ЧОМУ
МИ КРАЩІ?
Я
звертаюсь до Тебе, Дажбоже мій. Благослови своїм Господнім благословенням
цю проповідь і дай мені мудрість ширше пояснити вам, мої побратими
і посестри, це питання. Дякую Тобі, Дажбоже мій!
Так
чому ми вважаємо себе кращими людьми і чому Учитель у Святому
Письмі вжив цей термін: кращі люди? Для зачину приведу
приклади, які стануть відправними для подальшої розмови. Ніхто
не буде заперечувати, що вже у першому класі учні діляться на
кращих і менш кращих. Критерієм цього розподілу поки що є успішність.
Але ось учні закінчили школу. Хто і куди прямує по життєвій
дорозі? Кращі поступають в університети, технікуми, інші в профучилища,
ще інші влаштовуються на роботу, звичайно, на некваліфіковану
і низькооплачувану.
Тут
ми знову бачимо черговий розподіл (відбір) молодих людей на
кращих і не кращих. Цей процес продовжується як в інститутських
стінах, так і пізніше, коли людина влаштовується на роботу.
А хіба в трудових колективах відбувається не так само?
Підсумовуючи,
можна сказати, що ми на всіх етапах життя бачимо жорсткий поділ
людей на кращих, що значить більш розумних, більш активних,
більш цілеспрямованих, наполегливих, і таких, які цими якостями
не володіють.
Думаю,
що Учитель мав слушність, коли він у Святому Письмі вжив термін
кращі люди. Розумію, ви можете сказати, що мої міркування
спрощені, але ви не станете заперечувати, що такий відбір, його
можна назвати природнім (соціальним), є і ви його бачите.
Оскільки
ми розмову будемо переводити до теми духовності, візьмемо другий
приклад. Знайома кожному із нас сцена: розмовляють наш побратим-рідновір
і чужовір-християнин. Невдовзі рідновір бачить, що його співрозмовник
у деяких питаннях «плаває», тобто не має необхідних знань для
ствердження або спростування добре відомих істин (або фактів)
з історії, політики, духовності, особливо в питаннях історії
релігій, тощо. І в цьому нічого страшного немає. Але щоб компенсувати
свій пробіл у знаннях, чужовір активно, іноді «із піною на губах»,
намагається довести те, що не доводиться. При цьому в нього
недостатньо логіки, зв’язку, послідовності, та і знання предмету
розмови, в тому числі і в питаннях християнства, що виглядає
дивним.
Стає
прикро за нашого брата-чужовіра, за рідну нам людину. Разом
із тим ми бачимо, як юдохристиянська та марксистська ідеологія
за сотні років виполоскала мізки цій людині, спотворила його
душу, що вона, ця людина, cама вже не знає, хто вона є і що
хоче. І таких мільйони. Проте вернемось до суті питання. На
першому прикладі видно, як більш здібні люди стають більш успішними
в житті, а в контексті нашої розмови, стають кращими. В доброму
розумінні цього слова. Тут немає і натяку на зверхність, приниження
чи дискримінацію.
А
в другому бачимо нашого брата-рідновіра, який озброєний знаннями
РУНВіри й чужовіра-християнина, який керується християнським
ученням. У цій інтелектуальній суперечці більш привабливим (або
кращим) виглядає рідновір. Чому? Чому він є краща людина? Як
учить Святе Письмо, «поставивши питання
«чому?» уміймо спокійно і всесторонньо дослідити справу. Не
робімо швидких гарячкових висновків і осуджень».
«МВ», 47.11.
Так
чому ми кращі? Постараюсь аргументовано дати відповідь та зробити
правильні висновки. Кращі тому, що ми озброєні могутньою духовною
зброєю – знаннями Рідної Української Національної Віри. Ми вже
освоїли ці знання, ми ними керуємось, ми ними живемо. Учитель
каже, що «людина родиться щоб учитися
бути людиною, людина родиться щоб бути учителем свого «я». Наука
самопізнання – наука найвеличніша, наука тяжка і вічна. Найтяжче
людині вчити своє «я»... Священні години самопізнання призначені
щоб людина вільно сама себе вчила, пізнавала, пізнаючи свою
рідну віру, себе і ближніх своїх, своє місце в житті».
«МВ», 48.4-в. Пізнаючи себе, ми стаємо кращими людьми, ширше
дивимось на світ, глибше усвідомлюємо свою роль у житті. Ми
озброєні РУНВірою, а це значить знаннями сучасними, передовими.
«РУНВіра хоч і основана на вірі Предків,
та вважається вона наукою з новим поглядами на світ».
«МВ», 47.7.
Чи
має такі знання чужовір? Чи спонукає християнська наука людину
пізнавати світ та пізнавати себе? Чи учить християнська віра
своїх сповідників вихованню у собі кращих бажань, тобто вдосконаленню
свого «я»? Чи навчає Біблія історії української держави, рідної
моралі, рідному українському розумінню Бога? Чи знають християни
правду про те, як і яких жертв коштувало нам «Хрещення Русі»?
Чи рекомендують християнські проповідники хоч поверхово ознайомитись
з ідеями РУНВіри? А якщо так, чи це не буде гріхом? Таких, і
більш серйозних, питань можна задати безліч. І всі вони залишаться
без відповіді.
Проте
продовжимо висвітлювати тему. Ми не поклоняємось чужоземним
поняттям Бога, тому, що у нас є своє рідне богорозуміння. І
ми не боїмося знати, що є індуське, арабське, юдейське богорозуміння.
Знати для нас не є гріхом. І в цих знаннях ми черпаємо свою
духовну силу, силу віри в Дажбога. Ми кращі уже тому, що знаємо
ким, як і для чого прищепили нам ганебне почуття меншовартості
і, головне, знаємо як його позбутись. Кращі – це значить, що
ми розширюємо свій інтелект знаннями рідної історії, рідної
мови, рідної віри. Озброївшись знаннями РУНВіри та ознайомившись
зі знаннями Вед, Авести, Корану, Тори і, таким чином, ставши
кращими людьми, у нас з’являється почуття національної гідності,
виникає любов до України.
Я
задаю питання вам, мої побратими і посестри: а любов до якої
держави прищеплює «Біблія»? До Ізраїлю? До Візантії чи Греції?
Чи може до України? Поміркуйте над цим питанням та дайте відповідь,
у першу чергу, собі. Ми кращі тому, що вміємо контролювати свої
чуття, свої жадання, у т. ч. і нижчі: гнів, лінивство, збайдужіння,
крикливість, тощо. Тут варто згадати слова молитви, яка вчить,
що «я розгніваних ворогів перемагаю
без гніву, бо я досконаліший як вони». Звертаю вашу
увагу на слово досконаліший. Учитель пояснює, чим я досконаліший.
«Я гнівом не виснажую душі своєї, і
не затьмарюю розуму свого». Молитовник, стор. 67.
Особливо
треба наголосити, що ми, рідновіри, із гордістю ідентифікуємо
себе як українці (а не раби Божі), своє життя зв’язуємо тільки
з Україною, своє майбутнє бачимо разом із майбутнім Українського
народу, із рідною вірою й Дажбогом.
«...Ми (така наша віра, такі наші навики) не підпорядковуємося
чужим духовним силам і не жебраємо в них спасіння, прощення,
милостині, ми не жебраки». «МВ», 46.3. І ще ми кращі,
бо «любимо рідну матір по-рідному, любимо
рідного тата по-рідному, любимо рідний народ по-рідному тому,
що ми рідну віру маємо і бачимо в ній духовно-тілесну єдність
народу нашого, і славу, і силу, і волю Вітчизни нашої».
Молитовник, стор. 34. Що може бути величніше й святіше такої
любові?
Ми
кращі, бо не байдужі до долі Батьківщини, народу. Процитую мудрі
слова Учителя: «Стародавні греки називали
того грека, який байдуже ставився до суспільного життя і дбав
тільки про своє особисте «я», ідіотом,... неуком, який замкнутий
сам у собі, як горіх у шкаралупі». «МВ», 48.4-б.
Ми маємо незалежне «я» і знаємо, що є японське «я», китайське
«я», індійське «я», російське «я», ізраїльське «я». Але «...тільки
незалежне «я» спроможне бути собою, спроможне вільно розвивати
здібності і почуття власної гідності й національної свідомості.
Головне завдання незалежного «я» самовдосконалювати і обороняти
«я» особистої і національної свідомості». «МВ», 48.4-й.
Ми
кращі тому, що стали на нову Духовну Дорогу, дорогу РУНВіри,
яка вчить високої духовної культури, тому що «віруючі
по-рідному, моральні по-рідному, освічені по-рідному».
«Святе Вчення», стор. 110. Тому що для нас РУНВіра, рідний народ,
Україна й Дажбог одне ціле.
Завершу
мою проповідь глибокими словами Учителя: «Я
кажу: людина народжена боротися за життя. Борючись з перешкодами
та різними клопотами, вона себе покращує, зміцнює, пізнає. Розумово
розвивається, ощасливлюється. І в цій боротьбі наснажується
вірою в себе. Стає архітектором духовних і матеріальних вартостей».
«Святе Вчення», стор. 126. Стає кращою людиною.
Дякую
вам, мої побратими й посестри. І хай Господнє благословення
допомагає вам.
Слава
Учителю Леву Силенку!
Слава Дажбогу!
р.
Мирослав ЮШКЕВИЧ,
громада «Оріяна», Житомир