Число 28
Листопад 11005 р. Д.

Напишіть нам

Лев СИЛЕНКО

ГІСТЬ З ХРАМУ ПРЕДКІВ

(уривок з поеми)

Володимире, сину рабині,
Пощо ранив духовність Pyci.
За твій блуд ми страждаємо нині
Та на всіх перехрестях землі.

Володимире, князю наш рідний,
Ти не рідні діла карбував:
Український Народ пресвобідний,
Іноземним каноном скував.

Ти забув, що твій тато, Людина
Володарської чести i дня,
Рід ромейський ганьбив. О, година
Кону ратнього ум твій кара!

Ти, як раб, приклякнув на коліна
Перед зайшлим святим хитруном,
I на сором новим поколінням
Сповідався йому, бив чолом.

Бив чолом, о, нещасний! Гречину
Рідну Святість до ніг положив.
Сам себе опоганив, на кпину
Сам себе на Русі покорив.

Як ти смів у святім Киястолі
Чужинцеві поклони складать?
Ти ж володар Русі! І на волі –
Хто є гідний тебе сповідать?

Ти владар суверенний держави,
Ти духовний Русі автократ,
Ти братів повбивав без розправи,
Ти Христос, і Мойсей, і Пилат?

Ти знеславив русяву Рогніду,
Матір ранив і тата її,
І прогнав, щоб пропала без сліду,
Кроки, князю, у тебе святі?

Ти Варягів привів к Києграду,
Щоб Варяги карали Киян,
Ти Гречинів привів... Чинив зраду
Рідних правд на Русі, ти каган?

Ти каган, що сп'янів чадом влади
І свавіллям затьмарив свій ум,
Русь згубив на Русі. Грека ради
Рідний Звичай поставив на глум.

Ти, Владимире, зволив Гречинам
Кепкувать над умом Русича
В Києграді. І зайди дали нам
Заіржавлену силу меча.

Ти не словом! Вогнем і мечами
Гнав Народ мій у хвилі Дніпра.
І тоді (душехват із хрестами)
Дух Русі умертвляв, як мара.

Легкодумний Владимире, тату,
Ти святим став, а Люд твій рабом,
Що ослабив свій ум, вільну хату,
І пришельцям складає чолом...

* * *

Зореслав СТРОЦЬКИЙ
(Австралія)

КОЗАЦТВУ

ЛКолись це були юнаки,
Гартовані живим вогнем.
З них виростали козаки –
Братанці з шаблею й конем.

Їхні відважні отамани
В походи славні їх водили,
Аж поки наслані гетьмани
Їхнє ім’я перекрутили.

І во ім’я мертвого духа
Чужі їм імена давали.
Брехнею затикали вуха,
А правду старанно ховали.

Сьогодні це вже козаки –
Глухі турецькі барабани,
Їм шабля й кінь – не свояки,
Вони – вселенські християни.

Їдять побожно «боже тіло»,
«Божою кров’ю» запивають,
Обожнюють «святе» кадило
І в шинках долю викликають.

Щоб не загинуть від мечів –
Вони озброєні свічками.
А за порадою «отців»
На сміх назвались козаками.

11001 р. Д.

* * *

Два Володьки

Могутня в нас колись була держава.
Сусідній світ перед нею дрижав.
Та була в Києві миршава ґава,
Любителька чужих брудних держав.

Її онук, Володька – братовбивець,
Киян в Дніпро насильництвом загнав
І віру прадідів облудний нечестивець
На грецьку вуличницю проміняв.

І все зробив він по грецькому вкусу:
Народові коритися звелів
Тисячлітмертвому Ісусу
Й тягати плуга краще від волів.

Дев'ять століть народ гнув свою спину,
Стогнав і борсався в грецьких тенетах,
Поки москаль – Володька в Україну
Марксову віру приніс на багнетах.

Він заповнив народом околодки,
Не пощадив старого і малого...
Судилося нам мати два Володьки,
А Володимира не мати ні одного.

10992 р. Д.