Число 20
Січень 11003 р. Д.

Напишіть нам

ПРО ПРИЧИНИ І ПРИВОДИ

В Київський косацькій Сотні ім. князя Святослава стався конфлікт. Частина косаків самоусунулася від роботи в Сотні і гучно грюкнула дверима...

Причина конфлікту – українська майже дівоча образливість на дрібні суперечності, котрі неодмінно виникають в роботі. І замість того, щоб по-косацьки висловитися прямо в обличчя, дехто воліє затамувати образу в собі і потім її всередині себе накопичувати, поступово отруюючи себе жовчу. Не останньою з причин є до всього непомірні амбіції деяких «отаманів».

Приводом же до конфлікту і, як здавалося, заколотників найбільше непокоїть начебто запроваджуваний у ВГО ЗГУК спадковий гетманат. І хоча це лише привід до розколу, однак це подається як головна причина і багато хто саме так і думає. Тому ми вимушені роз’яснити коротко, що ж воно за гетманат такий і чого ми хочемо.

На нас опонентами навішуються ярлики «ламання звичаїв», «масонство», нас публічно називають (дослівно) «ізуїтами», а ВГО ЗГУК – «тоталітарною сектою», «конторою по вирощуванню «…варшавського сміття …грязі Москви»», апелюють навіть до конституції Кучминої держави, котру ми начебто «намагаємося переінакшити на монархію», натякають на якийсь «досвід колотнечі Петренка» і т. д.

Звичайно ж на всі ці недолугі випади відповідати не варто, але все ж ми повинні будемо дати пояснення на найбільш серйозні звинувачення.

1. Про гетманат. Чи було коли таке в Україні-Руси? Виявляється, було!

Якщо ідея спадкового гетмана не «відповідає» українському звичаю, то чиєю державою була Київська Русь з її спадковим князем, в т. ч. і Святославом Ігоревичем, котрий мав всі зовнішні косацькі атрибути та й ім’я якого носить Сотня?

Яким гетманом, якщо не косацьким, був славної пам’яті Богдан Хмельницький, який готував своїх синів, спочатку Тимоша (і одруживши його для цього з молдавською князівною), а пізніше молодшого Юрія на гетманство?

Чиїм гетманом був Павло Скоропадський, котрий був не тільки прямим нащадком гетмана Івана Скоропадського, а й передав гетманство (вже на чужині) своєму синові Данилу?

Відповідь зрозуміла всім, та тільки, на жаль, не заколотникам в Сотні. Більше того – часи Київської Руси і Хмельниччина – це зоряні часи Української державности. А гетман Скоропадський за 7 місяців зробив більше для України, аніж демократична Центральна Рада протягом значно довшого терміну, бо не витрачав сили на безкінечні парламентські і передвиборні чвари.

Якщо ж наші заколотники під «звичаєм» розуміють лише косацькі звичаї періоду Запорозької Січі, то, по-перше, чому ж вони самі не дотримуються всих тодішніх звичаїв до кінця, не носять, наприклад, шаровари, шаблю, косу (чуб) на голові, не їздять на конях верхи і не ходять війною на Крим? А тому, що часи змінюються і час вносить свої корективи, і до звичаїв в тому числі; а ортодоксальні дотримувачі всіх звичаїв виглядають доволі смішними і їх історія безжально відкине у забуття. А, по-друге, якщо устрій Запорозької Січі був ідеальним, то чому Запорожжя не переросло в державу? Складається враження, що для наших опонентів – хай згине Україна і українці, аби стояли непорушно звичаї. Причому лише ті, на які вони покажуть пальцем.

2. Саме масони разом з сіоністами (читайте, приміром, «Протоколи старшин Сіону»!) були найзапеклішими ворогами монархій і завжди пропагували, коли не демократичну республіку, то повну анархію.

3. Будь-який володар (гетман, цар чи король) – це ніяк не самодур чи диктатор, який залізною рукою тримає своїх підданих. Він є найперше символом держави (як прапор, герб) і ні один з володарів не втримається при владі, коли не слухатиметься не тільки своє найближче оточення, а і настрої простих підданих.

4. Спадковий гетманат для ВГО ЗГУК вигадав зовсім не Святеслав Петренко під себе, як цим спекулюють наші опоненти. Ця ідея була в свій час докладно обґрунтована мудрецем В’ячеславом Липинським, а в наш час Левом Силенком (читайте Мага Віру про саря (царя) України). І Вчитель запровадив це зовсім не від «нема чого робити», а ця система правління була ним обдумувана роками і вона така ж невіддільна від РУНВіри, як і розуміння Дажбога.

5. І найголовніше. Вся метушня навколо спадкового гетманату не варта виїденого яйця, бо це положення закладено лише в Програму ВГО ЗГУК, а в Статуті про це немає жодного слова, тобто Святеслав Петренко не є спадковим гетманом і його син не матиме права на керівництво ВГО ЗГУК! А в Програму закладено тому, що спадковий гетманат є метою ЗГУК в державному будівництві, до якої ще багато і багато йти, популяризуючи ідею спадковости Гетмана і пояснюючи українцям її переваги. Іншими словами Україна (як держава, а не окрема організація) стане монархією, лише коли більшість українців перейметься цією необхідністю, до чого, як бачимо, ще дуже і дуже далеко.

Хочеться задати питання, побратими, чи не допекло ще вам це вічне українське ворохобництво, це запущене «два українці – три партії»?!

Невже історія нічому не вчить і українці дійсно не здібні ні на що більше?

Старшина Сотні ім. князя Святослава

* * *

ЗГУК легалізовано!

Паломництво до Батурина

Славний Батурин…

Окрему сторінку в історії України займає цей городок. Офіційна резиденція чотирьох українських гетманів: Дем’яна Многогрішного (10669–72 рр.), Івана Самойловича (10672–87 рр.), Івана Мазепи (10687–708 рр.) та Кирила Розумовського (10750–10764 рр.).

Велична та трагічна історія Батурина. Сюди, як до духовної столиці України приїздять тисячі людей, тут черпають вони наснагу та силу духу в боротьбі за гідне місце України серед народів світу. Сюди вирішили навідатися 13 листопада (в день 295-річчя зруйнування столиці Меншиковим) і ми, косаки Сотні ім. князя Святослава разом із вірними РУНВіри громади «Сонячна».

Приїхали ми з Києва мікроавтобусом і тому мали змогу об’їхати за день всі визначні пам’ятки цього славного колись города. Як виявилось вже на місці, відзначення тих трагічних подій влада знову перенесла невідомо на коли (очевидно, щоб «бандерівці» не приїхали і не заважали) і ми були в Батурині єдиними гостями. Спершу ми побували на місці загородньої резиденції гетмана Мазепи, де стоїть хрест, як нагадування трагедії того 10708 року, а також плита із понівеченим портретом гетмана. Однак, як зовсім недавно довели археологи, найбільша різанина була не тут, а на території колишнього дитинця біля нинішньої Воскресенської церкви (де поховано гетмана Розумовського) і де тепер ведуться інтенсивні розкопки. Після відвідання краєзнавчого музею, котрий розміщено у зовсім недостойній для славної колись столиці будівлі, ми почули хвилюючу розповідь екскурсовода про ті далекі події.

На нововідкритому місці батуринської катастрофи досі не закінчили зведення хреста. Зате в ніч перед нашим приїздом там завалили пам’ятник Леніну (мабуть чекали приїзду Ющенка і тому влаштували для нього «свиню», аби приписати це клятим «нашистам»). Таким чином ми попали на ті дні, коли символ комуністичної релігії в Батурині впав, а символ юдо-християнської ще не звели.

Відвідали ми і палац гетмана Розумовського. В ньому нині розпочалися чергові відновлювальні роботи після того, як в середині 90-х майже відреставрований палац розтягли батуринці, залишивши самі стіни. Невже і після цього відновлення знову знімуть охорону і все повториться знову?

Побували ми і в парку Кочубея, де ростуть вікові дуби, «знайомі» ще з Іваном Мазепою. Там же оглянули канцелярію того ж Кочубея, яку теж взялися нині відновлювати. Звозили нас і за ріку Сейм, де стоїть т. зв. Миколо-Крупицький монастир. Нам розказали красиву леґенду про його назву – виявляється, під час монгольської навали «з неба падали крупи і це врятувало ченців від голоду». Ніхто не повірив, але зробили вигляд, що так і було…

Після всього ми пом’янули невинно загиблих наших Предків в обійсті нашого косака з Батурина Мечислава Дробинського.

Вражень після поїздки було багато різних, але всі зійшлися на тому, що кожен свідомий українець, а тим більше рунвіст, повинен хоч раз в житті відвідати ці місця, доторкнутися до славної історії і все зробити, аби не потрапляла більше Україна в подібні халепи, не опинилася в «залізних обіймах» чергового «визволителя», звідки б він не прийшов: зі Сходу чи з Заходу.

Іван ПРИЛУЦЬКИЙ

 

На місці загородньої резиденції Мазепи