|
|
(уривок
з поеми)
Німець
хоче, щоб німець навчався
Твердо вірити: Орій – це Ґот,
Котрий Інд покорив, і почався
З нього Індо-Германський народ.
Ні,
не Німці були це, не Ґоти:
Ґот боявся коней, як вовків.
І не Греки. Скажім без турботи:
Чорні очі у грецьких богів...
Україно,
це з лона Твоєї,
Життєтворної нені-Землі
Вийшов Орій, Трипільські антеї –
Перші в світі людські королі!
Україно,
це ти колихала
Оріянських народів стару
Славнорідну колиску. Навчала
Серце, Розум молитись Добру.
Літ
п'ять тисяч тому наші Предки,
Дикий шал загнуздавши коней,
І шкіряні вдягнувши жилетки,
До індуських примчали дверей.
Ми
древніші, як Ной, Аврам, Сара
І казковий біблійний Самсон.
Чиста ми Оріянська «отара»,
Що народам дала пантеон
Дивних
Ведів творінь, чар намету,
Де владарствує Огні і Ом.
Від Дніпра до Індуського степу
Води й гори нам били чолом.
З
нами Див ішов – сяйво Сварога,
Ніжність Лелі і Орьова кміть,
І натхнення священне Дажбога,
І Морена (кістяк лихоліть).
З
нами йшов опромінений Огні,
Грім Марути і Мокші сльоза...
Рідна Віра священна. І Бог. Ні,
Серце наше – духовна краса.
Предки
наші старіші, як чада
Елогимові. З наших племен
(Кимерійсько-Гиксоського стада),
Де Славута тече (Бористен),
Перші
в світі родилися вої,
Що з Дніпра по єгипетський Ніл
Мчали летом стріли золотої,
Чудотворною спритністю бджіл.
«Кінь
і віз» – перший транспорт людини
В Українській зродився Землі,
І пішов до племен Аккадини,
До Єгипту, в семітські краї.
* * *
Микола
ШВЕЦЬ
(Новоград-Волинський)
Дорогу
вистелим Дажбогу!
Рунвіра
йде!.. так сходить сонце,
Вже сяє на святій землі.
Загляне в душі, мов в віконця,
І будем в щасті жити ми.
Рунвіра
є, що від природи
Взяла красу, величний дух.
Позаздрять нам усі народи!
В культурі – суть трипільських смуг.
Що
наймудріших гречкосіїв
Зростила Матінка-Земля,
Що славних скитів і русинів
До Індії стезя лягла.
І
в Персії, на Близькім Сході
Нас поважали за наш дух,
За розум жити в мирі, в згоді...,
Меча не випускати з рук.
Рунвіра
є! Нам люба, мила.
Шанує світло і добро,
Дає натхнення, серцю крила
І славить сонячне тепло.
Рунвіра
є, що шле свободу
Від страху бога-чужака.
Святімо Неньку, її вроду
Рятуймо з кігтів хижака.
Рунвіра
є! Від Предків роду
Вона – чистилище душі.
Дорогу вистелим Дажбогу,
Прозрійте, сестри і мужі!
Вітайте
Бога, славте! Волю,
Що Він нам з радістю несе.
Здобудем кращу в світі долю,
Наш Бог нам славу вознесе.
Він
в нас плекав і честь, і силу,
І правду в генах зберігав.
Вернути треба нам Вкраїну
До цінностей, що пращур мав.
Вернути
треба віру в душі,
Земне життя, наш Рід святить,
Козацьку велич не порушить,
Славетний дух в серцях носить.
І
не коритися чужому:
У власній хаті – сила є.
Не вірити лихому слову.
Рунвіра сонячна встає!
Рунвіри
світ – то наше сонце.
На щедрій Матінці-Землі
Живе надія... Сину, доньці
Розкажем, хто насправді ми!
Благород
КЛЕН
(Тернопілля)
Нова
радість стала,
Яка не бувала,
Як з волхвами блага вістка
До нас завітала.
Блага
вістка наша
Людей всих єднає,
В Україні Рідна Віра –
Дажбог ся рождає!
А
ви, люди, встаньте
Та на небо гляньте,
Світло Різдва Дажбожого
Щиро привітайте.
Дякуєм,
Дажбоже,
За буття нам дане,
За Силенка, за Франка
Хай пророк наш встане!
Даруй,
Боже, долі
Великій родині,
Довгих років щастя, волі
Рідній неньці-Україні.
А
цим господарям,
І цій господині,
Даруй, Боже, многі літа,
Щастя всій родині.
Батько
Орь та мати Лель
На нас споглядають,
Світло Різдва Дажбожого
Радісно вітають.
Славим
тебе, Боже
Між всіма світами,
Не покинь своїх онуків,
Будь завжди із нами.
*
* *
Розіпнули
тебе чужовіри,
Україно моя золота,
І онуки твої збайдужіли,
Ходять приспані чудом Христа.
Повставайте
з колін, побратими,
І воскреснуть з могил козаки,
Бо довіку той хрест ми нестимем,
Бо доскону ми будем раби.
А
у наших садах щебетали,
В срібних росах колись солов'ї,
На чужину батьків проводжають,
Щоб тут вижили діти свої.
Золотаві
лани повсихали,
І сплюндровані ріки, ліси.
На могилах святих написали:
«Богородице Діво, спаси!»
Не
спасе вона вас, боже стадо,
Яко сина свого не спасла.
Встаньмо гідно, Вкраїнська громадо
І позбудьмось чужого ярма!
Заколишуться
мальви шовкові
І розтануть у душах сніги.
І осяяний в Дажбожій любові
Люд воскресне з правічної мли.
Ми
– славетні сини Святослава,
Ми – онуки Дажбожі, так знай,
Що в РУНВірі життя наше й слава,
Тож Науку Силенка вивчай!
|
|
