Мешканці
їх узбереж, напевне, навіть образяться у відповідь на таке питання,
адже для них це не лише приємний одпочинок, а нерідко й чималий
прибуток у літній сезон. Хоч і тут є певне заперечення – східний
берег такої водойми переважно низький і похилий, скажімо, на
Київському водосховищі дорослій людині треба пройти більше ста
метрів, аби води було хоча би по груди. Та й для відпочинку
штучні озера добрі тільки в літню спеку. В інший час вони приносять
явний холод. Як ізнову не згадати Київське – через нього на
всю Північ України літо приходить пізно.
Та,
крім пляжу, є значно важливіші питання. Узагалі, система водосховищ
почала запроваджуватись за Сталіна й лиш у Совдепії – а це вже
навіює багато сумнівів. Насправді, це СТРАШНЕ РУЙНУВАННЯ ЕКОСИСТЕМИ!
У них вимирає не лише риба (коропи, щоправда, досить добре приживаються),
а й рослини, і сама гребля – непереборна перешкода для прохідних
риб, але – це окрема тема. Фахівці пишуть, що навіть боброві
стави чинять велику шкоду гірським річкам. А це просто іграшки
у порівнянні з людськими водосховищами.
Звичаєві
доводи на користь цих монстрів – поповнення ріки в разі обміління
й зрошення полів. Але ж обходиться якось без цього майже весь
світ – в інших країнах водосховища, коли й є, то дуже малі!
А
стосовно Канівського, то й Канигин пише, що мета його створення
особливо злочинна – затоплення Трипілля, щоби нам куди
як важче було дізнаватися про наше славне минуле!
Це водосховище породило ще одну шкоду: на його західнім узбережжі
магнати викупили й огородили землі, через що місцеві тварини
опинились у справжнісінькій пастці – ріку вони могли би перепливти,
та не водосховище ж!
Крім
того, водосховища несуть ВЕЛИЧЕЗНУ СТРАТЕГІЧНУ НЕБЕЗПЕКУ: створювали
їх у порівняно спокійний час, а зараз постійні війни, причому
в першу чергу з використанням авіації, тому терористам навіть
із бананової республіки нічого не варто підірвати загату, а
це викличе справжнісіньке цунамі!
А от якщо замість водосховища буде проста ріка, бід вона наробить
куди як менше. Вона хіба може залити поселення навколо себе
під час весняного паводка. Пам’ятаю, років двадцять тому під
час танення криги в Білоруси ходили чутки, що заллє Київ. Навіть
при такому розвитку подій ріка створить незрівнянно менше проблем
людині, аніж штучне море-болото.
До
чести колишнього київського городничого, якого я не поважав,
той таки хотів спустити води з київської калюжищі, та на заваді
стала накопичена в ній радіяція. Проте вирішувати цю проблему
треба негайно. І хоч мешканці узбереж образяться, але інколи
треба жертвувати малим задля великого. Та й про цих мешканців
– серед них, мабуть, багато сивочолих, котрі пам’ятають, як
їх силоміць виселяли із сіл, приречених на затоплення. Адже
таке переселення, коли й проводити, то воно повинно відбуватися
поступово, та влада тодішня, звісно, із цим не рахувалася...
До
слова, у вересневому випуску 11006 р.Д. нашого часопису вже
з обуренням говорилося про чергову спробу створення чергового
болота – на річці Південний Бог, – якому громадськість чинить
спротив. Треба цей черговий злочинний задум безголових «господарників»
негайно спинити, а дійсні водосховища поступово спустити. І
хай швидше оновиться життя у відновлених річках і на їх берегах!
МСТИСЛАВ