Про
момент поточний
Як
і мало статися, українці швидко розчаровуються в помаранчевому
«месії». Багато хто нині порівнює його із сумної пам’яті Олександром
Керенським і, між нами кажучи, вони недалекі від істини. Між
цими двома політиками багато разюче подібного і все йде до того,
що Ющенку і його команді долею уготована подібна ж доля. Багато
з тих, хто покладав великі надії на майбутнього Президента Ющенка,
тепер все ставить на майбутнього прем’єра Тимошенко. Однак якщо
так станеться і її команда виграє весняні вибори до Верховної
Ради, результат буде не набагато кращий від того, який ми маємо
зараз, внаслідок помаранчевої «революції».
Чому?
А ви запитайте у своїх «месій», де вони були у 88-му і 91-му
роках. Може хтось їх бачив на майданах, де вони боролися за
незалежну Україну? Ні, бо в цей час (та й дуже довго потім)
вони робили хто кар’єру, а хто грубі гроші і на Україну їм обом
було великою мірою начхати. Тепер вони розповідають про свою
любов до України і, що найбільш сумно, багато хто зі справжніх
націоналістів на це «повівся» та й зараз охоче продовжує «вестися».
Замість того, щоб вже давно вибрати поміж себе справжнього кандидата-націоналіста
і його планомірно «розкручувати», ми знову витрачаємо час і
сили від виборів до виборів на «менше зло», яке між тім з кожним
разом стає все злішим і злішим до Української справи. То чи
не пора, панове націоналісти, вже вкотре розбивши лоба об стовп,
вдягти нарешті окуляри і побачити далі свого носа?
Теорія
«меншого зла», як на хлопський розум, теж має право на існування
(це на випадок, коли Ющенко був таки «меншим злом», що ще треба
доводити). Тому тут можна ще зрозуміти тих, які голосували за
Ющенка у другому і третьому турах. Але як же треба було бути
задурманеним «єговообраними», аби за «месію» голосувати і в
першому турі?! Це тоді, коли і їжаку було зрозуміло, що в другий
тур гарантовано вийдуть
саме ті, які туди і вийшли! Чому б не проголосувати за справжніх
націоналістів, які своїм потом виборювали цю Україну в 91-му
і після – адже ж був вибір! І не важливо, що ці наші обранці
не стали б сьогодні президентами – у випадку такого голосування
(серцем, а не промитими мізками!) ми би побачили справжню картину
підтримки політичних сил, тобто справжній рейтинг довіри народу
до своїх лідерів.
Спитаєте,
що б це дало, крім статистики? Воно б дало багато. Ці політичні
сили зараз би стояли значно вище в рейтингу, аніж стоять зараз.
До них би потягнулися люди і до них би потекли гроші, і отже
зараз, перед виборами парламентськими, шанси їхні були би значно
вищими.
Однак
це все вже із серії «аби та якби». А що ж спитаєте робити зараз?
А зараз треба нарешті придбати окуляри, аби не поцілувати черговий
стовп. Тобто виберіть, панове націоналісти, собі нарешті серцем
політичну силу, якій ви довіряєте і принаймні проголосуйте за
неї, не звертаючи уваги на «прохідних» і «реальних», розкручених
єговообраними «месій». А ще краще впряжіться і допоможіть їм
у передвиборній боротьбі. Така робота дасть свої наслідки, коли
не навесні, то обов’язково в недалекому чи дальшому майбутньому.
Адже лише громадська активність приносить бажаний результат!
Які
ж це сили? Найбільш проукраїнськими, тобто лише проукраїнськими,
а не трохи промосковськими, трохи проамериканськими, проєвропейськими,
космополітичними тощо із програмами нормальної сильної держави,
в якій українці будуть грати вирішальну роль є такі сили:
1.
Народний
Рух України за єдність Богдана Бойка (разом з УНА-УНСО
Юрія Тими, ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, СУМом та іншими).
2. ВО «Свобода» Олега Тягнибока.
3. Українська
Консервативна партія Георгія Щокіна (хоча є певний
сумнів щодо того, наскільки давно він став націоналістом і,
отже, наскільки це в нього серйозно).
Попри
все, саме за них є сенс проголосувати, а краще допомогти їм
у передвиборній кампанії. Саме в цих політичних силах присутні
багато рунвістів чи язичників, саме в них, незважаючи на показну
«хрестатість» є перспективи для рідновірів. А ще, викинувши
на смітник горезвісну українську отаманщину, все ж постаратися
всі ці три сили звести до одного знаменника, підштовхуючи їх
до порозуміння і об’єднання, коли не в одну партію, то в єдиний
блок хоча б під ці вибори.
Думаю,
що українські рідновіри, як сіль цієї землі, здатні виконати
цю роботу заради постання справді потужної політичної сили,
яка в майбутньому має взяти Україну в свої міцні руки.
Іван
ПРИЛУЦЬКИЙ