Не
розкидаймося тим,
в чому самі маємо потребу
Почну
з того, що
В
Україні я родився,
В Україні я зростав,
За Україну я боровся,
Своє Єство я їй віддав!
Мені
вже за вісімдесят. На своєму життєвому шляху мав змогу переконатися,
що в житті людському в один і той же час
Один
скаче,
Другий плаче,
А третій гуляє!
Приходилось
і мені в своєму житті і скакати, і плакати, і гуляти. В найкращі
молоді літа гуляв по теренах України «з крісом на плечі». Не обійшлось
і без того, що прийшлось погуляти і в системі ГУЛАГу. Було і Кінгірське
повстання, був і Верхньо-Уральський централ, було, було, було...
За двадцять літ в згаданій системі багато чого було. Не дивлячись
на те, що «багато чого було», головне не розгубилось: я був, я
є і я вічно буду Сином України.
Будь-яка
нація, якщо то є Нація, має свою Національну ідею. Має отой заданий
Природою інстинкт – інстинкт Самозбереження. Не обійшла Природа
цим Божим Даром і Українство. Національна ідея жила, живе і жити
буде. Не в змозі її похоронити ні християнізм, ні комунізм, ні
глобалізм. Закони Природи, а це не що інше як Воля Неба – Воля
Дателя Буття, не підлягають волі людини. Національна ідея вічна,
як вічний Бог.
В
тридцятих роках минулого століття, заради збереження Українського
етносу, багато хто задумувався над тим, як повернути українцю
Рідну Віру.
Для
мислення людей не було секретом, що сповідувати християнство і
бути українцем – прирікати себе на довічне роздвоєння своєї Душі.
Життя вимагало боротьби – віра Христова вимагала покори. Такої
покори вимагали від українця всі ті зайди, які хотіли привласнити
собі їм неналежне. В «Березу Картузьку» попадали в першу чергу
ті, що мали сміливість заявити «Йосько мені не Бог – Варшава
не указ». Не стали справи кращими, коли на зміну дифензиві
прийшло СС.
Коли
в сорок першому в Києві «нові визволителі» розстріляли вітальну
маніфестацію українців, а вцілілими почали завантажувати «Бабин
Яр» – я сказав собі: «Такий визволитель мусить війну програти»
і подався на Волинь. Була Волинь, були Карпати, було Закерзоння.
Чого тільки не було за сім років збройної боротьби. Та не про
те зараз мова.
На
нинішній день в Україні маємо Святу Церкву Рідної Української
Національної Віри, маємо фактично зроблену Духовним Учителем Левом
Силенком Переоцінку Духовних Вартостей. В середовищі Українства
іде Українська Духовна Революція. Ні для кого не є секретом, та
про це заявляє і сам Духовний Учитель, що мета перегляду Духовних
Вартостей – побудова могутньої Української Держави – духовно вільної
та економічно потужної, тобто забезпечення розквіту Національної
Ідеї, про яку ми говорили на початку нашої бесіди.
Інертність
мас є досить вагомим чинником. Силу інерції не так легко подолати,
тим більше що є побічні сили, які підживлюють цю «силу інерції».
Не у всіх людей переважає абстрактно-логічне мислення. Не всіх
можна словесно переконати. Свята Церква Рідної Української Національної
Віри хоче повести Українство в Майбуття, дати змогу переконливо
сказати кожному українцеві, що «Мій Народ
безсмертний – його Безсмертям безсмертний я». В людському
суспільстві одного переконання замало. Для того, щоб вести, необхідно
два фактори як єдине ціле – просвіта і кнут. Про це не треба забувати.
Ця істина стара як світ – вона гуляє на планеті Земля в людському
середовищі з незапам’ятних часів.
З
незапам’ятних часів дійшло до нас і таке поняття як символ. Символом
Нашої Святої Національної Церкви є Трисуття. Але ж одним цим Символом
не можна перекрити всю символіку, неможливо виразити сукупність
всіх думок та ідей! Тисячі літ серед Русинів-Українців гуляв символ
Життя – рівнораменний Хрест. Для успішного просування до нашої
Мети ми не повинні забувати цього символу. Секта юдаїзму – юдейо-християнізм
– привласнила його собі і ми з незрозумілих причин примирилися
із такою крадіжкою. Прадавній арійський символ, якому понад десяток
тисяч літ, Свята Церква Рідної Української Національної Віри повинна
повернути своїм вірним, як прямим нащадкам Аріїв по Духу і Крові.
Колись,
щоб захопити людей відвідувати християнські церкви, попи перенесли
прикраси із храмів Юпітера, Зевса у свої храми. В лоно нашої Святої
Церкви ми не будемо переносити чужого, якщо ми визнаємо прадавній
арійський символ Вічного Життя своїм символом Вічного Життя. Таке
повернення нам свого розсіє недовір’я до нас в заскорублих душах
наших кровних братів та сестер – християн – і вони ввіллються
в лоно істинно Рідної Української Святої Церкви.
Хрестик
повинен символізувати не страх, не покаяння, а стати тим, чим
він був серед наших минулих поколінь – символом Світла, символом
Вічного Життя.
Сповідник
Силенкової Віри
в Дажбога Ратобор КНИШ