Число 28
Листопад 11005 р. Д.

Напишіть нам

Учитель про гнів

15. 81. Будда – досконалість. Чому? Він вміє сам себе звільняти від страждань. Він байдужіє – входить у світ повного спокою. Там, де повний спокій, немає хотіння. Немає хотіння – значить немає збуджуючої сили, яка спонукає людину любити, або – ненавидіти.

Людина повинна обминати ненависть!? Ні, я вважаю, що в деяких обставинах ненависть благородніша за любов. Ненависть, народжена любов’ю до народу свого, благородніша за любов до катів народу свого.

Я ненавиджу, бо люблю: я ненавиджу ворогів народу мого, бо люблю народ мій. Любов ворога – отрута, ненависть ворога – честь ворога. Північні вторжники, які вторгалися на землі мого мирного народу, казали: «Да, ми любім малоросов», ця любов – жорстоке знаряддя поневолення.

Християнська любов – гірше ненависти, християни польські і християни москвинські українців мучили християнською любов’ю. Тарас Шевченко, пишучи про християнську любов, достойно гнівається, що «іменем Христа прийшли ксьонзи і запалили наш тихий рай, і розлили широке море сльоз і крови, а сиріт іменем Христовим замордували, розп’яли». Прийшли християни-москалики і «сина закували». Замучили брата браття во Христі!

28. 71. Ми, ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, древо Життя, на якому як на величній яблуні, сотні яблук, і не має між ними й двох, які б були абсолютно подібні. Всі вони, зберігаючи свою неподібність, внутрішню і зовнішню, творять великий Яблуневий рід, творять любов до життя.

У всіх релігіях світу обожнюється любов. І Бог без любови не був би Богом. Любов – основа Життя. Любов, всяка любов хоче, щоб за неї страждати. Ти любиш по-справжньому тільки тоді, коли ти безкорисно віддаєш тепло свого серця іншому. Роблячи ці дари, ти збагачуєш душу свою і ошляхетнюєш почування свої.

У кожній людині живе ненависть і любов. І досі ніхто не визначив, яке почування старіше. Вони – ровесники. Коли ми, рунвісти, так удосконалимо наше організаційне життя, що нас єднатиме наша ненависть і нас єднатиме наша любов, ми станемо непереможними!

30. 13. Воля і пісні про волю. Одні тішаться волею, а другі – піснями про волю, сентиментальним і бездіяльним залицянням до неї. Не маємо волі, то хоч дозвольте нам молитися до неї, оспівувати її, вірш їй присвячувати. І по-рабському (неорганізовано, нецентралізовано) бунтуватися і вмирати за неї.

Невільники співають пісні про волю, мирні, всепрощаючі, красиві. Від пісні про волю до волі так далеко, як від квітки до зерна. Є на світі пісенна ялова воля: де вона найкраще росте?

30. 14. Плекаймо любов і ненависть. Два почуття, які роблять людину здібною жити достойно, це – любов і ненависть. Любов стає нещастям, коли вона не роджена ненавистю. Є приклад майстерного рабовласництва: москвини не забороняють українцям любити Україну, вони їхню любов до України спотворили і вона стала їхнім нещастям. Мовляв, «любіть її вишневу, шароварну, солов’їну, ми «тоже» її любимо, любіть її, як пухкі полтавські галушки, як шинок, гарну молодичку, але коли ваша любов до Неї викликатиме у вас ненависть до її катів (жандармів Московитії), ми, москвини, будемо вас катувати, ми маємо кодекс релігійний, перед яким Ви благоговієте – «любіть ворогів своїх». І жерці (єреї) Христа усердно і молитовно речуть вам, що «наша влада Богом дана».

30. 15. Скалічена любов до України. Українець (той, хто закоханий у чужовір’я) має скалічену любов до України, він її любить, він щиро оспівує її луки, сади, лани широкополі, ріки, доріжки і моріжки, її солов’їв, і любов свою освячує рясними сльозами, але коли йому сказати: «А як же справа з ненавистю до тих, які її (безталанну Україну) плюндрують?», він статечно відповість: «Це, знаєте, партійна справа, а я говорю не про ненависть, а про любов до неньки України, я взагалі проти будь-якої ненависті, я всіх людей люблю, москвини – добрі люди, між нашими є гірші».

Народ, який багатий любов’ю до Вітчизни і бідний ненавистю до її жорстоких ворогів, це безхребетна юрба чревоугодників, театральних гопашників, улесливих пристосуванців. Любити Україну і Її катів, це значить – бути українцем із витрясеною душею – півлюдиною. Але ж християнізм учить тільки любови?

30. 16. Мертва церква і живі люди. Греко-латинська церква – мертва сила, свята мертв’ячина вона не здібна відповісти на щоденні питання життя і її наука ніколи не була визнана жодною державою: ніхто і ніде не підставляв лівої щоки, коли отримував дошкульний удар у праву, ніхто з людей тверезого глузду не визнавав, що «всяка влада Богом дана», ніхто не любив «ворогів своїх». А той, хто жив законами цієї неприродньої моралі, був доброю матір’ю-природою неоправданий: немає на світі такої живої думаючої чи недумаючої істоти, яка б любила ті сили, які в неї відбирають життя. Греко-латинська церква – мертва сила, а ми люди живі, і не тільки живі, а й духовно вільні й чесні – ми не хочемо християнську церкву використовувати (так, як це робили наші вороги) для справ злочинних, загарбницьких, для справ узаконення рабства.

Ми люди живі – нас вабить жива чесна сила – сила РУНВІРИ, ми в ній чуємо вдари серця свого, пульс життя, чуємо рокіт нашого минулого, бачимо сучасне і віщим зором дивимося у світ майбутнього, ми в РУНВірі, ми РУНВірою озброєні. Що нам дає РУНВіра – що вона нам обіцяє?

МАГА ВІРА