Особисте
і громадське. Індивідуальне і колективне. Як вони між собою
співвідносяться у вченні Лева Силенка? Це питання тісно пов’язане
з питанням про життя і смерть, з питанням: звідки ми приходимо
у цей світ і куди йдемо після смерті.
Як
відомо, за християнською доктриною (як і за юдейською) душі
померлих відправляються «на лоно Авраама»,
котре знаходиться біля узгір’я Сидону в Мехпелевій печері. Саваот
– Господь Ізраельський Жидам дав Землю (і про це пише Тора).
А Християнам Саваот дав Небо (і про це пише Євангелія). Небо
– це Вітчизна християнина, «дім нерукотворний
та вічний» (ІІ Коринтян, 5.1). Учитель говорить:
«Киянин-монах – це церковний самолюб,
він думає тільки про спасіння своєї душоньки, він забув про
родину, Вітчизну».
Що
пише про смерть Мага Віра? Слово «смерть» постало з санскритського
«мрі», що є синонімом «мрія». Наші предки (Трипільці)
вірили, що людина не зникає. Затихло серце – людина пішла у
«мрію». Учитель Лев Силенко каже, що «нардження
дитини – це оновлення старого тіла. Тіло народженого внука має
ті притаманності, що й тіло діда, який відійшов у Царство Духа
Предків. Людина подібна на пшеничну зернину. Зернина лягає у
землю. І не вмирає, а оновлюється. І продовжує жити в новому
колоскові. Сьогоднішня мачина має в собі ті самі властивості,
що й та мачина, яка була тисячу літ тому. Якщо всяке тіло (свідоме
й несвідоме) піддається змінам, перетворенням, щоб знову жити,
тоді смерти немає».
Учитель
Силенко говорить, що Царство Духа Предків – це не казка, а реальність.
Вічна дійсність. У 1986 р. віруючі на Оріяні відзначали День
народження Пророка. На питання, в якому році він родився, він
відповів: «Я є, я був і вічно буду».
І в молитві Пророк каже: «Дажбоже
мій, я є, бо ти є, і був я тоді, коли родилися степи, і був
я тоді, коли жили мати Лель і тато Орь, бо минуле живе сьогодні,
бо несвідоме стає свідомим. Бо потомки, які житимуть тисячу
літ від тепер, матимуть образ мій, сльози і радощі мої, Дажбоже
мій».
У
Єстві, яке оформилось 280 поколінь (впродовж семи тисяч літ)
на берегах рік Оріяни (України-Руси), сьогодні живе єство нашого
«я». І Пророк цю вічну сутність Єства називає Царством Духа
Предків. Воно є Дажбогом благословенна Духовно-Тілесна Самобутність
Народу. Для доказу можна навести приклад, коли в образі правнука
раптово з’являються чіткі риси прадіда. Доказом є також вчення
психолога Карла Густава Юнга про архетипи (образи колективного
несвідомого). Це коли митець несвідомо повторює ті ж самі мотиви,
деталі, візерунки, які витворив кілька тисяч літ тому його далекий
предок.
«Треба
жити для кращої долі народу. Бо ж ти є в Народі і Народ є в
тобі. Добрими ділами, основаними на вищих жаданнях, збагачуй
життя Народу . Вільними мислями збагачуй духовні сили Народу.
Ти рунвіст. Живи так, щоб твої добрі діла славили тебе. І ця
слава буде звеличувати славу Народу твого».
«Буйвіл,
побачивши небезпеку, не буде себе рятувати втечею, не залишить
без опіки самиць і дітей своїх. Буйвіл стає до оборони роду
свого, ідучи на смерть».
Так і серед людей: душі лицарів, які полягли за свій Рід, підуть
до Царства Духа Предків; і їх душі будуть там найяскравішими,
найшляхетнішими і про них будуть найдовше пам’ятати живі. І
часточки їх душ переллються в душі новонароджених нащадків всього
Роду. Душа ж, хто щуром просидів в норі, зникне майже безслідно
і про нього соромитимуться згадувати навіть власні сини. Як
каже Учитель: «Достойний син народу
повинен віддати народові все, що йому дав народ».
Нам
притаманна така нікчемна риса, як заздрість: «У сусусіда хата
біла, у сусіда жінка мила». Ось як Лев Силенко про це говорить:
«Не будьмо заздрісними, не будьмо гіршими людьми! У сусіда краща
хата – прийди і привітай його! Заздрістю ніхто себе не ощасливив,
не збагатив. Щастя не там, де розкоші, а де приємний настрій
на душі. У сусіда гарна огорожа. Наснаж себе заздрістю світлою:
постав біля хати ще кращу огорожу!»
«Українець,
який поміщується у світі України, але у своїй душі самобутньої
України не має, відщепився від кореня Народу свого. Він щезне
в безвісті. Він, навіки спочивши, не піде в Царство Духу Предків.
Не поєднається з єством Народу. Він – блудний син».
«Слово
«ідіот» по-грецьки, той, який байдуже ставиться до суспільного
життя і дбає лише про своє «я». Т.Шевченко писав: «Німії, підлії
раби заснули, мов свиня в калюжі, в своїй неволі».
«На
Місяці немає ні Життя ні Смерті. Значить: Життя там, де Смерть
і Смерть там, де Життя. Ми живемо, щоб вмерти і вмираємо, щоб
жити. У людині щосекунди умирає десять мільйонів червонокрівців
і щосекунди стільки ж родиться. Людина постійно сама себе оновлює.
І так і Народ постійно вмирає і постійно родиться».
До речі, у деяких племен, яких ми зверхньо називаємо «дикими»,
і досьогодні зберігся звичай добровільного відходу з життя старих
людей, котрі нічого корисного своєму роду вже принести не можуть
і стали тягарем для суспільства. Вони приходять до прірви і,
подякуваши Богу, спокійно туди кидаються. І це виглядає дуже
шляхетно, порівняно з нашим таким панічним страхом смерті.
А
ось як на ці теми розмірковує німецький мислитель ХІХст. Артур
Шопенгавер.
«Подивіться
восени в маленький світ комах. Як одна готує собі гніздо, щоби
заснути довгим оцепенілим сном зими, як інша закутується в павутину,
щоб перезимувати у вигляді лялечки і потім навесні прокинутися
молодим і більш досконалим і як, нарешті, більшість з них, думаючи
знайти собі спокій в обіймах смерті, турботливо прилаштовує
зручний куточок для свого яйця, щоби пізніше вийти з нього обновленим,
– подивіться на це і ви переконаєтесь, що тут природа звіщує
своє велике вчення про безсмертя, – вчення, яке має показати
нам, що між сном і смертю нема радикальної різниці, що смерть
така ж безпечна для буття, як і сон. Турботливість, з якою комаха
влаштовує собі вічко, або ямочку, або гніздечко, кладе туди
своє яйце, разом з їжею для личинки, яка з’явится звідти наступною
весною, а потім спокійно помирає, – ця старанність зовсім подібна
тій, з якою людина ввечері готує собі вбрання і сніданок на
наступний ранок, а потім спокійно іде спати; цього цілковито
не могло би бути, якби комаха, яка помирає восени, не була,
сама по собі, в своєму дійсному бутті, настільки тотожна з комахою,
яка родиться навесні, як людина, яка іде спати, тотожна людині,
яка встане ранком».
«Так
і народи продовжують існувати, як безсмертні індивідууми, хоча
часом вони і міняють свої імена; навть всі їх справи, прагнення
і страждання завжди одні і ті ж, не дивлячись на те, що історія
робить вигляд, немов би кожного разу розповідає щось інше. Насправді
історія, це – калейдоскоп, котрий при кожному повороті дає нову
фігуру, хоча в дійсності перед очима у нас завжди проходить
одне і те ж».
«Очам
істоти набагато більш довговічної, яка одним поглядом могла
б окинути людський рід на всьому його шляху, – вічна зміна народження
і смерті видалась би як безперервна вібрація, і тому їй і в
голову не прийшло бачити в цьому вічно нове виникнення і перехід
із нічого в ніщо: ні, подібно тому, як іскра, яку швидко обертають,
приймає для нас вигляд нерухомого кола, подібно тому, як перо,
яке швидко вібрирує, здається нерухомим три-кутником, а струна
– веретеном, так і з погляду цієї істоти рід видався б, як дещо
суще і незмінне, а смерть і народження – як вібрація».
«Як
краплі і струмені бурхливого водоспаду зміняються з блискавичною
швидкістю, між тим, як райдуга, яка по-висла на них, незворушна
в своєму спокої, залишається чужою цій безперервній зміні, так
і всяка ідея, тобто рід живих істот, залишається зовсім недоступною
для безперервної зміни його особистостей».
Так
і Платон тільки ідеям (для прикладу, ідеєю є Україна, Українська
ідея) приписував істинне буття, індивідумам же – лише безперервне
виникнення і зникнення. Шопенгавер підмітив, що є фактичний
зв’язок між появою нових істот і смертю істот віджилих. Він
виявляється, наприклад, в тій великій плодовитості людського
роду, яка раптово виникає після страшних епідемій або війн.
Ідея, рід сам регулює свою чисельність.
На
нашому Орійському просторі здавна існувало ведичне вчення про
перевтілення душ і це аргументовно доводить Ю.Шилов. Звідси
воно потрапило до Індії і там завмерло повністю на тому ж рівні,
як і прийшло туди: втілення душі певної особи в цілком конкретну
людину, або навіть в тварину і рослину. Пізніше на нашій землі
цю доктрину витіснили майже повністю семітські доктрини, як
Юдаїзм і релігії, які вийшли з нього. Вони вчать, що душа людини
виникає з нічого і ставлять перед мудрецем важку задачу пов’язати
з цими виникненням «з нічого» безкінечне існування після смерті.
Проте семітським релігіям вдалося вдало нав’язати нам цю доктрину
силою і хитрістю.
Вчення
Лева Силенка робить великий крок вперед від ведичної доктрини
перевтілення душ, переступивши всі юдейські доктрини. Отже,
підсумовуючи, Царство Духа Предків – це Дух, Ідея Народу, Нації.
Чимось подібним є поняття «егрегору». Душі померлих українців
немов би «розчиняються» в Царстві Духа Предків і там нема місця
для чиєїсь індивідуальної егоїстичної «душоньки». Найшляхетніші
душі посіються потім в душах всіх нащадків. А душі найпересічніших
егоїстів перейдуть лише в душі своїх дітей.
Саме
цією доктриною вчення Лева Силенка є могутнім, бо воно антиегоїстичне.
До
речі, відхід до Царства Духу Предків у наших пращурів не був
такою трагічною подією, як це є зараз. Тризна – це не поминальний
бенкет по покійному (він мав назву «страви»), а бойові
ігри, ристалища (кінні перегони), особливі обрядодії, покликані
відігнати смерть від живих, демонструючи їх життєздатність.
У пам’ятках ХІ ст. «тризна» означає «боротьбу», «змагання»
і відповідає грецьким словам, які означають змагання на стадіоні.
«Тризнище» – арена, стадіон, місце змагань.
«Волю
треба впорядковувати, починаючи від впорядкування вдачі народу.
Хлібороб, людина доброзичлива і статечна, має добре тілесне
і душевне здоров’я. Стиль його життя робить його індивідуалістом
і суперегоїстом. Він дає данину і жодних інших громадських обов’язків
не має. І ними мало цікавиться.
І
коли ми, українці (хлібосольні орачі) не змінимо своєї вдачі
сьогодні, то завтра не будемо здатні жити на волі навіть тоді,
коли вона нам буде історичними обставинами ПОДАРОВАНА».
Яромисл