Народ
панує, доки панує над землею й народом рідний Бог його і Його
святощі. Той, хто йде проти народу і прагне поневолити його
– ворог Бога рідного і Рідна Віра завжди освячує Священну
Війну за панування Священного Духу народу – Рідного Бога –
над світом, над іншими землями й народами. Рідний Бог є щит
і меч. Народ без свого Бога голий і босий, він живе в матріархаті,
де жінки заправляють – бо, не маючи Бога свого, чоловіки не
мають права панувати над своїм народом. Жінки, звиклі підпорядковуватися
чоловіку-завойовнику, легше вірять у чужого Бога, бо поневолення
для них Воля. Жіночі народи безбожні – без Бога рідного, завжди
жертви агресивних народів, бо Бог – уособлення чоловіка з
мечем, що завойовує Світ – жінку. Усякий мир, неагресивність,
м’якість тощо – переважання жіночого начала, ознака поневолення
народу, бо кожне поневолення є ожіночнення, вбивство чоловічого
начала.
Культивування
матріархату, миру й толерантності здійснюється народами поневоленими.
Рабство – жіноче, бо лиш Патріархат є ознакою самобутньої
Цивілізації і самостійної Держави. Поневолювачі якомога більше
деградують чоловіче начало поневолених народів і встановлюють
над чоловіками владу жінок – матріархат, щоб панувати над
оскопленим народом, народом-рабом. Усяка критика, зміна чи
саботаж Патріархальної Самобутньої експансивної Віри є прагнення
поневолити народ, роззброїти, пограбувати й приєднати до Чужини,
щоб забезпечити майбутнє дітей своїх.
Спільноти,
йдучи до розквіту, встановлюють Патріархат і розквіт спільноти
є тотальне патріархальне панування. Там, де руйнується патріархальна
спільнота, будується змішана. Там перевагу чоловік має номінальну,
а жінка урівнюється з чоловіком. Там, де повністю гине власний
Патріархат, набирає сили власний матріархат, де заправляє
чужинський патріархат, а народ завойовано й поневолено – як
жінка беззастережно служить чужинцям...
Народ
є те, у що вірить. Народ, маючи Бога-раба, сам раб. Народ,
що прагне панувати, богом своїм зве Бога-Завойовника.
Творець
Буття у всьому і Датель всього. Датель Буття – Енергія, Ґравітація,
Світло, Воля. Кожен народ, ідучи життям, шукає шлях до Дателя
Буття. Кожен народ знаходить Дателя Буття згідно свого рівня
розвитку – хтось у вигляді крокодила, хтось у вигляді живої
чи мертвої людини, хтось у вигляді одухотвореної Краси чи
Істини, хтось – в одухотворенні Стихій Природи та Сил Людини.
Кожен поневолений народ має право плакати, день-у-день роз’ятрюючи
давній біль і роблячи з програної битви програну війну. Кожен
народ-раб страждає від колишньої поразки. Кожен народ-поневолювач
рано чи пізно деградує і всяка імперія гине й поневолювачі
рано чи пізно стають поневоленими. Ті, хто були всим, стануть
нічим. Та спільнота, хай і мала, але яка має свого Бога, підчиняє
собі спільноти в багато разів більші, що свого Бога втратили.
Нова спільнота, мала і ще слабка, понісши Бога на своїх плечах,
знищить на своєму шляху всі старі спільноти і їхніх ідолів.
Старі спільноти, що несуть старі уявлення, якщо не кинуть
їх, то загинуть. Несучи старе, навіть дуже великі спільноти
загинуть від натиску слабих, але нових.
Містики
стверджують, що Бог – Священний Дух народу і Вища Сила народу
– діє в учителях, пророках, героях і поетах. Народ-Учитель,
народ-Пророк, народ-Герой, народ-Поет. У Святому Письмі кожного
народу живе Душа народу – і Дух Предків уливається в Дух Нащадків.
Слава Предків оживає в Нащадках і в нових поколіннях вічно
житимуть учителі, пророки, герої й поети. Народ є Воїн, бо
несе зброю в руках і Майбутнє дітей у руках воїнів – більш
нікого.
У
кожного народу є виродки. Слабкі, але хитрі, здеградовані,
змішані з чужинцями, згодні присягнути кожному вторжнику,
здатні лише на зради, аби врятувати своє дегенеративне потомство.
У кожному народі є людці, які закликають прийняти рабську
віру, які ширять рабську мораль. Людці хочуть применшитися
і злитися, стати одним цілим із поневолювачами, але в них
гнила кров. Загаджуючи зрадою, людці отруюють народ-завойовник;
із часом поріднившись, народ-завойовник із гнилою кров’ю стає
й по тілу, й по духу народом-рабом. Своєю зрадою людці наближають
загибель народу-поневолювача.
Богдан
ЛЕВЕНКО, Полтавщина