Віддайте
РУНВірі належне
Коли заходить
мова про десятину, то рунвіст робить зазвичай розумне обличчя
– це, мовляв, християни роздягають своїх віруючих, здираючи
з них десятину на церкву, а ми, мовляв, такі гарні та правильні,
що не обираємо бідних-нещасних українців. І ця теза, що десятина
– це винахід «клятих» християн, чомусь в’їлася вже у наш мозок.
Рунтати
ж при розмові про десятину ніяково відводять очі, бо внаслідок
своєї безмежної «доброти душевної» вони готові заробляти своїм
власним горбом і на життя, і щоб платити за такий-сякий зал
для свягосів, і на атрибутику, і видавати книги-газети-листівки,
і ще багато для чого. Щоб потім за півгодини підготуватися до
священної години (бо де часу набратися?), відчитати швидко і
знову йти заробляти гроші. І всі при цьому щиро бажають, щоб
на свягосі було цікаво, щоб до РУНВіри приходили люди і щоразу
більше.
Шановні,
ми хочемо, щоб РУНВіра розвивалася? Щоб вона була конкурентоздатною
серед міріад чижинських релігій та сект? Ми хочемо дива, проте
дива не буває, як би ми всі цього не жадали.
Досліджуючи
історію релігій, ми прийшли до висновку, що десятину зовсім
не християни винайшли – вона існувала задовго до Ісуса, при
тому в різних цивілізаціях, і на наших землях в тому числі,
ще з часів Оратти-Аратти (Трипілля). В повноцінному, здоровому
суспільстві, де церква, тобто духовна складова, складає з державою
єдине ціле, приблизно десята частина доходів громадян має іти
на духовний розвиток цього суспільства, тобто богоугодну справу.
В надломленому суспільстві, де церква відділена від держави,
її вірні обов’язково підтримують десятиною свій духовний центр,
котрий і є останцем колись здорового державного організму. Аналогічно,
коли в надрах підупалого суспільства виникає нова релігія, для
повноцінного розвитку їй потрібно не менше десятої частини доходів
своїх адептів.
Повноцінно
розвинута людина, незалежно від того, в здоровому суспільстві,
чи в надломленому, живе «не хлібом єдиним», вона не може існувати
лише речовими потребами «свого шлунку», їй просто необхідний
контакт з високим і вічним, який і забезпечує свята церква.
Пророк і Учитель Лев Силенко у Мага Вірі пише: «Для
Рідної Української Національної Віри не давай більше, ніж ти
можеш дати і не давай менше, ніж ти можеш дати».
А це і є формула десятини! Адже десятина є відчутною допомогою
РУНВірі, але не такою, щоб людині не вистачало на життя.
Таким
чином будь-яка серйозна релігія жила і живе за рахунок однієї
десятої доходів своїх адептів і якщо РУНВіра хоче стати такою,
то десятини їй не уникнути. Однак є і суттєва відмінність нашої
десятини, припустимо, від християнської: якщо там десятину брали
силою, або принаймні випрошували, видирали, то в РУНВірі це
має бути свідомо і добровільно. Людина повинна сама усвідомити,
що без її, припустимо, 100 грн. в місяць громада не може існувати,
не можуть проводитися свягоси, видаватися газети, буклети тощо.
Треба відмітити, що саме християнство з його насильним вибиванням
десятини відбило у людей бажання її давати добровільно, оскільки
ще із сивої давнини людина віддавала десяту частину від своїх
доходів інтуїтивно, тобто на підсвідомому рівні. І тому наше
завдання зараз в тому, щоб відродити цей природний порух серця.
Десятина
– це наша жертва Дажбогу.
Якщо наші предки колись приносили жертви хлібом і плодами, то
ми приносимо грішми а також своєю самовідданою працею на благо
Рідної Віри. Жертвоприношення має бути Обрядом, це почесна обрядодія
і вона може виконуватися по-різному: якщо хтось платить грішми,
то інший випускає часописи, газети книги, проповідує серед людей,
готує і проводить свягоси, розробляє обряди, розповсюджує літературу.
Найбільш самовіддані, тобто РЖІСи, присвячують цьому все своє
життя, а іноді віддають навіть своє життя за Рідну Віру.
Життя
влаштоване так, що якщо людина віддає, то їй потім повертається
у кілька раз більшому розмірі. Як би це не здавалося дивним.
Бо люди, які багато мають у речовому вимірі, зазвичай легко
розлучаються з речами чи грошима, однак саме це дозволяє їм
ще більше мати того й іншого. А ті, що трусилися над кожною
копійкою, так і живуть на копійки, а якщо і накопичують щось,
то не користуються накопиченим, а життя знаходить неймовірні
шляхи, щоб відібрати накопичене. На кожного підпільного мільйонера
Корейка знайдеться свій Остап Бендер. І хоч вкрадені гроші злодію
будуть теж зазвичай не на користь, проте то тема окремої розмови.
Якщо
ж ми все таки накопичуємо щось дітям, то ці статки дітей лише
розбестять, такі діти не зуміють заробляти самі і в житті їм
доведеться часом дуже сутужно. А до того ж діти зазвичай невдячні
батькам за такий спадок і, зрештою, батьки відчувають гірке
розчарування: «Як же так, я ночі не доспав, копійка до копійки
складав…» Вони не знали, що дітям у спадок треба залишати вміння
і навички.
Отже,
віддаючи, ми в результаті збагачуємося навіть в речовому вимірі,
а віддаючи на Велику Справу, ми до того ж стаємо багатшими духовно,
що значно важливіше. Це і є формула жертовности, яку нізащо
не збагнути шудрі-холопу.
Людина,
якій шкода відривати від себе, яка від природи скупа, однак
таки знаходить в собі сили дати десятину на РУНВіру, долає у
собі таким чином рабську прив’язаність до речового, самовдосконалюється,
робить себе благороднішою, її душа очищається і освітлюється.
Людина стає кращою і вольовішою; вона наближається до ідеалу
рунвіста.
А
для людей, які ще не знайомі зі Вченням Силенка, або з якихось
причин його ще не прийняли в душу, порада: все ж спробуйте десяту
частину від заробленого не проїсти-пропити, не витрачати, ганяючись
за шаленою і мінливою, проте безглуздою модою, а вкласти у свій
духовний розвиток – в придбання духовних, філософськи чи просто
книг з високим змістом, в поїздки по святих, історичних місцях
України, або хоча б поїдьте на живу природу, поспілкуйтеся (не
залишаючи слідів!) з духом своєї Землі. Навіть таке витрачання
грошей піде Вам на користь і воно вас збагатить.
Вкладайте
зароблені гроші в духовний розвиток себе і суспільства і ваші
нащадки будуть вам за це вдячні.
ЯРОМИСЛ
