ЗВЕРНЕННЯ
(з
доповіді на І Міжнародній конференції
«Рідна Віра – духовна сутність слов'ян»)
(уривок)
...
Правда в тому, що українська релігія – самодостатня релігія.
Перш ніж нарікати на байдужість співвітчизників до Відродження
віри предків наших, варто з’ясувати, як працює думка християнина?
А працює вона доволі просто, неметикуватими словами: «Навіщо
це мені?» Ще наші праотці відказували на заклики до християнства
такими ж словами: «Навіщо нам чужого
бога, як свій стоїть коло порога?» Тож не дивуймося,
що зараз побутує те ж саме, лише з точністю навпаки. І якщо
зараз розповідати співвітчизникам лише про засади суто рідного
віросповідання, це означає – взагалі нічого не казати. Бо по-перше:
всі знають про існування дохристиянської української релігії,
а по-друге: і в тій релігії і в цій майже все однакове: «не
кради», «не лжесвідчи», «люби ближнього свого» і
тому подібне. Але якщо співвітчизникам пояснити, що своєю вірою
у жидівського бога вони копають собі могилу, от-тоді вони замисляться.
Тож
треба роз’яснювати, що чужому богу байдуже знедолення українського
народу, бо чужий бог піклується за свій рідний народ, себто
за жидів; треба наголошувати, що чужий бог нас роз’єднує, закликаючи
кожного особисто – відокремлено від громади – спасати свою власну
душу і наодинці вимолювати для себе одного благеньке місце у
потойбічному жидівському царстві божому, куди крім жидів аніхто
не потрапить; треба пояснювати, що чужий бог примушує українців
терпіти кривди і зло, спонукає усе віддати добровільно, ще й
радіти з того, втішаючись якоюсь молитвою з жидівського Псалтирю
та благати якогось метикуватого помилування невідомо за що –
хіба що за те, що все віддаємо добровільно. Треба роз’яснювати,
що християнство своїм сповіданням покори та непротивлення злу
сприяє його розповсюдженню, що й призвело до занепаду України-Русі
і тисячолітнього знедолення українців. Треба нагадувати, що
рідний Бог навчає своїх дітей-онуків встати «як
леви, один за одного» і боронити рідну землю, борони
своє життя і своє місце під сонцем. Треба акцентувати увагу
на тому, що у свого рідного Бога ми, українці, нащадки праслав’ян,
визнаємося дітьми-онуками, а у жидівського бога – рабами!
Ось
у чому різниця віросповідання. Ось чому потужна хвиля християнської
агітації хлинула на Україну з перших років Незалежності, щоби
український народ не вирвався з лабетів знедолення. Адже християнська
релігія призначена для посилення зубожіння простого люду задля
збагачення владних шахраїв за біблійною настановою – забрати
в чесної людини останню збережену копійку і віддати жмикруту,
в котрого їх вдосталь: «Бо кожному,
хто має, додасться і примножиться; хто ж не має, відніметься
від нього й останнє» (Єванг. Матвія 25(29), Єванг.
Луки 19(26)). Тому конче потрібне настійне роз’яснення хижої
вдачі християнської релігії, щоби кожен українець зрозумів,
що своїм усвідомленням лукавого призначення християнства і відстороненням
від християнських церков, тим паче добровільного надання коштів
для їх розбудови, ми надамо вагомий внесок до покращання власного
добробуту.
Але
це ще не головний аргумент, принаймні не найголовніший. Найголовніше
те, що означене назвою «екуменізм» – тобто об’єднання
християнських церков (близько 300-х по усьому світу), що у свою
чергу веде до об’єднання християнства з іудаїзмом. У статті
«Християнство – Троянський Кінь Іудаїзму» буде докладно розглянуте
призначення екуменічного руху, що утворився у 1948 році, і саме
тоді було проголошено державу Ізраїль. Екуменічних рух виник
не сам по собі, а внаслідок цілеспрямованої іудейської ідеології,
яка у 1947 році під лозунгом боротьби проти антисемітизму на
конференції у Швейцарії ініціювала створення організації «Іудео-християнської
дружби», де проголошено тезу: «християнство
– це резюме іудаїзму», бо зі сторінок Старого й Нового
завітів говорить один бог. Ця теза була ухвалена у так званому
«жидівському документі» на IV сесії Ватиканського собору 1965
року. Тобто прокладено місток до возз’єднання іудаїзму з християнством.
Справа
у тому, що ідеологи іудаїзму пояснюють значення «сина
божого – Ісуса Христа» як «слово боже». Тобто Ісус
Христос вряди-годи тлумачиться вже не як історична особа, а
власне як Новий завіт, бо він і є «слово боже». Ототожнення
цих понять веде до того, що християни буцімто невірно зрозуміли
термін «Ісус Христос», бо він лиш уособлював «слово жидівського
бога», який через «свого сина» проголошує жидів «вибраним
народом зо всіх народів, що на поверхні землі» (5М
7(6)). Іншими словами, прихований до ХVІ ст. сіоністський Старий
завіт тепер розголошується повселюдно християнськими проповідниками.
У такий спосіб готується підґрунтя для завершального етапу існування
християнської релігії, яка невдовзі буде поглинута іудаїзмом.
Нагадаємо,
що перше знайомство з жидівською біблією сталося тільки в XVI
столітті! Саме тоді Мартін Лютер переклав жидівську біблію на
німецьку мову і виклав нове вчення, що дістало назву «Лютеранство»
(реформоване християнство, або «Протестантство»). В цьому
ж столітті жидівська біблії перекладається на українську мову;
«Острозька Біблія» 1581 р. була першою повною біблією серед
слов’янських народів. Принагідно зазначити, що Ярослав-Георгій,
запровадивши християнство у XI ст., в дійсності розпочав насаджати
на Україні-Русі невідомо що (!), бо лише через 600 років Україна
дійшла до усвідомлення – що то за релігія Ісуса Христа? Власне
тоді увесь світ несподівано з’ясував прямий зв’язок між Старим
і Новим іудейськими завітами.
Іншими
словами, близько півтори тисячі років християнська релігія чинила
нечуваний злочин проти людства – приховувала від широкого розголосу
Старий завіт, себто приховувала старозавітну іудейську мету
– всесвітнього панування іудеїв на землі. Причому за півтори
тисячі років прихована жидівська омана зробила свою чорну справу
– насадила жидівську релігію серед слав’янських народів. Ще
у 1888 році Ф. Ніцше писав: «Юдеї своїм
подальшим впливом настільки спотворили людство, що й тепер християнин
може бути антиюдеєм, не розуміючи того, що він є логічним продовженням
юдаїзму» (Ф.Ніцше «Антимесія»).
За
цими обставинами Свята Українська Релігія Античної доби мусить
розглядатись не як різновид фольклору, а як спасіння українського
народу і усіх слав’янських народів від поглинання іудаїзмом;
щоби усі слав’янські народи не розгубилися і зберегли свою самобутність,
після розвінчання лже-релігії Ісуса Христа. Тільки-но слав’янські
народи назнають істинне призначення християнства і усвідомлять
свою невтішну перспективу, тоді й прокинеться зацікавленість
до віри предків наших і розпочнеться стрімке Відродження нашої
Священної Спадщини – нашої історії, релігії, культури.
Дан
БЕРЕСТ
Князі,
гетмани і стрільці січові несуть подарунки Ісусику в Палестину
(з християнської книги)