Число 26
Червень 11005 р. Д.

Напишіть нам

Вагонні розмови
Розмова третя

Поділитись почутою цікавою розмовою з іншими людьми, на мою думку, не є гріховним. На цей раз, шановний читачу, пропоную Вам бувальщину, яка була в вагоні поїзду на Закарпаття.

Я їхав з дружиною в Мукачів до її сестри. Ми були запрошені на весілля. Племінник Любомир надумав таки оженитися. Намічалось своєрідне священнодійство: освячення нового будинку і шлюбу молодят. Таке відбувається не кожен день. Ото ж ми з дружиною не могли залишитися осторонь цього величного родинного свята.

В купе, в яке ми підсіли у Львові, було двоє молодих людей, які поверталися із Києва на Закарпаття, де вони проживали і займалися комерцією.

Дружина, зайшовши до купе, привіталася звичайним вітанням: «Добрий День». Відповідь була: «Добрий День». Я ж привітався з молоддю модним зараз в Україні вітанням: «Слава Дажбогу». Для молодих людей таке вітання виявилося незвичним і у відповідь пролунало: «Що маємо відповісти?»

– Вічна Слава, – відповідаю я.

– Вічна Слава, – чую відповідь.

– А тепер скажіть мені, прошу пана, чому «Вічна Слава», а не «Навіки Слава»?

– Мирку, – каже другий молодик. Та це ж ясно, як Божий День. Вічному Богу не може бути Слави тимчасової. Вічний Бог Славиться Вічністю. Дажбог – Вічність. Ми звикли чути відповідь на «Слава Ісусу» – «Навіки Слава», тобто Слава на якийсь певний час, тимчасова. Ти ж знаєш мою сусідку Ґанку, яка весь час любить торочити про те, що скоро буде кінець світу, бо так написано в Біблії. Мовляв, коли Євангелії почнуть проповідувати і читати у всіх земних закутках, то це буде початком кінця. Так записано в її Святому Писанні.

– Для мене, Вікторе, то зрозуміло, – каже Мирко, – бо «брехнею світ пройдеш, а назад не вернеш». Я цікавлюся історією, а найбільше мене цікавить історична правда про ту чи іншу релігію. В Києві я придбав декілька книг, так звану духовну літературу. Займатись весь час рахунками-підрахунками теж не гоже. Отож у вільний час заглиблююсь в «духовне життя» Людства. Як бачите, на столику лежить Коран, «Велесова книга», «Свідомість Крішни», «Гість з Храму Предків». Є дещо і в сумці. Та і вдома багато чого знайдеться, що відноситься до розряду такої літератури.

– Почав співати! – каже Віктор. Не похвалять люди – сам себе похвалю і буду хваленим. Чи не так, друже мій хвалений? Ти зробив натяк на якусь брехню. Що ти мав на увазі?

– Ніякого натяку на брехню не було. Я пригадав оту прадавню українську мудрість і висловив її Вам. Звичайно, слово «брехнею» можна було б замінити на слово «неправдою». Та думаю я, тут слово «брехня» більш підходяще. Ось невеличкий приклад із Біблії. Ісус Навин, провідник «вибраного» народу, під час завоювання Обітованої землі віддавав накази не тільки своїм підлеглим, але і самому Господу та Небесним Світилам. За Святим Письмом християн «Біблією», ці накази безперечно виконувались.

«Біблія» розповідає, що одного дня, коли Господь віддав аморіїв на поталу синам Ізраїля, необхідно було продовжити світловий день, щоб сини Ізраїля змогли помститись ворогам. І тоді провідник Ісус Навин наказав: «Сонце, спинись над Гівеоном». І Сонце зупинилося серед неба й не квапилось заходити, аж доки «вибраний» народ, сини Ізраїля, не зробив своєї марудної справи, не звільнив для себе життєвого простору, який займали аморії.

Скажіть мені на милість! Ви можете в таке повірити? Сказав Сонцю спинитись, і Сонце спинилося. І таких побрехеньок в «Біблії» предостатньо. І коли зараз «Біблію» читає Людство, то чи може отака, вибачте, брехня і надалі залишатись святістю? Звичайно ні! Той, хто писав, що коли «Біблію» почнуть читати скрізь, прийде кінець світу – казав правду. Знав цей писака, що брехню не можна вічно видавати за святість. Знав, що коли із цією «святістю» ознайомляться люди, цій «святості» прийде кінець. А Ґанка, та їй подібні ґанки, чекають «кінця світу».

– Ти у нас Мирку – мудрагель! Не знаю як наші супутники, а мені хід твоїх думок імпонує, – каже Віктор.

– Якщо можна, продовжу, – відізвався Мирко на жартівливу заувагу свого друга.

Якщо слухати біблійних проповідників, то з їхніх уст ми чуємо, що Український нарід до хрещення був поголовно «поганим» і, в принципі, не мав «зеленого» поняття, що ж воно таке Бог. І в цьому, на підставі «Біблії», попи просвітили Українство. Вони принесли світло правди в Україну і ця «світла правда» полягала в тому, що справжній бог є Ісус з Назарету.

Тисячу літ втокмачували в українські голови таке «світло правди», але мало хто повірив в цю «істину».

Віра в Єдиного багатопроявного Бога, яка була колись в Україні-Руси, такою зосталася і донині. Читаючи «Велесову книгу», своєрідній літопис дохристиянської Руси, можна побачити, що і в ті часи не обходилось без блуднів, які прояви Єдиного Бога сприймали за окремих владних богів.

Ось послухайте, що каже «Велесова книга»:

«Якщо ж трапиться якийсь блудень, який хотів би порахувати богів та поділити їх владу на Небі, то був би вигнаний з Роду. Тому, що Бог є один, але існує він у множині. Тож нехай ніхто не поділяє тих богів і не стверджує, що предки наші мали багатьох богів. Ми славимо Дажбога, який є нашим по тілу і крові, і в усі роки залишався заступником нашим, від Коляди до Коляди. Це ж бо Дажбог витворив світ таким, яким ми його сприймаємо, та закони, за якими існуємо; це він створив для нас «яйце», з якого зародилася світобудова наша з усіма її законами, він породив світ-зорю, яка нам сяє. Це Дажбог закріпив землю нашу посеред безодні Всесвіту, щоб утримувалася в ній; і зорі, які ми бачимо в цій безодні.

Закони Прави були таємно витворені Дажбогом, і тепер за цими законами, наче пряжа, тчеться буття всього сутнього. Увесь реальний світ, що навколо нас, існує за законами Прави: а до настання цього життя і після нього, править своє Світ Мертвих, Нава.

Білобог із Чорнобогом змагаються, тримаючи, водночас, небо, аби світові перевернутому не бути (Єдність в боротьбі протилежностей – авт.).

Пізнаючи старе, ми занурюємо в ньому наші душі тому, що це є наше минуле, яке повертається до нас колами буття.

Молячись Богу, очищаємо тіла і душі наші, поєднуємося в єдиному житті з праотцями, які давно поєдналися з Богом.

Дажбог, творець самого світу нашого та законів і звичаїв його, чує наші молитви і дає нам все те, чого ми так вимолюємо. Хто просить Дажбога, тому він завжди дає, і за це ми хвалимо його.

Правда полягає в тому, що ми – внуки Дажбожі за розумом своїм, а Великий Розум Божий існує в єднанні з нами. Дажбог не дав нам, простим смертним, знати свою будучину. Але восхвалімо мудрість його та пригадаймо все, що знаємо про свою давнину і розкажімо про неї.

Скільки разів предки наші виймали мечі і виходили супроти ворогів. Перемагаючи їх, предки наші з роду славного і сильного Ора, який свого часу навіть із Сирією та з Єгиптом воював, – відкидали їх від своїх теренів. І так предки наші поводилися щоразу, коли виникала така потреба.

Здавна заповідано нам творити добро. На цьому стоїмо і стоятимемо завжди».

– Якщо не втомилися, – каже Мирко, – послухайте ще декілька висловів:

«Обумовлене життя існує ще до початку творіння; воно просто проявляється під час і після творіння. Все те, що проявлено в цій космічній світобудові – лише енергія Всевишнього Господа.

Все космічне творіння складається із різних проявів Його енергії. Енергія Всевишнього Господа трансцендентальна і духовна, а живі істоти є складовими цієї енергії. Оскільки кожна Людина духовна, вона не відрізняється від Бога. Позаяк вона лишень крихітна частинка Бога, вона відмінна від Нього.

Людина наділена безсмертною душею. І Вона, як духовна сутність, є невід’ємною складовою частиною Вищої Душі, Абсолютної істини, Дажбога.

Насправді, не може бути нічого, що було би «не Богом» тому, що все є продуктом енергії Бога. Оскільки Бог і Його енергії ідентичні, все побічним чином є Богом».

– Мирку, я тобі дуже вдячний за нинішній день, – каже Віктор. Не знаю як Вас, – звернувся він до мене, але мене сьогодні він просвітив. Дякую дуже!

Хвилин за десять Мукачів. Вам виходити, – обізвався Мирко. Вибачайте, якщо щось було не так.

– Ні, ні! Все було так і досить гарно, – кажу йому. Ми щиро Вам дякуємо за гарно проведений час. Цієї поїздки з Вами ми не забудемо. Дякуємо! Потяг зупинився і ми з дружиною пішли до виходу, потиснувши руки Віктору та Мирку із побажаннями всього найкращого, щастя та здоров’я.

Миролюб ЯВІР, Львів