Сам
п’ю, сам гуляю,
сам стелюся, сам лягаю...
і трохи не в ритм, але в риму:
Моя хата скраю, я нічого не знаю.
Чи
завжди така мораль панувала серед українців? Ні.
«Я
йтиму попереду. Коли загину – помишляйте самі про себе»,
– сказав Святослав Хоробрий, ведучи своє військо у бій. «Де,
княже, твоя голова поляже, там і ми свої складемо»
– відповідало князеві військо. Святослав перемагав армії удесятеро
чисельніші за свою. Під час його князювання не було на теренах
Євразії сили, яка відважилася б іти війною на Україну-Русь.
Святослав Хоробрий – останній язичницький князь України-Руси.
Воїни Святослава Хороброго сповідували рідну українську язичницьку
мораль.
Князь
Володимир, якого називають Великим, Рівноапостольним і Хрестителем,
– позашлюбний син Святослава Хороброго і придвірної служниці
Малуні. Князь Володимир – перший князь України-Руси, який
став на коліна перед чужинцем (греком-митрополитом). Князь
Володимир прийняв візантійську, християнську мораль. Цю мораль
він силою вогню й меча запровадив в Україні-Русі тисячу років
тому.
«Після
бою на Калці монголи казали взятим у полон знатним киянам:
«Ми вас розбили тому, що вас покинув Бог». У монголів було
міцне переконання – там, де немає одного наказу, де кожний
хоче бути наказодавцем, немає Бога. Наші князі не слухали
наказів царя Мстислава. Кожний князь, маючи своє військо,
діяв незалежно: один покинув поле брані й подався до Києва,
інший приглядався з своїм військом до бою». «Монгол тому племені,
якому він зичить вічного рабства, каже: «Хай ця отара не матиме
чабана». Монгол вірить, що «чабан отарі Богом даний»; отара,
звикши жити без чабана, не любитиме чабана ні рідного, ні
чужого. Не маючи провідного мозку, отара буде нездібна себе
боронити. Монгол вважає, що це найтяжча кара для рабів».
Такою була мораль монголів, коли вони творили найбільшу імперію
в історії людства – імперію Чингіс-хана.
Коли
монголо-татари увійшли в Київ, багато киян, в тому числі жінок
і дітей, шукаючи порятунку, сховалися у церкві Богоматері
Марії. Так їм підказувала мораль, принесена з Візантії. Татари
увійшли в церкву Богоматері Марії й умертвили всіх, у тому
числі матерів і дітей. Інші кияни, сповідуючи ту ж мораль,
кинулися до Десятинної церкви просити захисту у візантійського
отця небесного. Відповідь Божа не забарилась. Десятинна церква
впала, розчавивши усіх, хто в ній шукав порятунку.
Далі
мораль українців падала ще нижче.
«В
1596 році християнському під час тимчасового перемир’я польський
керівник Жолкєвський звернувся до козаків, сказавши, що вони
отримають «добре життя», коли видадуть в польські руки своїх
рідних безстрашних провідників.
Козаки
(ревні оборонці грецького православія) підступно пов’язали
провідників Наливайка і Шаулу, і віддали їх на смертні муки
польському провідникові Жолкєвському. І вже вони хотіли вертатися
під теплі стріхи.
Польський
провідник Жолкєвський прийняв зв’язаних українських провідників
Наливайка і Шаулу з рук українських і наказав своєму війську
посікти на капусту двоноге «бидло», яке свою шкуру рятуючи,
продає рідних провідників.
Різанина
була велика. Обеззброєних «козаків так рубали немилосердно,
що на милю, а може й на більше, труп лежав на трупові, оповідає
поляк»
(М. Грушевський, «Історія України», Вінніпеґ, Манітоба).
Поляки
відрізали Наливайкові руки, ноги і відрубали голову. Поляки
твердять, що Наливайко, підпливаючи власною кров’ю, мав велику
спрагу, але води не просив.
Інші
польські літописці зазначають, що український провідник Наливайко
був посаджений на розпеченого залізного коня, на йог змучену
голову була надіта колюча залізна корона, на якій написано
«Krol Ukrainy».
Які
малі муки переніс Христос («цар юдейський»), порівнюючи з
муками Наливайка («царя українського»)?
«Цар
юдейський» мав біля себе декілька людей, які в душі співчували
йому, біля нього була Марія Магдалина, добра жіноча душа.
«Цар український» мучився, не ждучи ні від кого ні співчуття,
ні рятунку. Він – «Krol Ukrainy».
Коли
нехристияни продали Христа – це справа одна. Коли християни
продали християнина-провідника – це справа друга. Де ганебніше
моральне падіння?!»
А
ще згодом українці, живучи на найбагатшій у світі землі, їли
котів і собак щоб не вмерти з голоду. Коли котів і собак уже
не було, деякі українці почали їсти інших українців щоб вижити.
Це пекло в українськім раю створила добре організована, в
основному зайшла нелюдь. Серед українців не знайшлося жодного
достатньо доброго провідника-організатора щоб створити гідне
протистояння цій нелюді. Таке осиротіння народу – прямий наслідок
1000-літнього панування моралі, принесеної Володимиром Хрестителем
із Візантії.
Останнє
тисячоліття, однак, не було безпросвітньо чорним для українців.
Його час від часу пронизували яскраві зблиски Запорізької
Січі, Хмельниччини, Гайдамаччини, УПА. Це траплялося тоді,
коли наші ближчі сусіди, живлячись українським хлібом, робили
життя самих українців на українській землі пекельно нестерпним.
Тоді українці забували про Христові заповіді, про любов до
ворога, і про покору всякій владі. Вони демонстрували світові
чудеса організованости, дисципліни, відваги й кмітливости.
Лише
такими подіями в українській історії, коли українці чинили
не по-християнському, може пишатися морально-здоровий українець.
І лише морально-хворі українці можуть пишатися зразково християнською
поведінкою українців-кріпаків, комуно-колгоспників, монахів
і попів.
Перед
останніми парламентськими виборами партія «Наша Україна»,
агітуючи за себе, нагадувала українцям: «Пам’ятайте!
Ви нащадки Володимира Великого!» Жодна політична
сила не казала українцям: «Пам’ятайте!
Ви – нащадки Святослава Хороброго, Наливайка, Хмельницького,
Виговського, Кривоноса, Богуна, Нечая, Сулими, Дорошенка,
Сагайдачного, Кальнишевського, Гонти, Залізняка, Швачки, Павлюка,
Петлюри, Коновальця, Бандери, Чупринки!»
Людьми
якої моралі хочуть бачити українців партійні провідники, які
тепер творять владу в Україні? Яка відмінність між Україною-Руссю
тисячу років тому, коли князі боролись за владу один з одним
і теперішньою Україною, в якій за владу борються політичні
партії? Чого навчилися українці за тисячу років духовного
й тілесного рабства? Якому Чингіс-ханові вони платять данину
тепер?
Слово
партія латинського походження й означає частина.
Якщо слово партія замінити словом частина, то
найбільш достойна влади верхівка українського суспільства
матиме такий вигляд: частина Регіонів, частина Батьківщина,
частина Наша Україна, Соціалістична частина, Прогресивна Соціалістична
частина, Комуністична частина, Народна частина, Українська
Народна частина, Селянська частина, Аграрна частина, частина
Зелених і багато інших частин і частинок, які затято воюють
одна з одною.
Немає
відомостей про приналежність Тараса Шевченка до якої-небудь
політичної партії. Славетна дочка свого народу Лариса Косач
називала себе Лесею Українкою і цим засвідчила свою єдину
партійну приналежність. Іван Франко казав: «Я
перш за все українець, а вже потім соціал-демократ».
Чи
може про себе сказати те ж саме представник хоч одної політичної
партії у теперішній Україні? Ні. Не може. Йому не дозволяє
його партійна (частинна) мораль. Крім того, це могли б неправильно
зрозуміти у Брюсселі, Москві чи Вашинґтоні. Українець із «Нашої
України» скоріше об’єднається з бурятом, ніж українцем з УНА-УНСО.
Українець із партії «Батьківщина» скоріше об’єднається з жидом,
ніж українцем із ВО «Свобода».
Коли
б усі справжні українці вийшли з усіх своїх політичних частин
і згуртувалися б у єдине українське ціле, яке привело б до
влади найдостойнішого за життям, ділами й словами українця-президента,
наділеного найбільшими можливими повноваженнями, то «цивілізована
світова спільнота» здійняла б вереск, що в Україні прийшов
до влади антинародний режим. У «цивілізованої світової
спільноти» серце болить за Україну? Не смішіть людей.
«Цивілізованій світовій спільноті» начхати, чи є Україна,
чи є Малоросійська губернія Російської Федерації. У «цивілізованої
світової спільноти» своя мораль: суспільство, очолюване
справедливим і пошанованим єдиним верховним наказодавцем –
антинародний режим; суспільство, поділене на ворогуючі частини
– моральне суспільство. І таку мораль можна зрозуміти. Як
же ця «цивілізована світова спільнота» могла б запустити
свої щупальця у моноліт?
Історично,
стараннями сусідів, в основному «братів-слов’ян», які
завжди вважали українців робочою худобою, Україна була поділена
приблизно по Дніпру. Усі без винятку політичні партії теперішньої
України старанно закріплюють такий поділ. Одна частина політичних
партій вважає, що українцям ближча московська мораль і українці
можуть бути щасливими лише коли їх візьмуть під свою опіку
московські пани. Інша частина партій вважає, що українцям
ближча європейська мораль і українці можуть бути щасливими
лише коли їх візьмуть під свою опіку європейські пани.
«Наша
мараль такава: Ми брать’я-славянє. Я старший, а ти – младший.
Ти будєш пахать, а я буду тєбя учіть і ми всєм всєґда будєм
дєліцца па-братскі», – каже москвин
українцеві.
«Шлюб
мають право брати не тільки чоловік із жінкою, а й чоловік
із чоловіком і жінка з жінкою. Праця проститутки має бути
пошанована й охоронена державою. Якщо ви так не вважаєте,
то у вас не європейська мораль»,
– каже українцеві європеєць.
«Тішмося,
земляки. У нас тепер демократія. Ми тепер можемо вибирати
аж між двома моралями. Схочу – буду працювати на москвина.
Він хоч, буває, і мочить нашого брата у своєму сортирі, зате
він у житті так тяжко не працюватиме, як українець. Тож можна
не переживати, роботи вистачить. А набридне – поїду прибирати
лайно за європейцями. Європеєць скоріше піде жебракувати,
ніж робитиме те, що я за ту ж саму платню. Тож можна не переживати,
роботи вистачить. А от на українця працювати не буду. Немає
в світі хитріших і продажніших людей, ніж українці. Я це добре
знаю. Я сам українець»,
– каже українець.
І
плюють поділені українці одне в одного: православні – в католиків,
атеїсти – у протестантів, ліві – у правих, комуністи – в націоналістів,
українці московської моралі плюють в українців європейської
моралі.
Чи
може їх щось об’єднати?
Може.
Коли їм трапляється українець української віри й моралі, вони
всі можуть об’єднано плювати в українця української віри й
моралі.
«Українська
мораль? Скачи, враже, як пан каже – ось і вся твоя українська
мораль», – хтось скаже.
Ні.
Є й інша українська мораль.
«Ми
живемо законами не позиченої моралі, а рідної: вторжник, що
увірвався зі зброєю залізною чи духовною на наші рідні землі
зі сходу, півночі, півдня чи заходу, щоб нас поневолити, має
віддати нам свою голову. Мораль така нам корисна і для нас
вона свята. Ніхто не має права в нашу хату нести науку Ісуса,
папи Римського, Лєніна, грецької ортодоксії, щоб нею нас гнобити.
Ми
маємо свій розум. Ми маємо свою душу. Ми щасливі без чужого
щастя. Ми розумні без чужого розуму. Той, хто повірить, що
ми маємо в черепах ослаблений мозок, нездібний для творчости,
у грудях – заячі серця, нездібні мати свою віру, викопає сам
для себе могилу на нашій землі».
Лев
Силенко, український Пророк і реформатор українського багатобожжя
у єдинобожну РУНВіру, хоче щоб українська мораль була саме
такою.
«Лев
Силенко? РУНВіра? Це ті неоязичники, які хочуть повернути
українців у пітьму поганства»?
Ми,
«неоязичники, які хочуть повернути
українців у пітьму поганства», гордимося, що за
польоти людини в космос світ завдячує українцям. Український
пророк Силенко приніс українцям РУНВіру, щоб вивести свій
народ із пітьми чужовір’я.
«Не
треба нам ніякої РУНВіри. Ми – християни, і мораль у нас християнська.
Ми всіх любимо. Навіть своїх ворогів».
Любов
до свого ворога це духовно-тілесний мазохізм. Той, хто любить
свою Вітчизну і, одночасно, її катів, є морально прокаженим.
Сповідуючи канон «усяка влада Богом дана», ви, християни,
будете першими, хто визнає владу самого Сатани.
«Ви
нас не збаламутите. Свята Біблія нас попередила про лжепророків
перед другим пришестям. Тьху на вас, антихристи!»
«Обніміться,
брати мої, молю вас, благаю!»
Не
хочуть, Тарасе Григоровичу. Ніяк не хочуть. Стоїть «церков-домовина
над Україною», не валиться. І не може встати з-під
неї Україна. За сто п’ятдесят літ відтоді, як Ти покинув їх,
Твої земляки так само хрестяться, моляться й кленуться, і
«не ймуть Тобі віри без хреста і
без попа». Не хочуть вони «явленими
піч топити, з кадил люльки закуряти, а кропилом нову хату
вимітати». А «донощики
й фарисеї у мережаних лівреях», цей суєтний проклятий
рід не видох, а помножився. Українці і тепер «настоящі
християни». Вони ще більше звикли до кайданів і
зовсім не хочуть їх рвати. Тож не скоро ще Тобі пізнати Бога,
дорогий Кобзарю. Твої земляки так само пруться «на
чужину шукати доброго добра» і вправно навчаються
чужому, а свого цураються. Вони так і ріжуть по-московськи
й так само «помагають москалеві господарювати».
Їхні пани, як і при Тобі, все та ж «грязь
Москви». Хіба що «варшавське
сміття» змінилось на брюссельське. Тому «і
правда, і сила, і воля» в українській хаті трохи
московська, а трохи брюссельська. Ми дочекалися і свого Вашинґтона.
І він, як справжній християнин, усіх катів України простив.
Стоять їм усюди у нас пам’ятники, міста й вулиці названі їхніми
іменами. Наш Вашинґтон каже, що то не живі люди, а якийсь
«режим» стріляв у потилицю
позв’язуваним кращим українцям. То «режим»
власною рукою змітав останні крихти зі столу, щоб швидше вмирали
з голоду українські діти. Такий він, наш Вашинґтон. Він особливо
пишається тим, що великі заокеанські пани визнали Україну
справжнім ярмарком. Наш Вашинґтон тішиться, коли який-небудь
підпанок з чужини купить шматочок України разом із людьми.
Це тепер називається інвестиціями й створенням робочих
місць. Українці тепер такі, що мають землю, мають волю,
але не мають роботи. А ще наш Вашинґтон любить примовляти,
що в нас приватна власність є недоторканою. Це означає, що
все, що в Україні запродано «жидові,
німоті й москалеві», є тепер недоторканим для українців.
І все те, відібране приблудами в українців майно, охороняють
від українців озброєні українці. А над усіма озброєними українцями
в Україні стоїть наш гетьман, той самий Вашинґтон. Ти б приснився
йому, Тарасе Григоровичу. Прийди до нього хоч уві сні й спитай,
чого він, прилюдно Тебе шануючи, кладучи квіти Тобі до пам’ятника,
зовсім не шанує заповітів Твоїх. А «апостол
правди і науки» таки до нас прийшов. Та й його
українці цураються.
–
А що буде, Учителю, коли не схочуть українці ні Твоєї Правди,
ні Твоєї Науки?
–
«Мене не любитимуть брати (сповідники чужих релігій і поглядів).
Вони не любитимуть мене тому, що я не раб, не маю ні рабських
звичок, ні рабських почувань. Їх тривожить, їх лякає моя волелюбна
вдача. Вдача не падає з неба. Вона була присуща далеким предкам
моїм (воїнам Святослава, воїнам Анта). Сьогодні вона обізвалася
в мені і тому я втратив здібність бути таким, як всі мої брати-раби.
І куди ж я з нею піду? Хто відважиться бути моїм вірним побратимом,
хто відважиться піти проти тисячолітнього переконання, яке
загніздилося у навиках, почуваннях народу, у звичаях його
рабського життя?
Ніхто?
Буду я самітнім, самітнім між людьми моїми, яких я так щиро
і так пристрасно люблю, вони і в рабстві красиві. Вони і в
злиднях чепурні, співучі, закохані в квіти і сонце. Повернути
б їм їхню предківську волелюбну вдачу, і вони б перебудували
світ, ощасливили б людство вишуканими творами мислі і краси!
«Христос
воскрес!», – говорять брати (сповідники віри чужої) і ненавидять
мене, що я не поклоняюся чужим богам. Не вірю, що жид може
виконувати обов’язки Бога. Їхня ненависть мене не лякає. Я
їхню ненависть ослаблю. Вони вірять, що вони сильні тому,
що люблять Христа і ненавидять Дажбога. Їхня любов до Христа
народжена ненавистю до Дажбога. Любов, народжена ненавистю
до духовности предків рідних, не є моральною!
О
думи, святі орли душі моєї, летіть у світ дня завтрашнього,
летіть без спочинку, летіть без зневіри, летіть без нарікань,
летіть без страху. Сонце озолотить ваші крила, лет скріпить
вас і ознаменує новим духовним воскресінням!
І
ніколи, і ніде (в годину лету священного і всеперемагаючого,
у години втоми смертельної) я не скажу: «думи, горе мені з
вами, доле моя гірка, крилечки зітру, поки море перелечу».
Жебраки долі, відстороніться від мене. Я сам творець своєї
долі – з її чаші п’ю солодкий і гіркий напій, я не пещене
дитя долі, я син вільної Мислі і Борні!
Думи
мої – щастя мені з вами. Ви з чистого джерела Духа Нації родитеся,
Ви воскресаєте вогнем великої Віри. Доле, я твій творець.
Створю тебе з алмазу терпінь і мук, з вогню борні, з крови
серця мого!
Крила
життя мого, летіть! Коли не скорите просторів незвіданих,
не розженете чорні хмари, які повисли над душею народу мого,
то впадіть на граніт. І не тремтіть з болю. Станьте дзвоном,
який сповістить, що ви вміли летіти і вміли у леті згоріти!»
Дарислав
ДІБРОВА, Нововолинськ
У
статті використані цитати з Мага Віри й окремі рядки та слова
Кобзаря. Цитати М.Грушевського містяться усередині цитат із
Мага Віри.
