МАРК
ТВЕН –
РОЗДУМИ ЗА РЕЛІГІЮ
Витяги
з книги, що надрукована згідно заповіту М.Твена,
через 50 років після його смерті.
За
всіх часів найвизначніші уми людства викривали оману й віроломство
християнської релігії, в той час як лицеміри прославляли й продовжують
прославляти й досі. Відтак достатньо з’ясувати: чи сповідуєте
ви християнство, щоби сказати – хто ви.
Якщо
ви ще не визначились щодо християнської релігії, познайомтесь
із висновками всесвітньо відомого письменника М. Твена з його
книги «Щоденник Адама» («Дневник Адама», Москва,1982 р.; в перекладі).
Наведемо витяги з цієї книги, щоби у читача не склалось враження
щодо національної пристрасті автора до релігії своїх слав’янських
предків. Причім зазначимо, що Марк Твен, як письменник США,
не мав ніякої уяви про існування дохристиянської української
релігії!
Відтак,
візьмемо до уваги деякі вислови Марка Твена:
«Більшість
людей наділена здатністю мислити, проте як тільки заходить мова
за релігію, ніхто цією здатністю не користується»
(с.95).
«Щоби
остаточно покінчити з цим, зробимо вибір, приймемо точку зору
людей християнської віри і покладемо весь цей малоприємний тягар
на їхнього бога – і рай, і пекло, і біблію... Ця книга вельми
цікава. Вона має поетичні уривки; декілька небезглуздих байок;
кілька кривавих хронік; декілька корисних моралістичних повчань;
та безліч непристойностей; та неймовірну кількість брехні.
Ця біблія складена здебільшого з уривків інших, більш стародавніх
біблій... Три-чотири вагомі та суттєві події, описані в юдейській
біблії, згадувались в попередніх бібліях інших народів; всі
найкращі її правила та настанови також потягнені з них»
(с.91), – маються на увазі стародавні тексти й гімни Святої
Української Релігії Античності – віри предків наших, збережені
у Рігведі.
Для
тих, хто погано зрозумів слова всесвітньо відомого письменника
Марка Твена, і в першу чергу для християнських проповідників,
надамо пояснення: усе пристойне та принагідне в юдейській біблії
викрадене жидами з чужих першоджерел, а все негідне в біблії
написане самими жидами. І це не побіжне, не зверхнє зауваження
М. Твена, бо він доводить це у своїй книзі неодноразово:
«Характер
біблійного бога настільки суперечливий, що в ньому нелегко розібратись:
абстрактні підсолоджено-облесливі слова і конкретні сатанинські
вчинки; рідкісні добродійні поривання, перемежовані непрохідною
люттю... Він прямо й безсоромно вихваляється: «Я Господь, Бог
твій, Бог заздрісний». Погодьтесь, що це – лише одна з форм
проголошення: «Я Господь, Бог твій – мізерна душа, дріб’язковий
Бог, що гнівається за кожну дрібницю»»
(с.103).
«Якби
у нього був девіз, то девіз цей проголошував би: «Нехай жоден
безневинний не залишиться непокараним!» Ви ж, напевно, ще не
забули, що він зробив під час потопу. Згадайте незліченну кількість
немовлят та малих дітей – вони не завдали йому ніякого зла,
про що він безсумнівно знав... проте він полював саме на безневинних.
І він холоднокровно втопив усіх цих крихіток.
А згадайте також за всі мільярди нащадків Адама – ніхто з них
не приймав участі в його провині, – але бог і зараз вважає їх
винними» (с.123).
«Навіть
Церква, яка за часи свого панування пролила невинної крові більше,
ніж її було пролито за всіх політичних воєн, заразом узятих,
себе обмежувала. Небагато, але обмежувала. Однак завважте –
коли Господь Бог, Повелитель небес і землі, палко коханий Батько
людства, налаштовується до війни, він не визнає ніякого обмеження.
Він повністю позбавлений милосердя – він, кого звуть джерелом
милосердя. Він вбиває, вбиває, вбиває! Усіх чоловіків, усю худобу,
всіх хлопчиків, всіх немовлят, а також усіх жінок і дівчат...
Він не розрізняє правих і винних» (с.
125).
«Чи
можливо ж було сподіватись, що саме цей безсовісний бог (Ягве-Єгова),
цей моральний банкрут постане раптом провідником моралі, лагідності,
смирення, праведності, чистоти?» (с.128).
«Всі
його діяння, викладенні в Старому завіті, свідчать про його
злопам’ятність, несправедливість, дріб’язковість, безжалісність,
мстивість. Він тільки й робить, що карає – карає за мізерні
проступки з тисячократною жорстокістю; карає невинних немовлят
за проступки їхніх батьків; карає ні в чому не повинних мешканців
країни за проступки їхніх правителів; ще й мізерніє до таких
учинків, що вергне свою криваву помсту на смиренних ягнят, телят,
овечок, волів, щоби покарати їх за незначні грішки їхніх господарів.
Біль мерзотного й викривального життєпису в друкованому вигляді
не існує»
(с.260).
«Ми
безсоромно називаємо нашого християнського бога джерелом милосердя,
хоча достеменно знаємо, що на всьому його шляху не знайдеться
жодного випадку, коли він дійсно виявив милосердя. Ми називаємо
його джерелом порядності, хоча його історія та поведінка доводять,
що він доконче позбавлений будь-якої подоби порядності та моралі»
(с.261).
Щоби
у новітніх християн не склалося враження, буцімто син юдейського
бога кращий за свого батька, додамо ще кілька висловів усесвітньо
відомого письменника:
«Тут
ми вбачаємо дуже цікаву деталь. Вважається, що допоки жидівський
бог перебував на небі, він був суворий, упертий, мстивий, зависний
і жорстокий; але варто було йому зійти на землю й прийняти ім’я
Ісуса Христа, як він одразу стає іншим, тобто лагідним, добрим,
милосердним, пробачливим. Але саме під найменням Ісус Христос
– він винайшов пекло і повідомив це на увесь світ. Іншими словами,
повставши смиренним і доброзичливим Спасителем, він виявився
у тисячу мільйонів разів більш жорстоким, ніж за часів Старого
завіту, – набагато лютішим, аніж здавався нам по усіх своїх
попередніх справах. Відтак пальма першості за виявлену лютість
повинна бути надана Ісусу, винахіднику пекла, бо він уособлює
воістину божественну безжалісність та жорстокосердість» (с.120).
«Хоча
жидівський бог Старого завіту – особистість жахлива й огидна,
він принаймні послідовний. Він відвертий і щирий. Він не робить
вигляд, буцімто сповнений моралі чи будь-якою добродійністю,
– хіба що на словах. В його вчинках немає й натяку на щось подібне.
На мій погляд, він незрівнянно ближче до того, щоби бути гідним
поваги, ніж його виправлене «я», яке безхитрісно викривається
в Новому завіті» (с.263).
«Якби
Христос дійсно був богом, він спромігся б довести існування
раю, оскільки для бога нічого неможливого немає. Він міг би
довести це кожній людині своєї власної доби, і нашої доби, й
усіх майбутніх часів... Адже коли бог бажає довести, що всі
пори року знову й знову будуть змінювати одне одного по встановленому
закону, йому це не важко. Безумовно, він хотів довести нам безліч
різноманітних фактів і робив це без зайвих зусиль. І лише тоді,
як він, напевне, бажає довести нам існування майбутнього життя,
його винахідливість всякає і він наштовхується на завдання,
яке не до снаги його прославленій всемогутності» (с.281).
«Тільки
жидівському богу могло зайти в голову, що божественний син,
добутий шляхом позашлюбних стосунків із селянкою, здатний покращити
чистоту людської породи... Порода здобуває чистоту, абсолютну
чистоту, без будь-якої вади чи пороку, за допомогою брутального
нехтування як людських, так і біблійних законів, викладених
у конституції та в біблійних заповідях. Таким чином, християнська
релігія, яка вимагає від людини дотримання моралі та виконання
законів, сама зародилась із нечуваної аморальності та гучноголосого
порушення закону...
Наше християнство вирізняється однією примітною рисою: яким
би гидким, кривавим, ненажерливим і хижим воно не було, але
принаймні воно в сотні разів краще християнства священного жидівського
писання з його нечуваним злочином – винайденням пекла. За міркою
нашого сучасного християнства, яким би мерзотним, святенницьким,
поверховим і порожнім воно не було, проте ні бог, ні син його
не є християнами і навіть не мають жодної якості, що надає право
на це мізерне звання. Наша релігія – жахлива релігія. В морях
невинної крові, яку вона виточила з безневинних людей, спромоглися
б без перешкод розміститись усі флотилії світу» (с.267).
Вибірка
Дана БЕРЕСТА,
pravoslavu.narod.ru