...Мені
завжди буває прикро читати історію поширення християнства в
стародавньому світі. Вона, як двічі по два – чотири, доводить,
що великі римляни були такими ж ґоями-бидлом безглуздими, якими
тепер є мої сучасні християни.
Хто
бачив бій биків, той знає, яке комічне враження справляє бик,
що кидається не на матадора, а на червону ганчірку, якою цей
останній його дражнить. Якщо людина вийде на арену без ганчірки,
то бик, побачивши свого ворога, скоріш за все, заколе його,
але достатньо маленького шматка матерії, аби обдурити тварину.
Нам, людям, що стоять у розумовому відношенні набагато вище
рогатої худоби, смішно бачити марні зусилля катованої тварини,
але сам бик так і помре, не зрозумівши своєї помилки і не оцінивши
комізму своєї поведінки.
Сильно
сміялися римські жиди, спостерігаючи боротьбу патриціїв із християнами;
тримаються за животи, надриваючись від реготу, сучасні нам юдеї,
любуючись теперішньою боротьбою ґоїв з більшовиками.
Спокійно
виїжджає пікадор на арену кориди верхи на шкапі. Кидається до
нього бик і... гине шкапа, пікадор же пересідає на іншу. Тільки
з тим ворогом бореться бик, якого він бачить; тільки з тими
ворогами борються бідні ґої, що попадають у поле зору їхнього
розумового кругозору.
Римляни
бороли з християнами, що відкрито підривали основи їхньої державності.
Сучасні нам християни борються з більшовиками, що теж відкрито
руйнують лад їхнього суспільства. Ні ті, ні інші не додумалися
до того, до чого додумався професор карного права Ломброзо,
який говорив, що винуватий в убивстві не той дрюк, яким розбійник
проламує череп купцю, що проїжджає, а сам розбійник.
Не
зрозуміли у свій час римляни, не розуміють тепер наші сучасники
того, що як колись християни, так і нині більшовики є лише сліпим
знаряддям у руках світового карного злочинця-рецидивіста Юди.
Загинув Великий Рим, гине Московія і стоїть на краю загибелі
вся західна Європа через це нерозуміння.
Довго
підточували жиди могутній організм Римської імперії. Кілька
століть пішло в них на цю роботу. Поступово слабшало велике
царство ґоїв і момент повного торжества жидо-християн майже
збігся згодом з його загибеллю. Домоглися свого обрізані, але
не на радість собі, а на горе: нічого не вийшло і цього разу
з їхньої будівлі.
Жиди
– плем’я-паразит. Вони не створюють нових цінностей, вони в
кращому випадку розподіляють, у гіршому ж заважають іншим народам
створювати їх. Багатий римський період ніс на своїх могутніх
плечах цих паразитів, не помічаючи їхньої ваги, але паралельно
з поширенням християнства йшло зубожіння населення Великої імперії.
Молитися і бити доземні поклони з ранку до вечора, може й є
душеспасительним, але ситим від цього не станеш. Перестали бути
ситими і римляни. Так само мало служили зміцненню їхньої держави
відмова християн платити податки, йти до війська і коритися
владі. Зруйнували нерозумні послідовники модного вчення свою
державу, впали в повну убогість та нікчемність, і відчули тоді
усю вагу жидівського тягаря. Спала завіса з їхніх очей і побачили
вони свого дійсного ворога, що розорив, змучив, перетворив у
худобу і майже що знищив їх. Прокинувся в них примітивний, але
безпомилковий інстинкт самозбереження і почали вони бити своїх
мучителів.
Історія
замовчує цю подію, але факти говорять самі за себе: із дванадцяти
апостолів одинадцять були жиди – на час же Всесвітніх Соборів
уже не залишилося жодного обрізаного християнського пастиря.
Римські
історики зовсім не відрізняють християн від жидів, а вчення
Христоса від юдейської віри. Про необрізаних християн вони говорять
як про людей, які були спокушені жидами в одну з різновидів
їхньої віри. Через кілька століть не тільки в рядах християн
не було жодного юдея, але і у всій Європі їх майже не залишилося.
Збулося
за писанням: «Хто підняв меча, той
від меча і загине». Жиди, які поширили християнство,
ним же були і винищені. Здичавіле населення Римської імперії,
яке знищило свою культуру і свою інтелігенцію, заразило цих
останніх своїм антисемітизмом і дружніми спільними зусиллями
вони винищили жидівське плем’я.
Це
була величезна перемога ґоїв над обраним народом. Не лише більша
половина його представників була просто перебита, але, що набагато
важливіше, ті що залишилися живими і їхні нащадки на сотні років
уперед втратили можливість шкодити акумам.
Це
приборкання жидів ясно показує, як нескінченно низько стоїть
наш розум у порівнянні з підсвідомою мудрістю, яка закладена
в нас природою.
Жиди
сильніші тим, що вони ставляться до нас, ґоїв, як до худоби.
Тією же монетою, копійка до копійки, відповіли їм несвідомі
мудреці початку середніх віків. Жидів перестали вважати людьми,
на них стали дивитися як на нечистих тварин, як на прокажених,
і це мудре рішення жидівського питання дало можливість людству
спокійно проіснувати аж до останнього часу.
Пройшло
багато віків, розжиріли ґої, забули як їх провчили жиди на початку
нашої ери, і стали бунтувати проти свого духівництва. Мало їм
стало віри, захотілося попатякати про релігії і витягли вони
на світ Божий книгу Євангеліє. Виповзли тоді з неї демократичні
змії і розповзлися по всьому світу.
Знову
стало християнство на службу до жидів, знову виплило на світ
Божий «немає ні елліна, ані юдея»,
але ще багато століть не могло нічого поробити ця релігійна
рівноправність з «млявістю» ґоїв. Тільки з початком минулого
сторіччя починають нерозумні ґої скасовувати обмежувальні жидівські
закони. Усього кілька десятків років як жиди одержали рівноправність,
менше ста років пройшло з тих пір, як на них стали дивитися
як на людей, і вже увесь християнський світ, уся наша культура
стоять на краю загибелі, а найбільша держава ґоїв – моя батьківщинa
– зруйнована ними.
З
разючою легкістю знищують жиди моральні і матеріальні цінності,
які накопичені були невсипущою працею десятками поколінь ґоїв.
Прикро,
боляче дивитися на цю роботу обраного народу, соромно за акумів
і нічого не зробиш адже вони «худоба безглузда». Як нескінченно
примітивні ті демократичні пастки, що розставляються для ґоїв,
і все-таки вони завжди наповнені ними.
Короткозорі
люди не бачать разючої подібності між християнством і соціалізмом.
«Дозвольте, – говорять вони, – як можна порівнювати!
Там все небесне – тут все земне, там дух – а тутечки матерія,
там прагнення піднестися до неба – тут грубий матеріалізм!»
Все це так, але справа то в тім, що при застосуванні цих вчень
на практиці результати виходять зовсім однакові. Не важливо,
чим жиди нас заманюють – калачами на тім світі чи сайками на
цім – важливо лише те, що, повіривши жидам, ми ані небесних
калачів, ані земних сайок не побачимо, а на додачу, втратимо
і той шматок чорного хліба, який вже маємо. Будьте певні, що
в християнстві жиди змішали земне з небесним саме в тій пропорції,
яка була потрібна для руйнування Римської імперії. Якщо зараз,
через дев’ятнадцять століть, «народ-шахрай пішов», то жидам
через це довелося збільшити в соціалізмі дозу земного за рахунок
небесного, але й він є такою ж, ні на чому не ґрунтованою, вірою
в краще майбутнє як і християнство. Уся різниця між ними обумовлюється
розходженням греко-римської і сучасної нам культури, основа
ж у них одна – демократизм. Рівняння на слабшого, ставка на
гіршого – ось у чому полягає корінна схожість цих вчень і ним
вони скуті, як каторжники ланцюгом. Принципи соціалізму, як
і основи християнства, не можуть не перетворити чесних і прямодушних
своїх послідовників у тварин, як те було в стародавньому Римі,
як те зараз відбувається в Московії. Підкорюючись Єгові, котрий
вимагає цього збидлення ґоїв, жиди завжди завзято, наполегливо
і під різними видами поширюють серед них хамське начало, зберігаючи
шляхетне для себе. Ризикуючи бути одноманітним, я поясню різницю
між цими аристо– і демо-кратичними початками на прикладі Сполучених
Штатів і Московії.
Прийнято
вважати, що всі республіки керуються демократичними урядами,
а монархії-аристократами.
Це
невірно. Ми знаємо, що протягом кількох сотень років до Північної
Америки їхали люди енергійні, талановиті, чимось видатні, словом,
усі ті, кому було затісно в бабці-Європі. Вони заснували там
республіку і, по простоті душі своєї, назвали її «демократичною».
Але республіка ця стоїть на чистої води аристократичних засадах.
Янкі схиляються перед сильними, могутніми, розумними, енергійними,
словом, перед «кращими». Вони є дійсними аристократами не за
зовнішністю, а за природою своєю, за внутрішнім змістом. І нічого
страшного, що їм доводиться обходитися без гербів і корон, але
зате їм не треба ховати убогого демократизму в тіні свого родовідного
дерева.
Візьмімо
тепер «шляхетне дворянство Московії». Сто років підряд воно
стояло на колінах перед хамом в образі московського мужика-общинника
і било йому земні уклони, поки цей останній не трахнув, не витримавши,
дрюком по його «шляхетному», але без мізків, черепу. Аристократизму
у нашої правлячої еліти зовсім не було: вона складалася з титулованих
демократів. Як зовнішня, так і внутрішня політика монархічної
Московії була суцільним пісноспівом «униженым
и оскорбленным». «Менший брат», «демократ», «гірший», «худа
людина» – завжди стояв на першому місці в цій державі,
побудованій нібито на аристократичних засадах.
Всім
вищесказаним пояснюється скажений успіх жидів і їхніх вчень
у середовищі московської інтелігенції і ті ж причини обумовлюють
повний неуспіх соціалізму серед аристократів-американців.
Ми,
московити, звикли порівнювати нашу революцію з Французькою,
кінця позаминулого сторіччя, і ця звичка дуже заважає нам орієнтуватися
в хаосі, що відбувається зараз на нашій батьківщині.
Треба
твердо пам’ятати, що головна відмінність цих двох «великих»
революцій полягає в тім, що у Французькій жиди не приймали безпосередньої
участі. Півтора сторіччя тому вони не наважувалися відкрито
виступати на політичній ниві. Ще не вивітрилася в ґоях рятівна
до них відраза, що вкорінилася після зруйнування Риму. Революція
1789 року зроблена була ними через підставних осіб – масонів,
так званих «штучних жидів». Ці особи є блискучими представниками
тієї породи людиноподібних мавп, про які говорить Талмуд, і
вони саме й змайстрували Французьку революцію. Завдяки неповоротким
ґоям, багато чого ця революція не досягла, але своє головне
призначення виконала – вона дала жидам юридичну і фактичну рівноправність.
Поступово, неквапно, «великі» гасла «воля,
рівність і братерство» зробили свою справу і до XX
століття жиди отримали скрізь свободу дій.
Московську
революцію і ту всесвітню, котру зараз готують юдеї, можна й
необхідно порівнювати з часом падіння Римської імперії. Там
і тут жалюгідні слова щодо «принижених
і ображених»; там і тут захоплення влади жидами і
жидовствуючими; там і тут повне невміння загарбників упоратися
з отриманою спадщиною; там і тут руйнування, зубожіння, здичавіння
і вимирання населення; там і тут скажене наростання антисемітизму;
там і тут, у кінцевому результаті, поголовне винищення жидів.
Воно
вже йде, це винищення. Ще перегорнеться
одна сторінка в історії московської революції і жидів у Московії
не стане. І не тільки буде знищена їх наявність,
а на сотні років уперед присутність жида на московській території
стане немислимим...
1921
р.
