Число 31
Вересень 11006 р. Д.

Напишіть нам

ДУМКИ ПРО НАЦIЮ

Закінчення. Початок

Про закон

Той, хто сказав «нехай загине світ, але нехай торжествує закон» забув сказати, кому крім самого Сатани, такий закон потрібен. Демократичний закон західного споживацького суспільства без жодного сумніву приведе світ до загибелі. Тому для світу було б краще, коли б загинув цей закон.

Якщо в цьому світі божі подоби до цих пір не попереїдали горлянки один одному, то це не завдяки, а всупереч законам, які охоронялись і охороняються найсильнішими арміями світу. Якщо в цьому світі ще є Україна, то це не завдяки, а всупереч законам, які творились і творяться для того, щоб вона пропала.

Цей світ існує і є в цьому світі Україна тому, що у ньому завжди діяв і завжди діятиме вищий неписаний закон, який нікому не під силу відмінити. Згідно цього закону, у світі завжди народжувалась і завжди народжуватиметься певна кількість людей з готовим законом усередині себе. Цей вищий закон ніколи не дозволить людині, яка має його в собі, без причини завдати болю ближньому. Таких людей у всі часи (завжди за законом) різали на шматки, саджали на палю, вішали, стріляли їм у потилицю, морили голодом і холодом, труїли, але вони все одно народжувались.

Хотілося б вірити, що в Україні врешті з’явиться політик, який зможе сказати будь-кому, хто йтиме до нас зі своїм законом з Америки, Європи чи Азії: «Від ваших законів іде неприємний дух і нам легше вмерти, ніж прийняти хоч одну літеру з вашого закону. За нами немає такого кримінального геополітичного минулого, як за вами, тому ми маємо більше моральне право писати для вас закони, ніж ви для нас. Але на відміну від вас, ми ніколи цього не робитимемо. Тож забирайтесь під три чорти і ви з вашими законами».

А поки що, нажаль, усіх українських політиків можна поділити на такі лише дві групи: папуги Європи й мавпи Москви (за Шевченком відповідно: варшавське сміття й грязь Москви).

Про Європу

Коли українські політики кажуть, що Україна повинна приєднатися до Євросоюзу, як основний аргумент такого вибору вони наводять високі соціальні стандарти європейців. Високі соціальні стандарти означають, в основному, якісне задоволення потреб на рівні шлунку й нижче. Ось такої думки про потреби свого народу наші політики. Однак для багатьох українців може бути важливою ще й така інформація:

– Європа – це заборонені «Протоколи старшин Сіону» і свастика, але дозволені паради статевих збоченців і чемпіонати з живого сексу.

– Європа – це право вільно заперечувати геноцид українців і кримінальне покарання за заперечення геноциду жидів.

– Європа – це узаконений продаж наркотиків і проституція.

– Європа – це Іслам, як наймасовіша практикована релігія.

– Європа – це з кожним роком усе більш афроазійські риси обличчя середньостатистичного європейця.

Насправді, Євросоюз – це формально відкрите (а в дійсності закрите) акціонерне товариство з кримінальним статутним капіталом. В(З)АТ Євросоюз спеціалізується на продажу свого брудного капіталу за відсотки бідним країнам, інвестиціях у екологічно-шкідливі виробництва на чужих територіях, випомповуванні інтелекту і дешевої робочої сили з країн третього світу і впомповуванні натомість у ці країни власних промислових, ідеологічних і культурних нечистот.

Про українську дипломатію

Українська дипломатія була справжньою у часи Олега Віщого і Святослава Хороброго. Українці можуть пишатися своєю дипломатією навіть бездержавного періоду запорозько-турецького листування.

Україна мала погану дипломатію у часи УНР.

Сучасна українська дипломатія запам’ятається своїм набридливим топтанням у передпокоях європейських панів і підпанків, а також своїм умінням делікатно обтирати смердючу кремлівську слину з українського обличчя.

Про ціну компромісу

Президент Ющенко не може бути іншим, ніж християнин Ющенко. В цьому не тільки його особиста трагедія, а й трагедія усього Українського народу. Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України – смиренна вівця стада Христового. Пік шизофренії чи вершина компромісу?

Компроміси Хмельницького коштували Українській нації кількасот років стану худоби, розділеної між московськими царями і польськими королями.

Компроміси провідників УНР обійшлись українцям у сімдесят років найкривавішого у світі тоталітарного терору.

Компроміси націонал-патріотів початку 90-х минулого століття принесли українцям тринадцятирічну кравчуко-кучмістську духовну й матеріальну руїну.

Скільки коштуватимуть українцям компроміси Ющенка, на які він пішов ще коли стояв Майдан? Здається, в українців ще є земля і трохи дешевого, але якісного людського товару.

Доки засади облудної західної демократії лежатимуть в основі українського державотворення і доки Біблія лишатиметься найсвятішою книгою для більшости українців, доти на кожній святій українській справі виростатиме понурий хрест компромісу.

Про опозицію

Чи можна собі уявити опозицію у журавлиному ключі? Чи у бойовому загоні? Чи на кораблі? Що було б із жидівським народом, якби Мойсей залишив живим хоча б одного опозиціонера у Синайській пустелі?

Існує незрозуміло ким нав’язана думка, що опозиція – це опора влади. Здавалося б, що опора влади, бачачи труднощі й помилки влади, мала б добиватись аудієнції цієї влади, не повідомляючи про це жодні ЗМІ, і пропонувати свою безумовну підтримку й допомогу. Замість цього «опора влади» неприховано тішиться з помилок влади й охоче розповідає в усіх ЗМІ про те, якою непрофесійною, корумпованою і нахабною є ця влада.

Звичайно, лише дурні можуть обрати погану владу. Тому закон про опозицію був би законом про державний захист прав тих, хто вважає більшість народу держави дурнями.

Якщо Україна має зовнішніх ворогів, то ці вороги мають для себе в Україні надійну опору. Це – українська опозиція.

Про Сіонські протоколи

Погляньте на проспиртованих тварин, одурманених вином, право на безмірне вживання якого дано разом зі свободою. Не допускати ж нам і нашим дійти до того ж стану. Народи ґоїв одурманені спиртним, а молодь їхня очманіла від класицизму й ранньої розпусти…

Від сучасних президентів і прем’єр-диктаторів вони терплять і зносять такі зловживання, за менше з яких вони знесли б голови двадцяти королів…

Щоб вони самі до чогось не додумались, ми їх будемо відволікати розвагами, іграми, забавами, пристрастями, народними домами…
У країнах, котрі називають передовими, ми створили безглузду, брудну і огидну літературу…

…ми знаємо, куди ведемо, знаємо кінцеву мету будь-якої дії, ґої ж нічого не відають, навіть безпосереднього результату. Ґої задаються, зазвичай, тимчасовим розрахунком, задовольняючи самолюбство для виконання задуманого, не помічаючи навіть того, що сам задум не належав їхній ініціативі, а нашому наведенню на думку…

…Вони жадають емоцій успіху й овацій, на які ми завжди щедрі… Ви не можете собі уявити, як найрозумніших серед ґоїв можна привести до несвідомої наївності, при умовах самозваблення, і разом з тим як легко їх збентежити найменшою невдачею, хоча б припиненням оплесків, і привести до рабського підкорення заради відновлення успіху… Наскільки наші нехтують аплодисментами, аби лише виконати свої плани, настільки ґої готові пожертвувати будь-якими планами, аби лише отримати аплодисменти. Ця їхня вдача значно полегшує нам завдання їхнього спрямування. Ці тигри мають баранячі душі, а в їхніх головах гуляє протяг…

Може це не про нас? Може це нахабна брехня і ми не такі?

Пройдіться пивними закладами міст і сіл України і пошукайте там жидів. Підсядьте до каламутного українця в пивбарі й порозмовляйте з ним про патріотизм і гідність. Попитайте у перехожих, що таке Хортиця і порахуйте, скільки з них вам скажуть, що це пляшка горілки. Поцікавтесь життям української молоді. Сходіть на дискотеку чи в нічний клуб і поспостерігайте за цивілізованим ритуалом спаровування людських самців і самок. Запитайте у молодої української мами, чому вона викинула на смітник власне щойно народжене немовля. Зверніть увагу, як зосереджено українець плює на вулиці. Вслухайтесь, як буденно він вимовляє найбрудніші у світі слова. Помітьте, як кмітливо переймають і вдосконалюють ці батьківські манери українські діти. Порівнювати поведінку багатьох українців із поведінкою тварин було б образливо для тварин.

Але ж таке життя, такий світ. А винні у всьому жиди і москалі. Значить, сорок мільйонів українців, які живуть в Україні, не мають жодного впливу на те, як вони живуть?

Якщо десять генетичних українців, найпалкіших патріотів своєї Вітчизни, зберуться, щоб обговорити план життєво важливої для України справи, то вони через півгодини розійдуться розсвареними, навіть не обравши з-поміж себе керівника. Винними у всьому знову будуть жиди.

І Лук’яненко, і Тягнибок, і Хмара, і Пинзеник, і Олійник, безперечно, люблять Україну. Але кожен із них вважає, що кожен інший любить Україну неправильно. Тому усі вони ходять на вибори у різних політичних силах.

З усіх сил, які змагаються у державі за владу, завжди перемагає найзгуртованіша й найдисциплінованіша, а не найчисельніша. Доки українці цього не усвідомлять – кожні наступні вибори у нас будуть лише черговими електоральними танцями під музику злагодженого оркестру медійних магнатів, серед яких немає жодного етнічного українця.

Про володарів

«Тільки люди з діловими якостями, тобто з організаційним талантом, здібні об’єднувати навколо себе людей (творити станицю ОСІДУ РУНВіри). Їх ми повинні високо цінувати; вони – принци наші, вони самородки. Вони створені з тієї глини, з якої мати-Природа творить творців держав, революцій, армій. Між українцями таких людей мало. Їх і їхнє коріння вторжники завжди безпощадно винищували. Їх ми маємо ставити вище письменників, поетів, малярів, співаків» (Мага Віра, 28.80).

Володар (воледар) – той, що дарує волю.

Тип волдаря – особливий тип людини. Є певні риси, за якими можна розпізнати володаря: загострене почуття гідности, нетерпимість до будь-якого безладу, швидкий розум, здатність протистояти будь-якому зовнішньому впливу, особлива чіткість у діях і висловлюваннях, стальна дисципліна у відношенні до себе і до підлеглих, вроджена шляхетність і аристократичність у манерах. У вродженого володаря завжди впевнений погляд, голос і хода. Бути на вістрі події, бути на чолі спільноти є абсолютно природними речами для володаря. Неприпустимим є для нього обходити гострі кути, бути в тіні, уникати відповідальности. Володар завжди бачить далі, бачить глибше, бачить чіткіше, ніж будь-хто з людей, які його оточують. Для володаря є особливо гостро відчутною уся абсурдність демократичних процедур. Чому абсолютно правильне й зрозуміле рішення повинно проходити через обговорення, юридичну експертизу, доопрацювання, обростання поправками, голосування тощо?

Серед лідерів демократичних держав природжених володарів бути не може. Останні надто небезпечні для тих, хто насправді керує світом. Їхній внутрішній вогонь міг би надто сильно розпалити національну гідність у серці народу. А у політичної нації ніякої національної гідности не може бути за визначенням. В демократичних державах національна гідність дозволена лише нацменшинам.

Тіньові управителі світу вміло використовують володарів для радикальних суспільних трансформацій. Але коли потрібну для світового капіталу суспільну зміну було успішно здійснено, володарів позбуваються. Польський володар Лех Валенса здійснив останню польську революцію. Через кілька років він був усунутий від влади майстерним тиражуванням тези: Валенса чудовий революціонер, але до біса поганий господарник. На місце володаря Валенси було поставлено вродженого виконавця Кваснєвського. Після революції 1991 р. у Московії володаря Єльцина було просто підступно споєно і без зайвої виборчої тяганини замінено на клерка по життю Путіна. Покійний В’ячеслав Чорновіл був володарем, тому й загинув. Саме таким способом світовий капітал торує собі шлях світом. Звідси відомий вислів про фанатиків, які здійснюють революцію і про негідників, які користуються її плодами.

Серед найактивніших сучасних українських політиків можна вирізнити лише двох, які відповідають типові вродженого володаря. Це Юлія Тимошенко і Олег Тягнибок. Усі інші могли б принести більше користи Вітчизні, якби вони ніяких партій не очолювали. Нажаль, деякі люди просто не усвідомлюють свого природного призначення. Можна лише здогадуватись, як почувала себе вроджена володарка Юлія Тимошенко, виконуючи розпорядження природженого підлеглого Віктора Ющенка. Що б хто не казав, але яскравими рисами володаря наділений і Дмитро Корчинський. Сумно, що не має держава Україна достойного призначення для тих, хто може пересувати гори.

Не спішіть судити володаря. Спочатку створіть і очольте якусь національно-патріотичну організацію в Україні. Або спочатку запитайте себе, чи готові ви пізнати найпідлішу людську підлість, найулесливіше лицемірство, найчорнішу зраду, найнахабнішу брехню, найтупішу недовіру, найпродажнішу продажність, наймерзенніше холуйство, найзеленішу заздрість та будь-яку іншу найбридкішу слизоту людської душі. Саме такі трунки, у чистому вигляді й у коктейлях, життя в теперішній Україні підносить володареві повними келихами. Одна спожита краплина будь-якої з цих отрут назавжди відібрала би бажання у будь-кого розкривати рота на осуд володаря.

Про майбутнє нації у глобалізованому світі

При збереженні всіх теперішніх геополітичних і демографічних світових тенденцій це майбутнє виглядатиме приблизно так. За кілька десятків років усі українці самі добровільно покинуть свої зелені садиби й переберуться на постійне проживання у світ бетону, пластику й мікрочіпів. Це буде стерильний світ абсолютного прагматизму, у якому не буде місця на шекспірівські шмарклі бо вчинками людей керуватимуть цифри, а не емоції. Неспростовна логіка лежатиме в основі вирішення всіх проблем. Біотехнологи виправлять усі «помилки» Бога у справі забезпечення людини їжею. У цьому світі не буде воєн і конфліктів, бо не буде їх причин. Оскільки війни можливі лише між націями, а конфлікти – між особами, то й національність, й індивідуальність будуть відмінені. Уже сьогодні на всьому просторі від Токіо до Сан-Франциско, від Рейк’явіка до Велінґтона у мегаполісах молоді люди споживають однакову їжу, одягаються в однаковий одяг, слухають однакову музику, дивляться однакові фільми. Ці люди – це поки що лише пілотні проекти людей майбутнього глобалізованого світу. На цьому етапі їх ще відрізняє мова й расова біометрія. Але за два-три покоління й ці відмінності будуть знівельовані. Індивідуальність людини майбутнього буде приблизно співвідносною з індивідуальністю теперішнього бройлерного курчати на птахофермі у Кентакі.

Чи залишиться у цьому світі щось від України? Якщо й так, то це буде якийсь віртуальний сувій чи електронна капсула з текстами, звуком і рухомими зображеннями людей, які вирощували хліб і худобу, робили ракети, добре співали і завзято танцювали гопака щоб потішити своїх панів-чужинців. Це будуть такі собі мощі на цифрових носіях колись надзвичайно самобутнього і винятково живучого народу, який пережив сотні воєн, колонізацію, колективізацію, культурний та тілесний геноцид і навіть християнство, але не пережив добробуту суспільства чистого розуму. На ці мощі без радості й журби дивитимуться зрідка через свої монітори генетично модифіковані громадяни світу без жодних расових ознак.

Чи справді таке майбутнє чекає на світ загалом і на українців зокрема? Мабуть і так, і ні.

Так, тому що багато українців (може й більшість) зовсім не проти такого світу. І вони, загіпнотизовані геометричною бездоганністю урбаністичних краєвидів, яскраво-кольоровою прохолодою неонових вогнів та м’яким муркотінням і теленьканням незрадливих друзів-предметів, радо складатимуть біологічний компонент цього світу-машини. І разом із цим світом вони відійдуть у небуття.

Ні, тому що ось уже щонайменше сім тисяч літ стоїть у серці України біла під стріхою українська хатинка.

Про білу українську хатинку

Археологами встановлено, що майже точно така ж хатинка з глиняною піччю й посудом, із криницею й журавлем, була чи не найтиповішим помешканням на теренах сучасної України ще у часи Трипільської культури. Можна таку хатинку, то у розбуялій зелені, то майже заховану у снігу, побачити й зараз у багатьох українських селах.

Ця хатинка не є свідченням бідної архітектурної уяви чи еволюційного застою українців. У цій хатинці зросла і з нею пішла у світ біла людина. Родом із цієї хатинки сотні й тисячі всесвітньо відомих діячів науки й культури оріянської крови. Ця хатинка не стояла непорушною увесь цей час. Вона була сотні разів спалена й зрівняна із землею. І стільки ж разів вона поставала знову. Біла українська хатинка – живий символ незнищенности нашого народу.

Нехай зберуться разом усі найбільші лівопівкульні генії світу. Нехай вони створять найновіший і найпотужніший комп’ютер у світі. І нехай вони завантажать цей комп’ютер єдиним лише запитанням: яка сила відроджувала білу українську хатинку з попелу тисячу разів? І нехай чекають відповіді.

Дарислав ДІБРОВА, Нововолинськ, березень 11006 р.Д.