...Бо се ж ми походимо вiд Дажбога...

Наше Вчення

Число 35
Березень 11008 р. Д.

Напишіть нам

Незалежне Iнтернет-видання. Київ.
    Життя РУНВіри
    Документально
    Погляд
    Проповідь
    Згадаймо
    Між іншим
    Поезія
    Мудрість
  Радимо задуматись
    Так має бути
    Про наболіле
    Нагально
    Смішно й сумно
    З приводу
    А насправді воно так
    Версія
    Без коментарів
    Варто знати
    Обережно, отрута!
    А чули, що...
    Нам пишуть
    Народ сміється
    Головна сторінка

 

Учитель про ТОЧНІСТЬ
(за Мага Вірою, день 44)

Силенко

44.18. «Учителю Лев Силенко, що ми, рідновіри, повинні знати про точність? Яке її значення в житті людини?»

– Побратиме, в родині Рідної Віри, повинен панувати порядок. Порядок є там, де є точність. Між рідновірами буде високо цінуватися точність тоді, коли вони стануть людьми високої культури. Високу культуру треба плекати щодня так, як садівник плекає свій улюблений сад.

Усяка культура починається від точности. Точність – культура людської душі; точність – дисципліна людського розуму. Знаємо, що латинське слово «дисципліна» означає «порядок», «виховання», «освіта».

Людина душевної культури, доброго виховання любить точність просто тому, що вона (точність) є частиною її характеру, її філософії життя. Полководець Помпей вважав, що втратити життя – горе не велике, але втратити точність – значить утратити щось більше, ніж життя.

Точність – це добра звичка; спізнення – зла звичка. Хто спізнюється без важливих причин, той безсовісний. Безсовісний завжди має бажання оправдувати своє спізнення («забув», «заговорився з сусідом», «кінчав учора почату справу»). Людина, яка оправдує свою неточність, має не високі душевні вартості – вона оправдує свою нікчемність.

Коли людина спізнюється, маючи важливі причини, їй треба співчувати. Адже вона не спізнилася, вона стала жертвою перешкод.

Хто спізнюється (спізнюється часто і без важливих причин), той чинить злочин. Він примушує своїх побратимів тратити час на чекання. Він їм псує настрій, який особливо потрібний тоді, коли обмірковується важлива народна справа. Добрий настрій – щастя людське.

Є такі люди, які спізнення оправдують прислів’ям «спізнився я, та краще пізно, ніж ніколи». Це прислів’я залиште ворогам своїм, щоб воно їх розслаблювало. Сіяти пізно – значить взимку сидіти без хліба. Їхати на ярмарок тоді, коли люди з ярмарку вертаються, значить показувати свою нікчемність.

Людина, яка спізнюється, сама до себе витворює недовір’я, сама себе принижує і приятелів своїх; тяжко таку людину шанувати.

44.19. «Учителю, але ж у світі немає точності, світ постав з хаосу, точність – це поневолення, нещастя, насильство, точність створена людьми, диктаторами. Щасливі, вільні люди на годинник не дивляться. Я люблю абсолютну волю, і хочу робити що хочу і коли хочу. Я не люблю тієї науки, яка мене вставляє у рамки точності».

– Побратиме, ні, ні, в світі є точність, велика точність, і світ постав з точности. І в людині закодована світова точність, І щаслива та людина, яка її свідомо чи несвідомо має у властивостях своїх інстинктів.

Коли б наше Сонце ішло, як хотіло і коли хотіло – коли б наше Сонце під час свого руху спізнювалося за сто років хоч на одну годину, в світі порушився б порядок, постала б катастрофа в сонячній системі. Астрономи устійнили, що комета, яка до нашої Земної плянети загощує раз на десять століть, не спізнюється й на секунду.

І людина збудована за законами, які існують у Сонячній системі. Уяви, що тобі твоє серце сказало: «Іду я довгі роки точно, та тепер мені не сподобалася та наука, яка мене вставляє у рамки точності! П’ять хвилин не йтиму, спізнюся!» Мозок, п’ять хвилин не отримуючи від серця свіжої крови, зазнає таких змін, що його вже ніколи не можна воскресити. «То як же тоді дивитися на чудо з Лазарем, який, як пише «Євангелія», був трупом і вже смердів, та Ісус Христос воскресив його»? Казка про воскресіння Лазаря принижує людський розум своєю наївністю й достойні люди в цю казку очевидно не вірять.

Усяке хотіння повинно мати порядок, а коли воно постає в обдарованої людини, воно має ще й натхненну красу. Невпорядковане хотіння – нещастя. Наприклад, ти маєш авто. Отже, керуючись «любов’ю абсолютної волі» і необмеженим хотінням (що хочу, те й роблю), ти можеш їхати, не звертаючи уваги на світла, дорожні знаки, але твоєю зупинкою буде лікарня, або в’язниця.

Правда, що є точність вимушена, точно о п’ятій годині ранку будять українця (політичного в’язня) криком «падйом!». І він, виснажений і голодний, іде в ліс на працю, це поневолення, насильство. На законах точности (вимушеної точности) збудована тюрма народів і вона буде знищена тільки законами точности (добровільної точности).

Точність – шлях волі. Там, де немає точности, немає цивілізації, немає культури, немає держави, немає поступу.

Українці (яке це велике горе!) виховані в понурій школі духовного рабства. І тому вони свої свята, збори, концерти і навіть важливі справи починають з великим спізненням. І самі себе розважають словами «та ж це вже всім відома українська точність».

Значить, всім відомо, що українці звикли до неточности, до нікчемности, до рабських понять життя і вперто цих звичок тримаються, бо не здібні самі свої звички контролювати.

О, які ці звички потворні! А дехто зве їх традицією, «рідною традицією». І каже: «Та що там Лев Силенко нові порядки заводить – у Рідній Вірі учить точности. Що має спільного віра з точністю?! Мій батько не любив годинника, був він грецько-православним, ну й любив пити «православну». І я таким є, віри не зміню, хоч ви мені тут що!»

Ти добре знаєш, що батько твій ходив у ярмі, як животина – чужа влада гнітила його; він корився, бо мав правдиву віру грецько-православну, яка вчила його, що «всяка влада Богом дана». Він не знав, хто є творцем його нещастя і потішав себе горілкою, яку ти називаєш «православною». Він був жидівським шабесґоєм (попихачем Яремою). І ти хочеш таким бути? Немає в тебе бажання бути людиною духовно вільною, поступовою? Немає в тебе наміру потішити свого батька, що в тебе є бажання вийти з тьми на сонячний шлях?

Між щастям і нещастям є тільки одна хвилина, інколи – секунда. Точність і докладність – це шлях, який дарує людині життєвий успіх, облегшує перемагати перешкоди.

Точні люди продуктивні, бо вони вміють мудро розпоряджатися найбільшим скарбом життя – часом. Точні люди викликають довір’я до себе. А довір’я – багатство.

Точність – одна з головних рис характеру великих людей. Неточних людей точні люди не люблять. Неточна людина ніколи не буває мудрою, чесною, благородною.

Ніколи не буває в неволі той народ, який має синів, призвичаєних до точности, точність – значить вірність, докладність, впевненість.

Ніякий у світі годинник не показує ні завтрашнього, ні вчорашнього часу. Годинникова стрілка показує час теперішній. І ми, рідновіри, живімо теперішнім часом, сьогоднішнє не відкладаймо на завтра, бо завтрашній день має справи завтрашні.

Український народ довгі століття, не будучи господарем на рідній землі, охляв розумом і душею, і користується він не точним національним годинником.

Український годинник спізнюється (і є такі, які кажуть, що спізнюється на декілька століть), і показує він нездорові прикмети народу. Треба його (фальшивий національний годинник) негайно віддати до архіву і придбати новий, правильний годинник. Українському народові потрібний, як хліб і вода, точний національний годинник, потрібна достойна українська точність, і ми, рідновіри, покликані її утвердити сьогодні і передати її, як цінний скарб життя, грядущим поколінням.