Усі
достойні сповідники РУНВіри в ці дні святкують величне
свято Великодня (Воскресіння Вічного). Нас часто запитують,
а чому ми цього року святкуємо Великдень саме в цей день
– 12 квітня, а не разом із православними 19 квітня, чи
язичниками-багатобожниками 22 березня?
Спробуємо
пояснити. Так випало Українцям, від Дажбога їм така земля
була наділена, що вони здавна є сонцепоклонниками, для
них Сонце – то життя, немає Сонця – немає врожаю, немає
життя. На відміну від народів Межиріччя, Близького Сходу,
які не шанували палюче Сонце і для яких спасінням від
спеки був вечір, ніч і Місяць. Тому вони пишуть справа
ліворуч (за зміною фаз Місяця), добу починають увечері,
живуть за місячно-сонячним, а то й чисто місячним календарем
тощо. Тому й календар у нас, на відміну від народів пустелі,
сонячний – чітко прив’язаний до Сонця.
Шанувався,
звичайно, й Місяць у нас колись, але значно менше. Можливо,
складно сказати категорично, і Великдень святкувався у
день повного місяця, який іде після весняного рівностояння
дня й ночі (або рівнодення). Це можна припустити, і це
логічно, і в Мага Вірі говориться, як наші Предки принесли
свої свята на Близький Схід: «Халдеї
(предки юдеїв) навчилися хліборобського мистецтва від
Українців (Сумеріян). Вони в Них позичили хліборобське
свято (культ Думуса), назвавши його Таммуз»
(43.21).
Те
ж саме стосується давньої Еллади: «В
місяці елафеболионі (березень-квітень) греки святкували
воскресіння сина Божого Деонисія...
Культ
Деонисія греки позичили у пелазгів (українців – перших
жителів догрецької Греції). У пелазгів (пелазги – плем’я
трипільців) Деонисій був Домусом. Археологи вважають,
що вже в 11 столітті до «нашої ери» (тобто, тоді, коли
ще в Греції не було греків) пелазги мали культ умираючого
і воскресаючого Домуса»
(43.38).
Але
оскільки наш нинішній календар РУНВіри чисто сонячний,
то зробити лише цикл Великодніх свят рухомим у межах майже
цілого місяця буде великим ускладненням календаря, оскільки
свята будуть «наповзати» одне на одне і виникне певна
плутанина. Тому Учитель і вирішив святкувати Великдень
саме через три повних священних тижні Відродження Життя
після рівностояння (перемоги дня над ніччю) – тобто в
середньому тоді, коли наші Предки й святкували Великдень
за Місяцем. Саме в ці дні вже наступають теплі дні й Природа
справді прокидається, ВОСКРЕСАЄ
ВІЧНЕ. При тому помічено, що за останні років
сім у Великодню неділю випадає чудова погода, отже Дажбог
сприяє своїм онукам!
Хоча,
не виключено, що невдовзі доведеться повернутися до питання
святкування Великодня саме на повний Місяць.
Щодо
того, коли святкують Воскресіння Ісуса православні християни,
то, хоч вони й декларують, що святкують у неділю після
першої весняної повні, проте там доволі складна схема
обрахування. Бо, по-перше, точку рівнодення вони рахують
за старим стилем, тобто біля 3 квітня, що вже закладає
похибку в 13 днів. По-друге, Воскресіння Христоса «прив’язане»
до жидівського Пейсаха таким чином, що Воскресіння має
бути лише після Пейсаха, а визначення дати Пейсаха настільки
складне, що його можуть обрахувати лише вищі рабини. Тобто,
як бачимо, Православ’я – релігія несамостійна, залежна
від Юдаїзму, а православна Пасха залежить ще й від того,
куди юдеї поставлять свій Пейсах!
Цікаво,
що сучасні язичники-багатобожники святкують свій Великдень
по сонцю, але точно на рівностояння. Це доволі просте
вирішення питання дати Великодня, проте життя, зазвичай,
річ складніша. Вони мотивують цю дату самою назвою Великдень
(Великий день), проте на це можна відповісти тим,
що, за цією логікою, Великдень треба святкувати на Купала,
коли день справді найбільший, а свято на час весняного
рівностояння назвати, наприклад, Більшезанічдень. Це,
звичайно, був жарт. Насправді, Великдень (відродження
Природи, Воскресіння Вічного, перемога Життя над Смертю)
українці так назвали із-за його
значимості, а не виходячи з довжини дня. До
всього, Обливальний понеділок, котрий відзначається в
народі наступного дня після Великодня (Воскресіння), робити,
наприклад, 22 березня, коли ще на півночі України лежить
сніг чи сипле віхола, – занадто рано.
Яке
ж свято сповідники РУНВіри мають святкувати на весняне
рівностояння?
Перегорнувши
багато спеціальних книжок, я прийшов до висновку, що у
дуже багатьох орійських (індоєвропейських) народів, та
й не тільки, початок року припадав на
час весняного рівностояння дня й ночі. Подібний
порядок був у Вавилоні (22 березня), у давньому Римі,
де першим місяцем був березень, в Англії до 1751 р. (25
березня), у Франції в ІХ–ХІ ст., в різні часи був у Пізі,
Флоренції, а також у багатьох містах Німеччини. Навіть
у Жидів до ІІІ ст. до Хр. початок року був близький до
весняного рівнодення. Зараз Новий Рік святкують на рівнодення
в Індії за Єдиним календарем, а також це той же Новруз
в Ірані, Таджикистані, Туркменистані й Авганистані, тобто
чітко у тих народів, які перейняли від нас Орійську звичаєвість!
Щодо
язичницької Руси, то переважна більшість дослідників приходить
до висновку, що початок року був в одних місцях на новий
місяць, найближчий до точки рівностояння, а в інших –
точно на момент рівностояння дня й ночі. Цікаво, що той
день був 1-м березня, але воно не було 1-м березня нинішнім.
Тобто, у будь-якому разі, Новоліття – це час прокидання
Природи від зимового сну. І тільки потім, після уведення
Юліанського календаря, початок року був виставлений для
зручности на нинішнє 1 березня. І це 1 березня намертво
прив’язане до 1 січня, котре, як початок року, взяте Юлієм
Цезарем «зі стелі». Так доктор іст. наук А. П. Пономарів
пише: «У народі при визначенні
певних сільськогосподарських робіт завжди орієнтувалися
(та й тепер нерідко орієнтуються) на день весняного рівнодення
як на початок року, хоча офіційна дата Нового Року на
протязі століть кілька разів змінювалась».
Отже,
виходячи із вищесказаного, початок нового року цілком
логічно відзначати на весняне рівностояння. Це сакральний
початок господарського року українця, або назвемо його
Новоліття.
Залишки обряду його святкування залишилися як у святкуванні
зимового Старого Нового року, так і в обрядах весняного
Колодія (Масляної). Ще пропонується дати цьому святу іншу
назву – Ярила.
Ярило – дух (не бог!) весни і ця назва буде зайвим доказом
тяглости РУНВіри від наших прадавніх вірувань.
Однак
святкування Новоліття жодним чином не скасовує відзначення
Нового Року, який припадає на нинішнє 1 березня. Новий
Рік – це свято початку нового календарного
року за тим календарем, за яким ми, рунвісти, живемо зараз,
тобто практично повністю за Григоріанським календарем,
але з початком року рівно на два місяці пізніше Григоріанського
і з Дажбожою ерою на 9000 років раніше ери Христосової.
Доки ми живемо, розкидані одиницями по великому городу,
а не власними поселеннями, доти ми змушені не робити радикальних
змін у календарі, аби дату ери Дажбога можна легко перевести
в еру Христоса і навпаки. Доти й свято Нового Року 1 березня
буде нагальним.
А
на закиди про те, що ми святкуємо два подібних свята,
можна відповісти тим, що й ми, й оточуючі нас люди святкують
і так початок року далеко не один раз: поряд із 1-м січня
є 14 січня, є ще 1 вересня як початок нового навчального
року, а у нас ще є Різдво як початок нового сонячного
року. Багато хто святкує ще, до всього, й різні екзотичні
нові роки: китайський, японський тощо.
Таким
чином, Новий рік – свято приходу нового року за діючим
календарем, а Новоліття (Ярило) – свято приходу сакрального
Нового літа, свято початку весни, свято прокидання Природи.
Великдень же, Воскресіння Світла Дажбожого – свято Воскресіння
Життя, Воскресіння Вічного.
Слава
Дажбогові!
р.
ЯРОМИСЛ