|
(уривок
з поеми)
Я
самітний. Мандруючи світом,
Історичну адресу пишу.
Стиль гарячий, як полудень літом,
Вибачайте: в дорогу спішу.
Я
без пляну, без примх, спекуляцій
Боголюбно обожнюю світ
Храму Віри моєї. Ґорацій
Слушно ганив обдимлений міт.
Де
кадило, розтоптані квіти
Владних дум, де оселі рабів
Тиміямним багатством чадіти
Завжди мусять на славу катів.
Я
хвалити ніколи не стану
Сіть традицій підступно чужих!
Понад все возвеличу я рану
Українських героїв німих,
Безіменних
синів України,
Непокору, хотіння і сум
Воскрешу, щоб устала з руїни
Віри Рідної праведність дум,
Дум
без хитрооблудного чаду,
Без квилінь і лакизних сердець,
Що палкі на приманливу зраду,
Боязливі на спротив і герць.
Мати-Земле,
чолом я складаю
Дочкам древнім твоїм і синам,
І тобою в тобі оживаю
На немеркнучу славу вікам.
Люде
мій, розгадаєш Минуле,
То й сучасне мудріше збагнеш,
Буде серце до Рідного чуле,
Як чужих мудреців проженеш.
Люде
мій, шашель духа чужого,
Що ховається в міті Христа,
Сіє зерна роздорів. Премного
З правд чужих блекоти вироста!
Православні
раби і поети
Пишнотливо торочать, що ми
Дикуни, що нас авторитети
Римо-грецькі зробили людьми...
І
торочать, що нас у Славуті,
Наче стадо сліпих баранів
Охрестили. І стали закуті
Серце, крила дніпрянських орлів.
Кажуть:
грек у старім Києграді
Став духовним жрецем (на Русі).
І для нього були на заваді
Українські обряди усі.
Русь
була на Русі на заваді?
Грек володар і серця, й ума.
Православні раби, будьте раді –
Віри вашої більше нема...
* * *
СВЯТОСЛАВ
(Біла Церква)
ЦАР
СВЯТОСЛАВ
Лежить
у лад’ї білий, як сніг цар Святослав –
з грудей струмениться кров...
Волхв Богомир покрив лице царське
вогнистим покривалом і сказав:
«Дажбоже, у Царство Духа Предків
іде наш гордий цар Святослав,
творець Слави України-Руси,
оборонець Рідної Віри,
оборонець життя внуків Твоїх, Дажбоже наш!
Він прийшов з Вічности Твоєї
і відходить у Вічність Твою,
єднається з Сонцем, з Небом, з Землею,
з життям України-Руси».
...по
Дніпру розсипалися зорі.
Огнем охоплена лад’я горіла,
як могутній світильник...
Л.
Силенко, Мага Віра
Сили
небесні,
Боги України!
Як же Ви леле-царя
Не спасли?!
Біла лад’я з Святославом горіла,
З ним й Україна згоріла в огні.
Царю
мій рідний,
Русі повелитель,
Якби Ти знав,
Що без Тебе було...
Русь-Україну
Нашестя христило,
Скільки вкраїнців
У землю лягло...
Знищена
Віра –
Душа українська,
Скрізь холуї
І болото кругом.
Встань, Святославе,
І сам подивися!
Русь – Україну
Відроджуймо знов!
Віру
відродимо, звичаї наші –
Шану до старших, Любов до жінок.
Наше Життя
лиш тоді стане кращим,
Коли наповниться Щастям вінок.
Ми
пам’ятаєм
Твої Заповіти:
«Вільний косак –
коли меч у руці!»
Час вже настав
ці мечі освятити,
Зайд виганяти
З Украйни-Руси!!!
|
|