього і бояться.

Настало Воскресіння Христоса. Я собі збираюся до друзів і наспівую пісеньку (так люблю співати – така вже співоча вдача моя. Справжня українка).

– Не співай, бо зараз не можна.

– Піст вже ж закінчився.

– Зараз правиться в церкві, і люди почують, що ви не пішли на службу церковну. Навіть по селі в цей час ніхто не ходить, а тихо сидить вдома, аби люди не побачили, що ви не як усі, в церкві.

Я вдягнулася у вишиванку, бо у місцевих людей Пасха 1-го травня, а я, як пам’ятаю ще з дитинства, в цей день завжди було люди вдягалися у вишиванки.

Вийшла на вулицю. Люди йдуть мені на зустріч, але що таке? Жодного перехожого у вишиванці. Іду повз церкву, де особливо людно – крашанці ніде впасти. Вже з цікавістю оглядаю парафіян, чи не побачу де вишиванки? Диво і жаль – жодної! Оце-то чудеса Христові – ні по дорозі на вокзал, а,ні в електричці до Стрия знову нікого у вишиванці не зустріла. В Стрию навмисне не сідаю в маршрутку, вирішила пройтися вулицями. Настрій на висоті, бо зараз зустрінуся зі щирим другом, однодумцем. Природа буяє, трави, дерева квітнуть. Ось садиба чепурненька: «Тут проживала сім’я С. Бандери». А ось меморіальна стіна із вшануванням пам’яті видатних стриян. Поруч – величавий пам’ятник – так чудесно пов’язав воєдино трійцю українських Пророків – Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка. Вишиванки знову не побачила. Зате свою показала – люди в мою сторону повертали голову. Ще, видно, в душі жевріє любов до рідного. А заморським одягом людей не здивуєш – в яку країну не поїдь, а інтернаціональним вбранням нікого не збентежиш приємно, ніякого зацікавлення тобою. А ось до моєї вишиванки придивляються, посміхаються. Один підпилий навіть спитав: «Гдє можна такую купіть?».

– А ви придбайте свою косовортку і з гордістю здорові носіть. Будьте самі собою, люди! Не чіпляйте корові сідло, не вдягайте в Азії тюбетейку, а в Японії кімоно.

Після приємних гостин оглядаю пасажирів в електричці. Нарешті зраділа, побачивши хлопчика, у котрого з-під англійського піджачка, як з-під снігу, ледь-ледь вибивалася вишита сорочечка. Дякую, дякую вам, родичі хлопчика, що ви єдині мене потішили сьогодні вишиванкою.

Ось такими несподіваними були враження від поїздки на рідну Галичину. А що дивуватися – віра позичена, святощі чужі, поклоняємося Варварі та Ілії, їдемо в Єрусалим кланятися, а святий Дніпро витісняється з душі, як і пісня чужими – алилуями, як і вишиванки – одягом з лейбами, як і свята Великодня бабка – «паскою».

СВІТЛАНА, Черкаси

* * *

«Вчинити по-християнськи»

Купив якось у Вас книги на теми про жидів. Уважно прочитав і згадався мені один випадок з власного життя. Хочу поділитися своїми спогадами з читачами Вашої газети, аби на моєму прикладі люди зрозуміли, що не варто довіряти жидам, якими б добрими і ввічливими у своєму ставленні до нас вони не здавалися. Так от, влаштувався я якось працювати на фірму (не пишу назви аби не робити зайвої реклами) з надією заробити хороші гроші, а начальниця моя виявилася жидівкою. Але я якось не переймався цим і робив свою справу, як, мабуть, і кожна звичайна середньостатистична людина, не маючи упереджень стосовно жидів, що оточують нас щодня. Я вже був посвячений у РУНВіру, але зовсім недавно, тому, мабуть і був такий легковажний. Був, до певного часу. Якось трапилося так, що зароблені мною гроші я мав віддати одному своєму співробітнику, бо він мені допоміг як новачку. Я почав протестувати – з якого дива я мав віддавати свою зарплатню? Трапився конфлікт і скоро начальниця викликала нас, аби в усьому розібратися самій і нас помирити. Після недовгого з’ясування суті справи вона винесла вердикт – я мав все таки віддати гроші колезі. Я довго не погоджувався і доводив свої аргументи, чому цього робити не буду. Вона почала мене вмовляти і давити на мою совість, і я вже майже згодився з нею, та коли вона сказала заключну фразу, яка мала мене переконати раз і на завжди: «Вчини по-християнськи, віддай. Тобі це зарахується». Мене наче окропом облили. Після цих слів я вперся і настояв на своєму. З фірми я скоро звільнився, бо тепер мені було нестерпно працювати зі своєю начальницею.

Після цієї маленької пригоди я зрозумів, що правду кажуть розумні люди: юдаїзм для жидів, а для дурненьких гоїв – християнство, бо слугувати мають запрограмовані християни юдеям. І розумні жиди користуються цим на всю силу – одне тільки слово і недалекий христосівець падає на коліна, аби через гріхи не позбавити себе місця в раю, обіцяному жидами. Мені пощастило – я рунвіст і на мене не діють жидівські хитрощі. І тепер я вже не такий наївний і не довіряю жодному представнику жидівської братії.

Орій ХОМА, Одеса

* * *

Як ми прийшли до РУНВіри

В перші роки незалежності України в нашому місті виникло кілька українських патріотичних партій. В цьому середовищі зародилась думка створити поряд з російською, нашу християнську громаду. Міська влада виділила нам будинок під Божий дім, ми гуртом його відремонтували і упорядкували. Так з’явилась у нас автокефальна православна церква з висвяченим місцевим пастирем. Скоро серед її прихожан почались суперечки, яка віра більш правильна – православна, чи греко-католицька. Цю другу сповідували вихідці із Західної України, вони захотіли бути під римською юрисдикцією, запросили зі Львова священика і відкрили греко-католицьку церкву.

Я з жінкою відвідував її півтора роки, побачив церковне життя зблизька. Члени нашої громади навчились співати церковних пісень, разом відзначали релігійні свята, їздили на прощу в західноукраїнський монастир. Отець Володимир – виходець з Івано-Франківщини – був ревним служителем, в своїх проповідях не раз бідкався, що його богослужіння відвідує мало людей, бракує молоді.

Але мені не подобалось, що церква ставить духовні справи вище національних, стоїть поза політикою, пропагує дух рабської покори. На власному досвіді переконався, що молитви не допомагали нам на чергових виборах привести до влади своїх людей. Цьому сприяла лише Помаранчева революція. На мій погляд, причастя, сповідь, контакт з хрестом, іконою чи «святими» мощами діють на віруючого відносно і мінімально. Ніяких чудес не буває. Рекламоване «з’явлення» Божої Матері можливе тільки для релігійних фанатиків, які усамітнені в монастирі, чи поза ним і які в щоденних молитвах благально звертаються до біблійної Марії. Це особливість людської психіки: якщо ЧОГОСЬ дуже хочеш, на чомусь постійно зосереджуєш увагу, – то ТЕ тобі і привидиться уві сні чи в галюцинації. Можлива і колективна галюцинація для тих, хто живе в тунелі католицької реальності.

Мені різала слух застаріла мова літургії з її старослов’янізмами, русизмами, західними діалектизмами, з давно зниклим з ужитку словом єси. Цим мертвим, беззмістовним словом мені протуркали всі вуха в Храмі. Молитвослов для священика написаний літературною мовою, проповіді піп виголошував чисто по-українськи, а от молитовник для парафіян, по-моєму, це словесний смітник, ще один мовний суржик. Для мене – любителя класичних сонетів Максима Рильського – тексти старовинних церковних пісень виглядали незграбними, позбавленими літературного смаку.

Я вніс письмову пропозицію, як замінити нормативною українською мовою деякі місця в молитовнику і деякі рядки пісень, що ми співали. Батюшка сказав, що на це треба мати дозвіл вищих львівських ієрархів; їм видніше, якими словами нам молитись і співати. З цим же питанням я звернувся в греко-католицький журнал, відповіді не було. Я відчув, що церковним служителям зручніше, коли віруючі неосвічені, ні про що не роздумують, сліпо піддаються промиванню мізків, не створюють зайвих проблем.

І ось така наша Українська церква вчить своїх вірних шанувати, любити чужу духовну батьківщину – Ізраїль, його тенденційну історію, розкиданих по світу людей. А українська дійсність щоденно показує засилля єгововибраних в нашій владі, бізнесі, в ЗМІ, їх антиукраїнську, руїнницьку, спустошливу діяльність. Це і спроба закрити газету «Сільські вісті», виборча вакханалія в Мукачевому, усунення від влади і незаконне осудження мера нашого міста С. Лук’яненка, – всього не перерахуєш! Представниця цієї нацменшини, депутат Верховної Ради України Л. Кириченко крикливо, істерично виступала проти чесних виборів брала участь в сіверодонецькому збіговиську.

Українці в масі своїй не є юдофобами. Та у відповідь на виклики наша інтелігенція поширює книги і брошури про юдеїв. Як гнітюче діють на читача зловісні юдейські плани і дії, викладені в серії книг «Еврейский синдром»! Створені євреями християнська та комуністична ідеології привели наші терени до повного духовного економічного розвалу. Про це говориться також в книзі «Удар русских богов». Україні сьогодні нав’язано більше півсотні юдохристиянських сект, керованих з-за кордону. В нашому місті їх з десяток. Вони культивують серед довірливих людей рабські духовні цінності. Саме собою постає питання: а де ж наш національний світогляд?

А він є! Вперше про РУНВіру я почув від місцевого журналіста, а потім від учителя. Почав читати книги про це віровчення. Побував у Харкові на священній годині в громаді «Оріяна», яку проводила рунмама Богуслава. Придбав у них рунвірівські книги і кілька примірників Святого Письма МАГА ВІРИ. Ми його прочитали і це вчення справило на нас неперевершене враження, одним махом перекреслило наші біблійні забобони, відбило бажання відвідувати християнську молільню.

Нас, рунвістів-однодумців в Красному Лучі поки що кілька чоловік. Ми будуємо рідний храм в своїй душі, прилучаємо до неї наших людей. Для багатьох РУНВіра – це щось незнайоме, річ в собі, а для нас – це промінь надії, який несе правду і який приведе нас в краще майбутнє.

ДОБРОЛЮБ, Красний Луч на Луганщині