|
|
(уривок
з поеми)
Ми
Сумери. На долах Євфрату
Квітли наші міста. Зиґурат –
Українську Святиню багату
Ні Халдей не ганьбив, ні Аккад.
Ми
Сумери (потомки Трипілля).
Гідний слід наш – розкопаний Ур.
Роботящі ми діти привілля,
Сад створили з євфратських баюр.
Україно,
з Твоєї колиски
Вийшов славний гиксоський Киян.
Пив узвар він з трипільської миски,
Був міцний, як дніпрянський тарпан.
О,
Кияне! Тобі фараони
І жерці сина божого Ра
Чесно били доземні поклони,
Як владиці святого Дніпра.
І
синайські худі козопаси,
(Азазел – їх пастуший божок)
Несли шкіру для нас, пах, прикраси,
Первородних дарили доньок.
Українці
в старій Филистині
(Ще тоді не жили там Жиди)
Полишали (розкопують нині)
Древньославні трипільські сліди.
І
в єгипетських храмах Амона
Карби клали жерці – знахарі,
Що в долинах амонського трона
Гикси правлять (Трипільці старі).
Де
йорданські течуть мутні води,
Був Скитоград (тепер Бетшеан):
Там колись Українськії Роди
Мали грізних візниць караван.
Як
вернувсь Езикел з Вавилону,
(Глянь у «Біблію», там він писав),
Що цар Гог (із Магогського трону –
З трону Скитів) Юдеїв скоряв.
Гог
летів, наче вихор! Тарпани
Гнали перські полчища, жидів.
Де Йордань, він знечулював рани
Полином чорноморських степів.
Саваот
– мілітарне божище
Сема, Хама, Яфета племен,
Був покорений Гогом, щоб вище
Він не пнувсь українських знамен.
Бог
Іакова – грізний Єгова
Був Дажбогом полонений. І
України священна розмова
В Ханаанській дзвеніла землі.
*
* *
Святослав
ваСИЛЕНКО
(Новоград-Волинський)
Шамани
Візантії
Інквизитори
духу в поганську
Рідну Віру святу нарекли.
Надприродню мару месіянську
На крові нам привити змогли.
Не
Троянським конем обдурили –
«Чудотворця» ввезли на ослі.
Відібрали майбутнє злі сили:
Дух чужинський – на рідній землі.
Обрізання
підліше зробили:
(Пращур наш не хворів на фімоз!)
Дух козацький і волю згубили,
Зріс юдейсько-попівський психоз.
Бач,
ридає віки «Божа» мати
Пред юдейським розп’яттям Христа.
За них мусимо, дурні, страждати,
Слать поклони в чужинські свята.
А
святим у «писанні» й не пахне...
Убивати «Бог» ґоїв велить,
Грабувати майно... Совість чахне... –
У попів голова не болить.
Алілуять
содоми-гомори,
Праотців – аферистів «діла»,
Їх гареми, потопи, комори... –
Все, що «Божа» рука подала.
Славлять
Спаса з пустелі Синаю,
Чинять бізнес і смертний свій гріх...
На перлині-землі, серед раю,
Жив з піснями народ, лунав сміх...
Землю-матір
найбільше любили,
Їй вклонялись і мудрим батькам.
Щиру правду цінити уміли,
Хліборобським святились життям.
Не
благали, як ледарі, манни,
І не вірили в злі чудеса.
Не спиняли і Сонце... В осанні
Лиш Природа всесильна була.
Отруїли
свідомість розп’яттям,
Проклеймили юдейським гріхом.
«Непорочне» брехливе зачаття...
Алілуїть потвору психдом.
Рідна
Віра була наче Сонце,
В ній Дажбожу ми велич несли.
Повернути її треба конче –
Не овечі ж бо ми пастухи!
|
|
