Українці
– непереможна нація!
На
перший погляд, пригадавши українське минуле, із цим твердженням
складно погодитися. Довгі віки, ще від князівських часів, нашу
землю завойовували все нові й нові окупанти, а ми зазнавали
чергових болючих поразок. Але, придивившись до перебігу тих
подій уважніше, побачимо зовсім іншу картину: жодна
інша нація не перемагала українців у переломних моментах історії,
українців перемагали самі ж українці,
власними руками вішаючи на шиї своїх нащадків чергові ярма.
Коли
ми порізно – ми постійно програємо
Швидше
за все, навіть хрещення Київської Русі не обійшлося без підтримки
значної кількості українців-зрадників, які, спокусившись владою,
грішми, іншими вигодами, обіцяними їм князем Володимиром, допомагали
підлим грекам і зайдам-варягам знищувати величну прадавню духовність
України-Руси. Адже самі лише кілька тисяч іноземців фізично
не змогли б «вогнем та мечем» насадити більш ніж мільйону наших
волелюбних Предків чуже розуміння Бога.
Потім
на сотні років рідну землю підім’яла татаро-монгольська орда.
І тут українці, фактично, збороли одне одного. Спочатку вони
не змогли об’єднатися, щоб дати гідну відсіч нахабним завойовникам,
а після цього їздили до ханів й, доносячи на побратимів, ницо
випрошували князівські ярлики.
Часи
козаччини переповнені прикладами, коли українські повстанці
видавали своїх же керівників полякам, московитам, туркам, татарам,
прирікаючи і їх, і себе на вірну загибель. Підробка Переяславських
статей, а, отже, й кількасотрічне поневолення України Московською
імперією, були б неможливими без мовчазної згоди цілого ряду
старшин, які брали участь в укладенні даного договору, а потім,
продавшись окупантам, не протестували проти підміни багатьох
його пунктів.
У
10917–10921 роках українці пішли в загони армії Української
Народної Республіки, Махна, Денікіна, більшовицького війська
й, варто зазначити, хоробро та самовіддано вбивали брат брата,
топлячи свій край у ріках крові й прирікаючи на довгі роки червоного
терору.
Для
організації Голодомору, найбільшої трагедії української нації,
із Москви в Україну направили всього близько десяти тисяч чекістів.
Решта катів набиралася з місцевих недолюдків.
Протягом
Другої світової війни українці билися одне проти одного в Українській
Повстанській та Червоній Арміях, а «стрибки», банди НКВД, які
маскувалися у західній Україні під повстанців й катували місцевих
жителів, аж кишіли перевертнями, позаяк учасники подібних кодел
мусили добре знати українську мову та звичаї.
Потім
величезна кількість кращих синів української нації загинула
через доноси, написані їхніми заздрісними одноплемінниками.
А після проголошення Незалежності у 10991 році антинародна правляча
верхівка, котра, на відміну від нас, добре затямила уроки історії,
продовжує зіштовхувати українців лобами, протиставляючи одне
одному народ і міліцію, західну й східну частину нашої країни
та інші групи й верстви сучасного українського суспільства.
Внаслідок цього кілька привладних кланів отримують свої відсотки
на «виборах» й разом із тим можливість надалі грабувати Україну-Русь.
Коли
ми разом – ми завжди непереможні
Напротивагу
наведеним фактам корисно згадати часи об’єднання українців задля
спільної відсічі ворогам. Тоді жодна сила була неспроможна здолати
життєствердну міць нашої нації.
До
хрещення України-Русі Перська, Римська, а потім Візантійська
імперії не могли втримати протягом більш-менш тривалого часу
й квадратного кілометра нашої землі. Навпаки, це об’єднане військо
українців-русичів регулярно завдавало відчутних поразок наймогутнішим
на той час світовим державам.
У
10362 році незборимий порив до волі братніх українського та
литовського народів у битві на Синіх Водах змітає з рідних земель,
як вважалося раніше нездоланну, Золоту Орду. В часи Визвольної
війни під проводом Богдана Хмельницького наші Предки спільно
билися проти жорстоких польських магнатів й гнали їх аж до Варшави.
Об’єднуючись, вони кілька разів на голову розбивали багатотисячні
османські та московські армії.
Чому
українці поборювали самі себе, і як не допустити цього зараз?
То
чому повстанець, який зі зброєю в руках учора хоробро бився
проти загарбників, сьогодні їм же продає свого чільника? Чому
українець так завзято катує одноплемінника, побратима? Тому
що в душі у нього панує подвійна християнська мораль, відсутня
природна єдність.
Подивімося
на Старий і Новий Заповіти. Вони доконечно відрізняються один
від одного. У Старому: зуб за зуб, око за око; в Новому: коли
тебе вдарять по лівій щоці, підстав праву. В Новому – повчання
всіх любити, в Старому – опис кровожерливого знищення цілих
народів в ім’я процвітання «богообраної» нації. Але ж обидві
ці книги визнаються в християнстві святим письмом. То як сповідникам
можна чесно жити за ними? Звідси й з’являються двоєдушність,
крутійство, лукавість.
Ми,
сповідники Рідної Української Національної Віри, відкрито заявляємо,
що любимо Україну та своїх побратимів-українців понад усе. В
наших душах царює єдність світлої віри в Дажбога, Святого Духа
Народу Українського. До останнього подиху ми будемо обстоювати
й обороняти справжню незалежність нашої держави та достойне
життя любих одноплемінників, щоденно, не покладаючи рук, працюємо
задля добробуту України.
Ми,
рунвісти-силенкияни, повинні, навівши історичні факти, пояснити
братам-чужовірам, що зараз антиукраїнська влада намагається
їхніми руками знищити нас, ще на багато років загнати волелюбних
українців-русичів у безпросвітну темряву духовного й фізичного
рабства. Бо лише українцю під силу здолати українця.
Ми
запрошуємо своїх побратимів ставати сповідниками Рідної Української
Національної Віри, хочемо разом із ними розбудовувати Велику
Українську державу, боротися за краще життя та гідне майбутнє.
Єднаймося
під Святим Трисуттям справжньої Української Віри, ставаймо непереможними!
Слава
Дажбогу!
Слава
Його Пророку Леву Силенку!
Слава
Дажбожій Україні!
Святослав
ВОЙТКО, Київ