Пропонуємо
вашій увазі думки, котрі виникли у людини після відвідання ним
цілительського семінару Лікаря від Дажбога, людини, яка тричі
була на грані зі смертю, але тричі воскресла во ім'я зцілення
людей і Народу. На його семінарах прості люди виробляють неймовірні
дива, а безнадійно хворі виліковують найтяжчі хвороби.
Враження
від семінару
Володимира Холошні
Натхнення
писати відгук у книзі семінаристів про враження, отримані на
семінарських заняттях у цілителя В.І. Холошні, в мене майже
не було. Було декілька причин, на мій погляд дуже вагомих.
Мої
хиткі наміри стримувала уїдлива думка, що вносити якісь доповнення
до написаного Ю. Шиловим в книзі «Цілитель» та відгуків семінаристів
– це щось подібне до наміру додати до хорошого, можливо, ще
й «кращого». Це основна причина.
Попутна
причина, яка стримувала намір залишити письмовий відгук в книзі
семінаристів, було усвідомлення цілі моєї поїздки з Києва в
оспіваний шахтарський край – пошуку пригод. Тим паче, що неприємні
пригоди для себе в Донецьку я знайшов при збігу обставин, які
могли бути створені Дажбогом, як на замовлення, тільки для мене
і тільки там.
Необхідність
взятись за перо спонукало теж декілька причин: це коротка зустріч
29 лютого в Києві з Володимиром Івановичем та інформація про
намір Ю. Шилова доповнити та перевидати згадану книгу. Після
зустрічі з В. Холошнею, декількох вільних хвилин перед обрядом
Священної Годин Самопізнання, що проводять рунвісти в приміщенні
на Софіївській, 10, було достатньо для усвідомлення свого морального
боргу перед Володимиром Івановичем.
Моральний
борг не тому, що цілительський семінар мені обійшовся майже
«задурно» як козаку сотні імені Святослава Хороброго, а тому,
що моя особиста практика, збагачена негативними пригодами, може
стати корисною іншим людям – тим, до яких мудрість приходить
не через ґулі на лобі від граблища. Принагідно, я охоче ділюся
своєю багатою негативною практикою з добровільними слухачами,
але якщо люди ще й почитають, то це буде поєднання корисного
з приємним.
Мені,
упевненому в наявності виробленої, можливо, не одним поколінням
людей, мудрості, заґратованої у вислові, що «кожна людина платить
за базар», довелося ще й практично переконатись, що за кожну
дію чи бездіяльність людини природа, життя віддячить подією
обов’язково зі знаком відповідним заслугам (+ чи –). Привід
для додаткового переконання я, можна сказати, совісно заробив
– допустив декілька вільностей, що виходили за межі усталених
деканатом канонів:
1.
При доброзичливому нагадуванні активного семінариста про те,
що при розминці потрібно обов’язково посміхатись, я не тільки
гигикнув, а ще й додав, щоб не примушували мене робити те, чого
мені не хочеться.
2.
Спостерігаючи як семінарист Коля страждає від якоїсь тілесної
недуги, мені захотілось духовно його підтримати, і я запитав,
чи займався він коли-небудь ендогенним диханням і порадив йому
перед від’їздом підійти до мене. Моя дія була зроблена після
проголошеного Володимиром Івановичем золотого правила: не лізти
з своїм добродійством, коли вашої допомоги не просять.
3.
Пропустив мимо своєї уваги настановку, потрібну для самопідготовки
перед подоланням 10-метрової стежини, щедро покритої жевріючими
(іскринки проскакують) жаринами від перегорілих дубових дрів.
Результат проявився майже негайно. Босоніж почавши рух по жаровій
стежині слідом за попередниками, мої підошви ніг раптово відчули
таке пронизливе, з ніг до голови, «тепло», що долати решту відстані
стежини довелося майже підстрибом. Волі чи мужності вистачило
тільки на одну проходку. Тоді як окремі семінаристи пройшли
стежину по 9 разів!
4.
Свідомо порушив ритуал пиття води. Цей ритуал я зробив майже
вимушено – вольовим зусиллям свідомо залишив фізіологічний попит
незадоволеним. Внаслідок зменшення приходу води в організм збільшився
час проходження харчового клубка по кишковику. Затримка шлаковиділення
викликала отруєння організму (токсикоз) під кінець 7-ї доби.
Корчачись від фізичного болю, я виявив ту позу (рачки), при
якій біль стає трохи терпимішим. Прийшлось самому визнати, що
в такій ситуації ендогенне дихання зовсім не допомагає.
Не
гаючи часу, подумки щиро покаявшись та попросивши пробачення
у Володимира Івановича, я став шукати шлях виходу зі скрутного
становища в набутому тут вантажі цілительських знань. Вихід
був знайдений самостійно і майже добовий хворобливий стан був
виправлений. Велику допомогу в покращанні фізичного стану дала
яблуня – з нахиленої гілки я з’їв декілька райських яблучок,
не зриваючи їх з гілки – вчинив так, як вчила пані Віола. Здоровою
людиною я відправився в дорогу з Донецька до Києва.
Після
проходження першого рівня цілительських семінарських занять
стає зрозумілішим, чому навіть розумні люди в хвилини негоди,
коли життя нестерпно пече за помилки в минулі роки, щиро визнають
свій гріх перед Богом, а потім, як тільки негаразди послаблять
свої обійми, продовжують діяти так, як і до того. Ніби пишаються
тим, що в них таке богорозуміння, яке потрібно нашим «друзям»,
котрі постійно впливають на нашу свідомість. З якоюсь, немов
волячою, впертістю відмахуються від відомих істин, зокрема тієї,
що будь-яка нація потрапляє в неволю не тільки через військове
чи економічне вторгнення, а й через духовне. Геть не сприймають
інформацію про богорозуміння дохристиянських пращурів, які обожнювали
Природу, про Дажбога, про свідомість Всесвіту і Всесвітнє інформаційне
торсійне поле. Взагалі про природні явища як Божі проявлення.
Роздивляючись
фотокартки тих днів, не можу приховати захоплення здібностями
Володимира Бурдакова. Він встиг зафіксувати ту неповторну мить,
коли мороз проскочив по моїй спині в момент, коли мої ноги ще
не встигли відірватись від стільця, а думку вже прорізав отой
жахливий звук Х-р-р, котрий виникає від подрібнення битого скла
при стрибку зі стільця на купу цього скла.
Для
логічного завершення свого писання висвітлю мету поїздки в славне
місто Донецьк. Щиросердно зізнаюся, що саме жага пізнання, яка
виникла після почутого та прочитаного в книзі «Цілитель», покликала
мене в мандри, а не якась хвороба. Крім вище описаних, багато
інших пригод та вражень і допомогли вгамувати мені цю спрагу
знань на семінарі Цілителя Володимира Івановича Холошні.
Олексій
ЧЕПАК, Київ
Контактний
телефон Цілителя
(044) 562-68-92
