...Жиди
ідеальні мисливці на акумів, але як пастухи і скотарі вони до
біса погані. У їхніх невмілих руках отари ґоїв швидко дичавіють
і у фінальному результаті підіймають на роги своїх обрізаних
пастирів.
Чи вдасться, зрештою, задумана жидами «пастораль» і чи
еретворяться
колись ці люті німвроди в «аркадських пастушків», – покаже майбутнє,
а поки що я опишу одну з багатьох їхніх спроб будівництва, що
є видатною за своєю грандіозністю. Я говорю про руйнування жидами,
за допомогою вчення Христоса, Римської імперії.
Усі
культури, усі держави, усі народи й усі племена, знищені жидами
за весь час їхнього довгого існування, винищувалися ними суворо
і точно за одним і тим самим шаблоном. Уся суть його полягає
в тім, що ніколи не варто змагатися із сильним супротивником,
а всіма способами намагатися ослабити його, знешкодити, обеззброїти
і тоді добивати вже безсилого. Якщо в нас є вираз «лежачого
не б’ють», то в жидів є заповідь «бий тільки лежачого».
Є
в природі одна комаха, яку називають жужелицею, – вона бореться
зі своїми ворогами тим, що пускає їм в очі смердючу рідину,
і, обеззброївши їх таким чином, робить з ними що захоче. Жиди
чинять аналогічно. Їхній коронний прийом – це поширення серед
ґоїв якогось вчення, якоїсь віри, яка б зв’язала руки людям
чесним, діяльним і енергійним, розв’язала б їх усім шахраям,
злодіям і злочинцям, підірвала б всі основи, на яких тримається
лад даного суспільства, поставила б один клас населення проти
іншого і зробила б нестерпним життя всіх цих класів разом узятих.
Поширення подібних вчень досягається найпримітивнішими способами:
послідовникам обіцяються всілякі нагороди і на землі, і на небі,
і вгорі, і внизу, і в цьому житті, і в майбутньому. Крім того,
майно багатих, широким жестом великодушної людини, віддається
бідним, а оскеільки ці останні завжди чисельно переважають,
то й успіх вчення буває забезпеченим.
Римська
імперія, а з нею і уся висока греко-римська культура, були засновані
на вірі людей в божественність походження імператора. Він повинен
був бути сином Бога; це був гвинт, який тримав увесь державний
механізм країни.
Досить
було вийняти його, щоб розвалити всю цю грандіозну будівлю і
римляни добре знали це. Свобода совісті була в них повна. Кожний
мав право вірити у що завгодно при неодмінній умові визнання
божественного походження імператора. І всі народи, скорені Римом,
охоче йшли на це. Більше ста різних релігій сповідувалось на
римській території, громадяни вірили буквально у що завгодно,
але справі це не заважало. Жерці всіх цих численних релігій
приносили завжди першу жертву на честь імператора і народ бачив
це, вірив у те, що він син Бога, охоче корився йому і слухався
своїх жерців.
Спокійно
стояв гордий Рим і вільно жилося його громадянам. Не залишилося
більше ніде гідних йому суперників. Перестали різати один одного
дрібні народності і можна було проїхати всю Європу без жодної
візи і без жодної митниці! Мир, законність і порядок панували
скрізь. Варвари були відігнані далеко на північний схід і зовсім
перестали загрожувати спокою імперії та її жителів.
Але
нестерпний вигляд держави ґоїв, що благоденствує, для жидівського
ока. Загибель Римської імперії стала заповітною мрією юдеїв.
Їхній руйнівний інстинкт безпомилково підказав їм найвірніший
шлях до цього. «Треба знищити в народі вплив жерців і віру в
божественне походження імператора», – вирішили жиди і гаряче
прийнялися за справу.
Для
цієї мети вони скористалися придатним для такого випадку християнським
вченням, у якому Ісус Христос з’явився нестерпним конкурентом
римському імператорові. Мені доведеться сказати пару слів про
це вчення.
На
відміну від віри, що дається нам згори, всяке вчення про Бога,
всяка релігія є справою рук людських. В ній, як у
дзеркалі, відбивається розумовий розвиток народів, що її сповідують.
Це термометр, який показує висоту культури даного народу. Що
стосується християнства, то воно не є самостійним вченням. Його
скоріше можна назвати побічною дитиною юдейської релігії. Воно
розвилося у вигляді протесту проти цієї останньої в нижніх шарах
жидівського суспільства. Його засновники, люди малокультурні,
були не в силах придумати нову форми для свого вчення і взяли
з жидівської релігії всю її зовнішність, спотворивши сутність.
Вони вийняли незрозумілий їм гордий аристократичний дух її і
замінили його демократично-плебейським.
Подібність
і розходження між юдейською і християнською релігіями легко
вловити в їхньому уявленні про Всевишнього. Як жиди так і християни
вірять у те, що Бог єдиний, і, таким чином, здавалося б, що
Єгова і Бог-Отець це дві різних назви однієї й тієї ж особи.
Однак факти суперечать цьому припущенню.
Як
Єгова так і Бог-Отець мають звичку виявляти свою волю і передавати
людям накази за посередництвом довірених осіб, що посилаються
ними на землю. Якщо судити про них зі слів цих посланців, то
ми побачимо, що вони не тільки не тотожні, але що й подібність
вловити між ними важко.
Єгова
видається мені чоловіком ученим, позитивним, що обмірковує свої
слова. Видно, що він одержав солідну освіту, знайомий з антропологією,
історією культури і людського розвитку, політичною економією
і юридичними науками. Також можна помітити, що він ґрунтовно
простудіював багатотомний твір відомого вченого Чарльза Дарвіна.
Бог-Отець
справляє на мене зовсім інше враження. Людина проста, добра,
недалека, що називається «прямо від сохи», він усією душею прагне
допомогти своїм послідовникам і для цього говорить їм гарні
слова, зовсім не враховуючи тих дурних наслідків, до яких вони
можуть призвести. Єгова знає капосну людську натуру, знає, що
людці готові причепитися до кожної дрібниці, аби перерізати
один одному горло, і рахується з цим. Його звернення до обраного
народу складені ясно, точно, виразно і не дають ніякої можливості
засумніватися в їхньому змісті.
Зовсім
не так чинить Бог-Отець. Він мимрить вустами свого сина щось
невиразне, туманне, розпливчасте, котре можна зрозуміти і так,
і так. Він, як та бабуся, завжди ворожить надвоє. Розколами,
релігійними війнами і спаленими єретиками так і віє від його
слів.
Доля
«обраного народу» не байдужа Єгові. Він увесь час намагається
зміцнити серед синів Ізраїлю необхідні для продовження роду
сімейні начала, а в нагороду за чесноти патріархів обіцяє розмножити
їхнє потомство «як пісок морський». Бог-Отець відноситься до
майбутнього віруючих у нього народів із крижаною байдужістю.
Він радить одруженим кидати свої родини, неодруженим не женитися
й усім взагалі рекомендує енергійно боротися з бажанням продовжувати
свій рід. Виходить таке враження, начебто він хоче будь-що позбавити
потомства своїх послідовників.
Єгова
знає, що все людське розвивається в людях за допомогою праці,
зусилля, наполегливості і роботи. Знає він, що як тільки людина
перестає напружувати свою енергію і волю, негайно ж починає
втрачати все, чим відрізняється від тварин, і тому всіляко намагається
заохотити свій народ до напруження всіх його здібностей і до
боротьби за своє майбутнє. Наказує Єгова жидам власними руками
кувати своє щастя і без його допомоги домагатися влади над ґоями.
Тільки тоді, коли вони доведуть свою перевагу над іншими народами,
зніме він свою немилість з обраного народу. Міццю, енергією,
прагненням уперед віє від цих завітів і розпоряджень Єгови,
слухають їх жиди і з кожним поколінням наростає запас їхньої
енергії.
Але
не в пошані у Бога-Отця діяльне, трудове життя. У цьому відношенні
він сильно нагадує ліберала з якогось глухого закутку Московії.
Виразно негативне відношення до людей, які вирізняються своєю
освітою, багатством, знатністю – тобто до всіх аристократів,
повне ігнорування і зневага праці, вихваляння і схиляння перед
покидьками людського суспільства (демократичний початок) – ось
у чому виявляються ліберально-плебейські схильності Бога-Отця.
Єгова
знає, що духовна сторона людини може розвиватися тільки тоді,
коли вона нагромадить достатню кількість матеріальних цінностей
для того, аби мати можливість не думати про хліб щоденний. Тому
він навчає обраний народ тому, як треба здобувати і зберігати
цей хліб.
Бог-Отець
відрізняється в цьому відношенні дивним легкодумством. Він рекомендує
своїм адептам брати приклад із птахів небесних, котрі «не сіяють,
не жнуть і не збирають у житниці свої», а годуються Отцем Небесним.
Треба зізнатися, що порада ця досить невдала. Якщо Небесний
Отець і годує небесних птахів, то, як ми бачимо на прикладі
Совдепії, земних людей він сильно недогодовує.
Єгова
знає, що людина відрізняється від тварини своїм інтелектом і
всіма способами намагається допомогти обраному народу як можна
повніше розвинути свої розумові здібності. Він рекомендує синам
Ізраїлю не покладатися на грубу фізичну силу, а пробивати собі
дорогу розумом і розрахунком. Він радить їм, віддавши ґоям важку
працю землероба, зайнятися більш прибутковою і такою, що потребує
кмітливості, торгівлею. Він усіляко спонукує юдеїв до тренування
їхніх мозкових апаратів.
«Блаженні
убогі духом, тому що їх є царство небесне»,
– урочисто заявляє Бог-Отець. Можна сказати, добалакався! Іншими
словами, це означає, що всі ідіоти і кретини обов’язково потраплять
до раю. Заява ця є, безумовно, виявленням демократизму вищого
порядку.
Уже
за цими кількома порівняннями можна без помилки зробити висновок,
що в розумовому відношенні Єгова стоїть нескінченно вище Бога-Отця.
Складається навіть таке враження, що перший з них надурив другого,
що Бог-Отець грає на руку Єгові. Насправді ж – тоді як цей останній
озброїв свій обраний народ до зубів, Бог-Отець прагне перетворити
своїх послідовників у якихось позбавлених всякого опору слимаків.
Вищезгадане
відношення Бога-Отця до своєї пастви зробило християнство найнебезпечнішою
антидержавною сектою, поширення якої жиди відразу ж припинили
у своїй Юдеї крутими мірами. Але на цьому вони не заспокоїлися:
покінчивши з отруйним вченням у себе вдома, почали прищеплювати
його римлянам.
На
чолі християнської пропаганди стали дванадцять апостолів, з
яких одинадцять були чистопородними жидами. Помічниками їм були
незліченні жиденята, розкинуті по всій неосяжній території Римської
імперії.
Треба
сказати, що і дев’ятнадцять століть тому назад Європа являла
собою ту ж сумну картину, що і зараз: римська промисловість,
торгівля і фінанси – все це знаходилося в жидівських лапах.
У кожному маленькому містечку стирчало по кілька жидів, а великі
міста кишіли обрізаними. І ось цими жидівським гетто, як кров
жилами, розлилося християнство по всьому тілу Римської імперії.
Як
і теперішні комуністи, перші християни складалися з жидів, злодіїв,
убивць, державних злочинців, жебраків, волоцюг і взагалі людей,
лінь, розбещеність і аморальність яких робили з них ворогів
всякого організованого людського суспільства. Християнське вчення
так само було до серця цим людям, як був до серця більшовизм
гіршим елементам московського народу. Римські письменники інакше
й не називали християн, як покидьками людського суспільства.
З
таким військом відкрило юдейське плем’я воєнні дії проти Великої
імперії і здолало її. Рим, могутній Рим, що переміг у відкритому
бою усіх своїх суперників, виявився безсилим перед цим маленьким
отруйним народцем.
1921
р.
Закінчення
