Свято
Купала в Києві
День починався тяжко, весь час були якісь перепони, щось заважало,
не давало рушити. Прокинувся від розладу шлунку й температури.
Потім у призначений час на домовлене місце не прийшли люди.
За браком досвіду взяв заважку й незручну сумку, а йти довелось
далеченько. Та коли почалася злива – взагалі здавалось, що свято
змарноване. У маленькому двомісному наметі нас сиділо троє дорослих
людей і мала дитина. Холодна вода почала затікати під намет.
Думати про те, як і коли це все скінчиться не хотілось, – поняття
часу взагалі перестало існувати...
Врешті-решт
дощ припинився. Прапор, який установили напередодні, кудись
зник. Спочатку думали – може хтось поцупив, але древко залишилось
на місці й логіка підказувала, що це робота вітру. І дійсно,
прапор знайшли метрів за двадцять між деревами. Нарешті приїхала
перша машина – це косаки привезли сухі дрова, казан для кулешу,
їжу, консервацію, шнурки, плівку від дощу, дошки та інший сутич.
Почали сходитись люди...
*
* *
Людей
було багато: одні робили зі старого одягу й сіна ляльки Купала
і Марени, інші – Мага Врата, варили куліш, ладнали гойдалку,
наряджали Купайлицю, встановлювали вогняне колесо, рубали дрова
і складали їх до ритуального багаття, готували страву зі страусиного
яйця, купалися, змагались, хто краще б’ється, готували смолоскипи,
уточнювали ролі, співали, фотографувалися. Громада гула, немов
би великий вулик. Кожен мав якесь заняття.
За
якийсь час шум почав стихати, всі роботи потроху завершувались,
люди почали перевбиратись у вишиванки. Відчувалась легка, приємна
втома, задоволення своєю працею... Громада стала в коло і рунтато
оголосив про початок обрядодійства. Говорилось про те, ким ми
є у цьому світі і для чого, про зв’язок із нашими предками,
про те, яка роль відведена нам і що ми маємо передати своїм
нащадкам – своїм дітям, онукам, і у який спосіб. Але коли ми
нарешті взялись за руки і пішли водити Кривого танцю всі думки
розвіялись, і душа полинула за піснею:
