ПИЯЦТВУ
– БІЙ
Зараз це гасло викликає, переважно, іронію, насправді
– це нагальна необхідність сьогодення
Цього
року минуло 20-річчя з дня ухвалення постанови ЦК КПРС про посилення
боротьби з пияцтвом. Це не була примха Горбачова чи Лігачова.
Алкоголізація країни досягла на той час критичної межі.
У
1922 році, при створенні СРСР, вживали по 0,88 літра алкоголю
на душу населення. В той час країна була найменш питущою у світі
(9 із кожних 10 юнаків і жінок не пили міцних напоїв зовсім).
А ось у 1984 році кожен громадянин Союзу в середньому випивав
8,33 літра алкоголю, а разом з самогоном – понад 16 літрів чистяка!
Причому в Російській Федерації вживали по 10,3 літра алкоголю,
а в таких її регіонах, як Приморський край, – по 12, на Камчатці
– по 17, на Сахаліні – по 20 літрів. І тепер випивало вже 99
відсотків дорослого населення.
Країна
гинула від «зеленого змія». В цей час на обліку перебувало понад
4 млн. алкоголіків, а разом з не облікованими їх було не менше
10 мільйонів! У 1984 році на вулицях міст і сіл було підібрано
й відправлено у медвитверезники 12 млн. пияків. Авангардну роль
і тут відігравали комуністи та їхній бойовий резерв – комсомольці.
Серед підібраних пияків було 120 тисяч членів КПРС і понад 340
тисяч членів комсомолу.
В
країні на третину зросла злочинність і кількість убивств. Та
найстрашніші наслідки суцільної алкоголізації країни відбувались
на дітях. Понад 50 процентів народжених в алкогольних родинах
виявлялися дебілами або напівдебілами. В країні діяло 2550 шкіл
для дефективних дітей – продукт алкоголізму. В них у закритому
режимі перебувало понад 500 тисяч фактично скалічених дітей.
Однак і таких шкіл не вистачало, і ще півмільйона частково дебільних
дітей відвідували звичайні школи.
Алкогольні
напої у 1984 році становили п’яту частину усього торгівельного
обігу СРСР. Та це були примарні прибутки. Бо і загальнодержавні
збитки від пияцтва, за неповними даними, складали на той час
60–70 мільярдів рублів.
Горбачовська
антиалкогольна кампанія, проведена з усією більшовицькою безпощадністю,
з усіма своїми безглуздими перегинами, відійшла в історію. Наша
держава кинулась в іншу крайність – суцільну алкоголізацію.
Замість
продажу спиртного з другої до сьомої – цілодобово, на кожному
кроці. Замість антиалкогольної пропаганди – безкінечна телереклама
так званих «торгових марок» горілчаних виробів. Реклама не лише
між програмами, фільмами, а й у самих фільмах. Герої багатьох
російських серіалів при кожному зручному й не дуже випадку вживають,
прихваляючи напої спонсора. Є відомий цикл кінорежисера Рогожина
«Особливості національної...», у якому весь сюжет збудовано
довкола горілки.
Багато
інших сучасних російських фільмів («Теорія запою» тощо), поп-музика
(«немного пьяный, но такой кайфовый»,
«напитки покрепче – слова покороче – так легче, так проще…»,
уся «творчість» Вєрки Сердючки – співачки застілля) – все це
переконує, насамперед молодь, що пиятика – це нормально, класно,
прикольно.
А
виробники продовжують змагатись у вигадуванні все нових назв
горілок. Важко назвати інакше як знущання над здоровим глуздом
встановлення вздовж доріг біг-бордів з рекламою горілки «Штурман».
Куди веде цей «штурман», відомо – до вінків біля доріг.
Уся
ця алкогольна вакханалія не могла не відбитись на здоров’ї населення.
Лише за 1989–2001 роки рівень смертності чоловіків з причин,
безпосередньо пов’язаних із алкоголем, зріс у 2,5 рази.
Зрозуміло,
колишньому режиму було начхати на здоров’я нації. Нова влада
повинна усвідомити необхідність боротьби з алкоголізмом. Суспільство
повинно активно протистояти цьому злу. Потрібна пропаганда здорового
способу життя. Зворотній шлях – шлях до деградації. Здоров’я
нації, майбутнє народу – це найголовніше, зокрема і за прибутки
горілчаних королів.
Володимир
ВЕРКО,
Володимир-Волинський, «СНІП»
*
* *
До
слова:
В
часи радянського комунізму найсильнішим засобом забамбулення
людей і формування в їхніх головах хибної системи цінностей
були не книги Маркса, Леніна і Сталіна, а кіно. За допомогою
кіно комуністи запроваджували в голови народу хибні еталони
і стереотипи. Крім стандартного запровадження фальшивої історії
і хибних оцінок, в яких комуністи показувались хорошими, а антикомуністи
поганими, дуже важливо відзначити тотальну комуністичну пропаганду
пияцтва і алкоголізму.
Комуністичне
кіно запроваджувало в голови людей фальшиві образи позитивних
героїв. Проповідувався героєм той, хто вміє багато і сильно
пити горілку.
Наприклад,
одним з класичних шедеврів радянського кіно був фільм С. Бондарчука
«Доля людини». В цьому фільмі показана доля радянського алкоголіка,
який попав під час війни в німецький полон. Кульмінацією фільму
став епізод, коли цього алкоголіка (його грає сам Бондарчук)
викликали до німецького керівництва. В результаті розмови йому
запропонували випити горілки. Алкоголік випиває склянку горілки
і не закушує. Німецький офіцер запитує: «Чому не закушуєте?»
Алкоголік відповідає: «Вибачте, але я після першої чарки
не закушую, звичка». Німецький офіцер наливає другий стакан
горілки. Алкоголік випиває другий стакан і знову не закушує.
Німецький офіцер знову запитує: «Ну а зараз чому не закушуєте?».
«Вибачте, але і після другої чарки я не закушую». Німецький
офіцер напружився і наливає третій стакан горілки. Алкоголік
його випиває і відламує від закуски маленький шматочок. Всі
німецькі офіцери вражені таким «героїзмом». Нагородили цього
алкоголіка хлібом і салом.
На
цьому фільмі виховане не одне покоління радянських людей. Ця
фраза «Я після першої чарки не закушую»
стала базовим стереотипом, базовою цінністю як «Отче наш». У
свідомість радянської людини запроваджений образ героя – людини,
котра вміє пити горілку стаканами і не закушувати. І всі стали
вчитися цьому «героїзму». Скільки загинуло талановитих людей
від цієї проклятої горілки, скільки сімей покалічено, скільки
народжено неповноцінних дітей. Пияцтво – це незмірно страшніша
зброя знищення людей, ніж атомна бомба.
В
цьому фільмі «Доля людини» все пронизане комуністичною брехнею.
Не могли німецькі офіцери захоплюватись російськім алкоголіком.
В чому його героїзм? В тому, що горілку п’є як свиня? У гітлерівській
Німеччині алкоголіків вважали за людське сміття, за покидьків.
В
одному з найкращих радянських фільмів «Біле сонце пустелі» Верещагін
випиває цілу кварту горілки, а потім справляється з п’ятьма
бандитами (в житті він не зміг би навіть рухатись). Червоноармієць
Сухов також п’є з Верещагіним стаканами. Гарні ж герої – алкоголіки.
Ось з кого треба брати приклад радянській людині. І беруть таки
приклад, і п’ють, і стають алкоголіками й ідіотами. А чому?
Тому що людей так запрограмували владоможці.
У
фільмі «З легким паром» кінорежисер Е. Рязанов пішов ще далі,
він не лише прославляє алкоголіка, який допився до того, що
не знає в якому місті опинився. Показується, як цей алкаш виходить
з ліфту навкарачки. Назустріч йому йде собака, і собака поводить
себе набагато шляхетніше людини. І ця людина – головний позитивний
герой картини.
Ці
приклади з радянського кіно можна продовжувати до нескінченності.
Всі ці фільми – не просто одинична дурість і непорозуміння.
Все радянське комуністичне мистецтво – це диявольська зброя
одурення і знищення людей, перетворення їх в радянських ідіотів.
Владімір
ІСТАРХОВ,
«Удар руських богів»