ЗВЕРНЕННЯ
до
керівників українських партій
та свідомих і небайдужих українців
«Коли
біда народ не об’єднує, а роз’єднує, – народ гине»
Володислав РІДНИЙ
Сьогодні
Україна в чергове на порозі національного й політичного протистояння,
створеного інтернаціональними бізнес-кланами. Так звана «політична
еліта» через різного роду маніпуляції позбавляє українця об’єктивного
вибору Української влади.
Розробляється
глобальний сценарій через «парламентаризм» позбавити українців
назавжди української влади. Тобто, щоб в Україні ніколи не прийшли
до влади справжні патріоти свого народу.
Віками
українців роз’єднували вороги на всіх рівнях, маючи від цього
зиск. На сьогодні Україна роз’єднана за головним – національним
принципом. Але цього мало. Потрібен поділ уже в стані свідомого
українства, щоб свідоме українство було заручником олігархічних
кланів. В цілому все робиться, щоб українське суспільство було
роз’єднано за національним, політичним і соціальним принципами.
Мабуть, комусь це вигідно, мабуть, від цього хтось має користь.
Поділ
українців буде тривати до тих пір, доки свідоме українство не
перестане обслуговувати бізнес-клани, під якою б личиною вони
не маскувалися.
Свідомі
українці повинні самі визначити свою самостійну роль у політичному
спектрі України. Як практично підвищити роль українців у боротьбі
за владу в Україні, я викладаю у своїх зверненнях, проаналізувавши
стан українства та політичну ситуацію в Україні.
Автор
цього звернення останні 12 років працює над Ідеєю Єдності українського
суспільства. Ця Ідея зародилася не в якомусь кабінеті, а з безпосередньої
боротьби за кращу долю свого народу. І небезуспішної боротьби.
Єдності
ніхто нікому не дає. Вона не падає з неба, її не можна ні купити,
ні вижебрати, ні вимолити. Єдність
– це мораль народу. Наш Пророк Т.Шевченко закликав
українців до єдності: «Обніміться,
брати мої, молю вас, благаю». Цей заклик до об’єднання,
на жаль, зостався нереалізованим до сьогодні.
Чому?
Щоб відповісти на це питання, потрібно проаналізувати правдиву
історію нашого народу. Після цього зробити висновки, і тоді
можна по-справжньому вступати в боротьбу за свій народ. На жаль,
українці, які борються за владу в Україні, не знаючи першопричин
поразок українства, постійно зазнають системних поразок. Не
виключення і сучасна боротьба українців за владу.
Українці,
не маючи ідейної бази, на протязі тисячі років були неспроможні
розбудувати власну державу. І сьогодні Україна як держава не
є українською.
А
все-таки, хто ми, українці?
«Німії,
підлії раби заснули, мов свиня в калюжі, в святій неволі»
(Т. Шевченко)
«Ми паралітики з великими очима...»
(Л. Українка)
«В чомусь найдорожчому і найважливішому
ми, українці, безумовно, народ другорядний, поганий, нікчемний.
Ми дурний народ і невеличкий, ми народ безцвітний, наша немов
один до одного непошана, наша відсутність солідарности й взаємопідтримки,
наше наплювательство на свою долю й долю своєї культури абсолютно
разючі й об’єктивно не викликають до себе ні від кого добрих
почуттів, бо ми їх не заслуговуємо» (О. Довженко)
Як
відгукуються про нас інші народи:
«Вони
не здібні глибоко мислити, аналізувати і робити глибокі узагальнення.
Вони подібні свиням, які живуть, увіткнувшись рилом з землю,
не підозрюють, що є небо.
Вони вперті, але вони не володіють наполегливістю в досягненні
цілі Вони ліниві і тому завжди спішать. Усі проблеми вони намагаються
вирішити разом.
Вони заздрісні, вони ненавидять своїх побратимів, коли ті вирізняються
із сірої маси. Дайте їм можливість розірвати цих висуванців
вони із задоволенням їх розірвуть»
(«Катехизис жида в СССР»).
Українець
каже: «Немає у світі хитріших і продажніших людей, ніж українці.
Я це добре знаю. Я сам українець». Хіба це не схоже на мазохізм?
А
звідки могло у нас, українців, взятися щось нормальне, коли
за останнє тисячоліття в українців двічі насильно змінювали
світогляд і після таких змін українець став заручником чужих
ідеологій. Ці ідеології так «об’єднали» українців, що українець
із «Нашої України» скоріше об’єднається з бурятом, ніж з українцем
з УНА-УНСО. Українець із партії «Батьківщина» скоріше об’єднається
з жидом, ніж з українцем із ВО «Свобода».
Коли
б-то всі справжні українці вийшли з усіх чужих «ідеологічних
ніш», згуртувалися б у єдине українське ціле, підпорядкувалися
одній цілі, одному Провіднику, який привів би українців до бажаної
мети...
Це
не утопія. Це могло бути реальністю, як у нормальних об’єднаних
спільнот світу. Ми, на жаль, роз’єднані світоглядово, що й призвело
до сприйняття чужих ідеологій і сперечаємося, яка ідеологія
найкраща і якому пану найкраще служити. Бо від усього РІДНОГО
українця відлучали століттями. Ідеологічно одурманені, ми знетямилися,
що чуже називаємо своїм, а своє зрадили й забули. Це стосується
буквально кожного українця, бо він практично не знає правдивої
історії, не має національної пам’яті, а в голові одна каша.
В
Україні це питання усвідомлюють лише одиниці українців. Українці
з різними ідеологічними поглядами не здатні зрозуміти й усвідомити,
яку страшну роль в історії України відіграли й відіграють чужі
ідеології.
На
жаль, в історичному плані українці позбавлені власного світогляду
і тому не змогли протиставити власну ідеологію всупереч чужим
світоглядним системам. Носії рідного світогляду не спромоглися
захистити суспільство від чужої ідеологічної агресії.
А
київські князі фактично стали зрадниками національних інтересів,
не спромоглися, на відмінну від європейської еліти, одягти на
Христа власну вишиванку, коли європейські правителі одягли Христа
в національне вбрання і використовували його в національних
інтересах, ігноруючи маячне інтернаціональне вчення. Якби ми
взяли приклад із європейців, тоді б не було в українців тисячолітньої
бездержавної прірви та мільйонів духовно-тілесних рабів і духовно-національних
збоченців. І тоді б хто пан, а хто холоп-бидло, хто менший,
а хто «старший» брат – було б навпаки.
Останнє
тисячоліття, однак, не було безпросвітно чорним для українців.
Це було тоді, коли українці забували Христові заповіді – про
любов до ворога і про покору всякій владі. Вони демонстрували
світові чудеса організованости, дисципліни, відваги й кмітливости.
Лише такими подіями в українській історії, коли українці чинили
не по-християнському, може пишатися морально-здоровий українець.
І лише морально-хворі українці можуть пишатися зразково-християнською
поведінкою українців-кріпаків, комуно-колгоспників, монахів
і попів.
Як
наслідок, українці були відірвані від свого родового кореня
і почали сприймати чужі ідеологічні системи, що й привело українців
до непорозуміння між собою.
Результатом
стала неспроможність використати комуністичний заколот у Росії
в своїх національних інтересах.
І
сьогодні українці сприймають демократію в чистому вигляді, як
у далекі часи сприймали рабську науку Христоса. Таке поверхове
сприйняття демократії призводить до непорозумінь, сварок, неспроможности
консолідувати свої зусилля в єдиному напрямку.
На
сьогодні, сприймаючи європейські цінності через призму християнського
й комуністичного світогляду, в українській свідомості українські
цінності стають вторинними, поступаючись місце загальнолюдським
(інтернаціональним). Це у свою чергу дає можливість бути при
владі в Україні інтернаціоналам і космополітам.
В
боротьбі за владу в Україні ми, свідомі, високоінтелектуальні,
розумні, освічені, порядні, небайдужі до долі свого народу українці,
які пізнали головні причини споконвічних трагедій свого народу
свідомо оберемо тактику боротьби без нагадування про Христа,
жида й москаля, бо вони свою чорну справу вже зробили, а причини
залишаються в нас.
А
якщо запитати українця :
1.
Чи потрібна в Україні Українська влада?
2. Чи потрібен українцям Український Авторитет?
3. Чи потрібен українцям Український Культ?
4. Чи потрібен українцям Розумний, Справедливий, Вимогливий,
Незалежний Батько?
На
перше запитання від українців відповідь буде стверджувальна.
Навколо інших розгорнеться така дискусія, а, точніше, таке базікання,
що не видно буде ні кінця, ні краю.
Монголи,
коли будували світову імперію, розглядали ці питання так: «Після
бою на Калці монголи казали взятим у полон знатним киянам: «Ми
вас розбили тому, що вас покинув Бог». У монголів було міцне
переконання – там, де немає одного наказу, де кожен хоче бути
наказовцем, немає Бога. Наші князі не слухали наказу царя Мстислава.
Кожний князь, маючи своє військо, діяв незалежно: Один покинув
поле брані й подався до Києва, інший приглядався з своїм військом
до бою. Монгол тому племені, якому він зичить вічне рабство,
каже: «Хай ця отара не матиме чабана». Монгол вірить,
що чабан отари Богом даний; отара, звикши жити без чабана, не
любитиме чабана ні рідного ні чужого. Не маючи провідного мозку,
отара буде нездібна себе боронити. Монгол вважає, що це найтяжча
кара для рабів».
А
українці в такому випадку посипали землю на голову своєму Провіднику,
не усвідомлюючи, до яких трагічних наслідків це може привести
в майбутньому.
У
свій час колишні дисиденти та свідомі українці, сприймаючи поверхово
(бездумно) чергову ідеологію (демократію), натворили купу дрібних,
кишенькових партій, розраховуючи в такий спосіб успішно розбудовувати
українську державу. В результаті чого попалися на гачок і прислуговують
інтернаціональному капіталу, який і став господарем в Україні.
Що
робити?
Прислухатися
до порад свого одноплемінника. Ми разом можемо вдалий досвід
політичної боротьби невеликої групи українців в окремому регіоні
поширити по всій Україні. Практично все є, готове на 90% до
майбутнього успіху. Я зі своїми однодумцями поділюся вдалим
досвідом, як провести ефективно вибори без значних затрат, але
з більшим успіхом.
В
питанні проведення виборчої кампанії українець, щоб виправдати
свою неорганізованість, невміння використати політичну ситуацію
та надані можливості, намагаються спертись на недостатність
коштів. Хоч фактично українськими партіями було неефективно
витрачені немалі кошти. Тут завжди на заваді ставали власні
амбіції лідерів та їх оточення. Питання не в коштах, питання
в нас, самих українцях.
Справжній
політик, це той, хто здатний використати ситуацію і надані можливості.
Головне, щоб було розуміння й бажання.
А
стосовно песимізму та боязні опонентів, наведу слова Нормана
Вінцента Піпа: «Якщо ви постійно думаєте
про сили, які, здається, спрямовані проти вас, ви збільшуєте
їх до такої міри, яка є незрівнянно більшою від їх справжньої
сили. Але якщо ви, навпаки, наочно уявите свої засоби, побачите
в них велику вагу і ще раз високо поцінуєте, зосередите думку
на них, підкреслите все їхнє велике значення, ви подолаєте будь-які
труднощі. Ваші внутрішні потенції зростуть, і з Божою допомогою
від поразки ви підійметеся до перемоги».
З
цим виразом я познайомився тільки в 2008 р., але думка про прихід
українців до влади в Україні не покидала останні дванадцять
років. Практично всьому цьому я присвятив останні двадцять років
свого життя. Багато чого в житті втратив, але не втратив надію
й віру в українців та врешті-решт нашу спільну перемогу.
«Нещасні!
Вони не розуміють, що без організаційного життя – немає життя.
Неорганізовані люди у наші напружені часи приречені на загибель.
Вони не в силі боронити волю свого неорганізованого «Я». Тільки
люди з діловими якостями, тобто з організаційним талантом здібні
об’єднати навколо себе людей. Їх ми повинні високо цінувати,
вони створені з тієї глини, з якої мати-природа творить творців
держав, революцій. Між українцями таких людей мало. Їх і їхні
коріння вторжники завжди безпощадно винищували. Ми їх маємо
ставити, вище письменників, поетів, малярів, співаків ...»
(Лев Силенко, «Мага Віра»)
Я
усвідомлюю, як важко сучасним лідерам українських партій розставатися
з теплими кріслами чи порожніми портфелями. Але повірте, що
перемагати українці будуть тоді, коли в них буде розуміння й
потреба визнання українського АВТОРИТЕТУ. Визнання авторитету
українського Провідника підніме українця на вищий щабель організаційного
життя.
Я
впевнений, як у свій час був упевнений в успішній політичній
боротьбі, що сьогодні будь-яка політична партія, а ще краще
Блок українських партій, взявши на озброєння мій успішний досвід
боротьби, подолає не тільки ганебні для 79% українців в Україні
3% чи 7%, а навіть значно більший бар’єр. І не треба буде слугувати
неукраїнському капіталу.
У
випадку творення нового Блоку українських партій при неузгоджених
підходах, чи інших питаннях, я всі невирішені питання візьму
на себе й вирішу їх із найбільшою користю на майбутній успіх.
Як
завжди в українців виникнуть сумніви: не ті часи, не та ситуація,
не ті умови. Сьогодні чи не найбільш сприятлива ситуація й умови,
щоб вести успішну боротьбу за національні, політичні й соціальні
права українців на своїй рідній землі.
Не
сумнівайтеся, все враховано, як внутрішні фактори, так і зовнішні.
Усе залежить від Вашої волі й вашого оточення. Я поділюся з
українцями досвідом справжньої політичної боротьби, розповім
як завойовувати авторитет у власного народу, а сам зійду з арени
політичної боротьби добровільно.
У
цьому зверненні я стисло висвітлив питання духовне, національне
й моральне, що сукупно являють собою суспільні відносини.
Матеріальний
світ у вигляді економіки, виробництва, виробничих відносин є
не менш абсурдним, ніж суспільні відносини. Від абсурдного й
неефективного виробництва, абсурдних виробничих відносин, що
є основними показниками економіки, я і прийшов до вищих критеріїв
людського життя.
Українці
будуть господарями і процвітати на власній землі тоді, коли
світоглядово будуть єдині.
Поєднання
знань, досвіду й можливостей однодумців приведуть їх до бажаної
мети.
Українці,
за Вами слово!
Майбутнє
України
Я
розумію й відчуваю Т.Шевченка, Л.Українку, І.Франка, В. Стуса
та інших вірних Синів і Дочок Українського Народу, із якою любов’ю
і з яким болем у душі й серці вони страждали за свій народ.
Поет
сучасності великомученик Василь Стус писав: «Величезна
брила духовного християнства впала на юну душу», «Жертвою православ’я
ми є найбільшою».
Що
думали про роль християнської віри визначні Українці:
«Душе
моя, знай, що читати Біблію і брехню – це те саме»
(Г.Сковорода);
«Церков-домовина розвалиться... і з-під
неї встане Україна» (Т.Шевченко);
«Християнство от де зло»; «Я ні краплі
крові не віддам за кров Христову» (Л.Українка);
«Біблія – Славо Боже – це погано скомпоновані
твори іудейських раввинів...» (І.Франко).
Невже
наші українські світочі так дружно помилялися в негативній оцінці
християнства в історії України? Через власне страждання за свій
народ вони й розпізнали головну причину трагічної долі українського
народу. Але в тій суцільній темноті, в якій жили українці, не
могли вони вплинути на чужу духовність і відродити рідну.
Навіть сьогодні, коли в науці такі глобальні відкриття, українці
живуть у християно-комуно-демократичному міражі, сподіваючись
на «чудеса» земні й неземні.
Я
усвідомлю, що ще довго буде мій народ знаходитися в чужих ідеологічних
лабетах, тим більше, що в цьому зацікавлені чужі інтернаціональні
олігархи та їхні ставленики.
Але
я вірю – прийде час для України, як пророкував їй блискуче майбутнє
німецький філософ Й.-Г. Гердер: «Україна
стане новою Грецією. Прекрасне небо, що розкинулось над цим
народом, його весела вдача, музикальність, родючі ниви і т.
ін. Колись збудяться зі сну... Виникне цивілізована нація...
Дух цей полонить усю нині занурену в сон Європу і змусить її
служити тому ж духовному началу. Усе це попереду, усе це повинно
колись здійснитися, – але як, коли, завдяки кому?»
Питання,
поставлені великим європейцем, ось уже понад двісті років чекають
на відповідь.
І
відповідь є!
В
Україні у глиняній білій хатині, критій соломою, на берегах
святого Дніпра українська мати народила Українського Пророка,
Духовного Учителя, який дав нам Святе Письмо (Українську Біблію)
– МАГА ВІРУ (Могутню Віру), що звільняє наші спустошені душі
від тягаря чужих розумінь Бога.
Після
1000-літньої духовної неволі Господь змилосердився над нашою
рабською долею, пославши нам рідного Пророка Лева Силенка.
Попереду
велика праця – великий бій для свідомих і небайдужих українців.
З
повагою, Володислав РІДНИЙ,
Кривий Ріг, т. (096) 367–58–24