Число 37
Грудень 11008 р. Д.

Напишіть нам

Ми зростаємо!

У Києві постало дві нових станиці (громади) РУНВіри.
Перша з них – «Оріяна» – провела свій перший Свягос 7 вересня у парку Слави на валі, де Учитель запалив Вогонь Духовної Революції і де має постати Святиня РУНВіри.

Друга – «Світло Волі» – хоча й існує вже більше п’яти років як молодіжне крило «Сонячної», проте виділилася окремо лише зараз і свою першу Священну Годину Самопізнання провела 9 листопада в невеликій, але гостинній оселі Юрія Келюха на Дарниці.
Бажаємо їм вирости, окріпнути, і зичимо невичерпної наснаги у тяжкій справі повернення українців до свого Рідного!

* * *

День МАГА ВІРИ
на Дніпрових кручах

27 вересня, щойно забринів світанок, сповідники Рідної Української Національної Віри з усієї України поспішили на врочисте підняття Знамена Дажбожого. Підняття двометрового Знамена на висоту 20 метрів мало відбутися на місці колишнього Священного Гаю, а нині – парку Слави. Туман охопив усе довкола, а пронизливий вітер не давав стояти на місці. Хоча чоловікам, які монтували та готували Знамено до підняття, навряд чи було до цього. Хто не міг допомогти фізично, в душі вболівали за справу, із надією дивилися на працюючих, подумки звертали молитви до Дажбога і готові були у будь-яку мить прийти на допомогу товаришам.

Під старим каштаном рунтати та рунмами встановили жертовник. Сповідники РУНВіри утворили коло і почалося священнодійство. Хмари суворо споглядали за всім, туман, здавалося, огортав холодним сумом саму душу. Не всі сповідники РУНВіри були на піднятті Знамена Дажбожого. Хоча у світлий День народження Пророка й Учителя Лева Силенка та його величної праці МАГА ВІРИ мали би бути тут. Бо підняття Знамена – це було ніби як подарунок до цього пам’ятного дня не тільки для нашого Учителя, а й для кожного сповідника Рідної Української Національної Віри. Це була заява рунвістів для всіх братів-чужовірів, що ми є поруч із ними і рано чи пізно наша правда візьме гору над їхніми оманами. Адже наша найближча мета – постання Святині РУНВіри на території, де колись зеленів Священний Гай наших Предків.

Дзвони церкви Спаса-на-Берестові намагалися заглушити усе священнодійство своїми гучними, звиклими до свого незаперечного авторитету, розкатами. Але рунвісти схожі були на паростки молодої трави, або скоріше на корені дерев, які вперто прориваються крізь асфальт, аби показати, що Матінка-Природа могутніша за людину. Так і ми, рунвісти, пробиваємось крізь асфальт християнства, що вкрив усю Україну, аби довести торжество рідної духовності на наших землях над чужою.

Зловісні дзвони не заглушили наших сердець і Дажбог почув своїх онуків. Хмари розійшлися і холодний туман розтанув у променях гарячого, хоча вже й осіннього, Сонця. Саме Сонце своїми променями освятило Знамено Дажбоже і воно засяяло, гордовито піднявшись над усіма знаками чужовір’я, що тепер потьмяніли й знікчемніли.

Шкода, що для пересічного громадянина України це Знамено абсолютно нічого не означало й не означає. У парк Слави, якраз де відбувалося священнодійство, приходили різні відпочиваючі й відсутнім поглядом дивилися на наше свято і навіть не цікавились, що ж відбувається. Було видно – це споживачі, яким ніколи не збагнути РУНВіри й не пізнати Дажбога.

Рунвісти довго не розходились, гомоніли, фотографували, знайомились тощо. На ніч залишились декілька чоловіків охороняти Знамено. Адже поряд непередбачувані ченці з московської Лаври, та й влада в Україні нам не належить, тож можна було чекати будь-чого. Але Знамено тріумфально простояло під надійною охороною більше доби.

Підняття Знамена Дажбожого – це акція, аби нас помітили й зважали на нас у подальшому. Сподіваємось, будуть акції ще й ще. Маємо гучно заявляти про себе, аби домогтися у влади цього місця під Святиню. Маємо брати активну участь у громадському та політичному житті. Для цього нам треба бути згуртованими, а щоби бути такими, пам’ятаймо заповіді РУНВіри. Пам’ятаймо, що справи України та РУНВіри понад усе!

Рідна ІВАЩЕНКО, Київ