Я
святих возвеличу, як Волю,
Як Вітчизну – безсмертність мою,
Тих святих, що згоріли на полі
За братів у нерівнім бою.
Муки,
болі, священні терпіння
Славлю я українських синів,
Їхні душі – святе воскресіння,
Їхні душі – безсмертя віків.
Чужоземні
святі – спритні маги,
Промисловці шаманських кадил,
Не дають Україні наснаги,
Ні любови, ні щастя, ні сил!
Чужоземні
святі мають звичку
Правд чужих і чужих вівтарів:
Кличуть нас до своєї каплички,
Щоб ми славили їхніх богів.
Зла
є святість і святість є добра,
Рідна святість – лікує серця,
А чужа – небезпечна, як кобра,
Наче муки без краю й кінця.
Греко-римський
обряд – твір поганства
Там шаманське кадило і чад,
Чреволюбне, розбещене панство,
І між ними... Єгова і Гад.
Є
у Біблії дивні обряди
Стародавніх семітських племен,
І мій люд вірить їм, Йсуса ради,
Міць утративши рідних знамен.
Бідна
казка: Єгова тримає
Над Євфратом гадюку в раю,
Ніжну кралю дрючком виганяє
За слівце життєплідне «люблю».
Ти
не любиш, Єгова, людини?
За цілунки караєш її?
Гада в рай «запросив»? О, доктрини
Невеселі, похмурі твої!
Сина,
сина свого Ягвешую
Дав розп’яти катам на хресті?
Міріям – його матір младую,
Без синочка лишив, о, святі!
Без
синочка лишив, матір – маму!
Боже Ягве, де ж милість твоя?
Християни, яку амальгаму
Непривітну почула земля?!
Бог-отець
(преподобний Єгова?)
Захотів мати сина. Дочка
«Ойтцю» сина родила?
Розмова Неприємна для мене така:
Дочки
татові «плід» дарували:
Лот від доньок мав доньок, синів.
Їхні дива священними стали
Для усіх боголюбних попів.
