|
|
(уривок
з поеми)
Дух
поганства? Зірки Вифлеєму,
Прапор Леніна – зорі Кремля
Вам, раби, солодкаву поему
Вір «правдивих» створили? Не я.
Чом
наруга така? Як закути
Рідні мислі в потужні діла?
Де дістати рецепт, зілля-руту,
Щоб людина в людині жила?!
Вірю,
слово моє темні скали
Забобонних марнот розбива,
Щоб єрейські тортури пропали,
Воля Сонцем в душі ожила.
Є
на світі молитв пребагато
І пророків, і зла, і чудес.
Думи, думи мої, духа злато:
Не ти перший, Ісусе, воскрес.
Воскресав
Деонісій і Митра,
Озиріс добродушний (не Сет!),
І Бог Крїшна, і Огні. Не хитра
Вість моя і проста, як стилет.
Воскресають
боги, сини Божі,
Чесні люди, пророки. Брати,
Крізь епохи минулі, негожі
Тяжко м'ні до вас Сонце нести!
Я
прийняв би Христові всі муки,
Голод Будди, терпіння святих,
Щоб побачить твої вільні руки,
Мій Народе, без ласок чужих!
З
мук окроплених кров'ю, вогнями
Мак цвіте, незабудки, євшан.
Внуки люду простого богами
Проростають в сузір'ї пошан.
Вірте
мукам розкутого сина,
Що народжений з вашого «Я»,
Він на ваших очах, як сльозина,
Він орел ваш і ваше дитя.
Будда
добрий, але не всі люди
Вірять Будді. Христові також.
Світ тому є прекрасний, що всюди
Не однаково квітне сад рож!
Ні
Яґвшуя, ні Ягве, ні Будда,
Ні поклонники Маркса, ніхто
Україну мою не розбудить
Ні за десять століть, ні за сто!
Хто
розбудить її?! Лише сила
Ратних жертв (Український Вулкан!).
Не зламає її тоді крила
Ні святий чужинець, ні тиран!
*
* *
Михайло
ПАРАНЮК
(Кам'янець-Подільський)
ВIДРОДЖЕННЯ
(Славень РУНВiрi)
Дажбоже
наш Великий і Єдиний,
Творець безмірного космічного буття,
Твоя могуть, Твій образ сонцеликий
Торує шлях нам у нове життя.
Ми
довго ниділи в пітьмі століть жорстоких,
Терпіли кривду і наругу злу.
Прийшла пора розвіятись мороку,
Із вічним злом ставать на грізну прю.
Пора
згадать чиїх батьків ми діти,
Діла великих пращурів згадать.
Ми вчились плакать, час прийшов радіти,
Жили у рабстві, будем панувать.
Бо
світлий образ Князя Святослава
Веде нас в бій до нових перемог
І торжествує Українська слава
Свята РУНВіра і єдиний Бог!
*
* *
Василь
СИМОНЕНКО
IСУСЕ!
ПЛАКАТИ ГОДI
(уривок
з поеми)
Монолог
перед іконами
«Давно,
давно лампадка вже не блима,
А в хаті тихо й світло, як в раю.
Холодними, бездумними очима
Ви в долю заглядаєте мою.
Мене
вам покарати вже несила –
На вільну душу ланцюгів нема:
Моє нещастя правда покосила,
Зітнула кривду лезами ума.
Якби,
святі, я зміг вас розбудити,
Якби, святі, ви не були сліпі.
Я вас повів би по новому світі
Без єзуїтів, ксьонзів і попів.
Ну
що ви бачили? Вам кланялися сохи,
Молилася мотика і сапа.
Ви чорні ідоли жорстокої епохи,
Порадники лукавого попа.
На
покуті не довго вам стояти –
Холодні ви, байдужі і німі.
Ви обіцяли рай нам дарувати –
Живіть, будь ласка, в ньому ви самі!
|
|
