Згадаймо

150 років Пророку РУНВіри
«…Я син народу, що вгору йде…»

150 років від Дня народження – яка велична дата! І стільки ж величі в ній, як і в постаті самого Івана Яковича Франка. Ким був він за життя, ким є для нас зараз? Прості відповіді на непрості питання. Він був борцем, бунтарем, каменярем, бурхливою річкою серед болотяної твані тодішньої професури та інтеліґенції, «Дух, що тіло рве до бою…» Він лишився для своїх нащадків таким і по сьогодні. Він і досі з похмурим очікуванням дивиться на нас зі своїх п’єдесталів та світлин. Якими він нас бачив і бачить тепер? «…Русь…отяжіла, незграбна, сентиментальна, позбавлена гарту й сили волі, так мало здатна до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту…» І. Франко не любив таку Україну-Русь, він бажав любити її гордою, сміливою, непоступливою, сильною і правдивою. Та не судилося йому побачити її таку і він нам заповідав плекати той ідеал України-Руси задля нашого ж щастя й соціального добробуту. Та, нажаль, анічогісьнько не змінилося з останніх днів Франка – ми є такі, якими він нас бачив усе своє невеселе життя.

Чому? Бо ми, Українці, на диво глухі до слів наших народних Пророків. Так, Івана Франка, як і Т. Шевченка і Л. Українку, можна з повним правом назвати Народним Пророком, будителем нації. Його боялись і від нього застерігали за його життя, його нав’язували нам, як переконаного соціаліста, войовничого атеїста по його смерті, а зараз з нього ліплять щирого християнина, співця ліричних оповідок. Та мусимо, панове, знати, що нам брехали і продовжують брехати. Іван Франко є для справжнього українця Пророком і це маємо поставити понад усе. Бо кожне його слово просякнуте краплинами цілющої води, що має відродити з попелу до життя цілу націю.

Людина-інтелектуал, людина-енциклопедія, що досягав у житті всього власними силами. А які були ті сили бачимо з його життєпису, як било і випробовувало Франка життя до самої смерті. Тому кажемо про нього – ще й людина широкої душі й незламного духу.

Я з тої раси, що карка не гне,
Глядить життю і смерті в очі сміло,
Що любить бій, що просто, грімко йде
На визначене їй судьбою діло.

Він був, окрім усього, знавцем багатьох мов і досконало знав німецьку, що дозволило йому читати й аналізувати праці К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладати для простого українця розділи з «Капіталу» та з «Анти-Дюрінґа», та писати передмови до брошур з перекладами. І в цих передмовах він пророче говорить про деспотичну комуністичну державу: «народна держава стала б величезною народною тюрмою». Докоряв Іван Якович українським марксистам, які забували, що вони «наперед українці, а потім соціал-демократи». Радянська влада замовчала такі досягнення Франка, брехливо перекрутила сенс його творчости, як і всіх наших Пророків, бо занадто вже були вони величними, аби просто знищити їх, відправити у забуття.

А знав Іван Франко ще такі мови, як гебрейська, грецька, асирійська, латинська. Це відкривало йому багато можливостей читати в оригіналі стародавні тексти, глибинно досліджувати суть християнства, дійсно вивчати Біблію з наукової точки зору. І тут уже проти нього постало духовенство, адже книга «Сотвореннє Сьвіта» мала на меті спростувати побрихеньки, якими так любили ксьондзи та попи дурити голови простому люду. «Усе те, в що досі вірилося як в неоспориму, бо самим Богом об’явлену правду, розсипається в порох…» – пише Франко в кінці своєї книги. В нього напевно з очей впала пелена і він побачив світ іншими очами і так хотілося йому, аби й люди його прозріли. Аби побачили: «Чи не попи і біскупи навчили наш народ бити поклони перед кожним урядом, здаватися на ласку згори, ждати помилування там, де належало б упоминатися свойого права? Чи не біскупи і попи зовсігди спиняли у нас почини яснішої, рішучішої, хлопської і щиро народної політики?» Як тут не назвати Івана Яковича Франка Пророком РУНВіри? Так, до постання Рідної Української Національної Віри було ще так далеко, але Франко знав уже, що таке християнство і знав його ціну, і з вірою в Бога ішов уперед. Ніс нам іскру, промінь свого осяняння, аби запалити нас, своїх достойних нащадків своїми вірою, знаннями, переконаннями.

Та ось сучасність знову перекручує значення І. Франка для нас справжніх Українців. Його оспівують попи, забувши, як нещодавно проклинали. Його ліричні доробки згадує сучасна влада забувши про насамперед революційний дух творчости великого каменяра, бо боїться збудити сучасна «українська» влада справжнього українця.

Бо наші з тобою, Україно, Пророки так само небезпечні лишають для влади в усі часи. Маємо величезну надію на зміну таких часів. Натхненне, полум’яне пророче слово І. Франка перегукується з усіма нашими народними пророками у тому числі і з Учителем нашим і Пророком Левом Силенком, і це говорить про те, що накреслений нам шлях ми мусимо врешті-решт побачити і пройти його. Ми, сповідники РУНВіри, уже на початку великого й важкого шляху визволення нашого брата-українця з духовного передусім рабства, бо це є головний рушій звільнення від комплексу малороса і постання ВІЛЬНОГО УКРАЇНЦЯ, яким і був запальний бунтар Іван Якович Франко.

Рідна ІВАЩЕНКО