|
|
(уривок
з поеми)
«Ярлик
хана, чини дворянина,
Еполети, зірки, ордени
Українська навчилась людина
Радо брати із рук сатани.
Десять
зійдеться їх — зразу сварка:
Суперечливих десять думок —
Рим чи Греки? Об’єднує чарка:
Біля церкви жидівський шинок.
Християнилась
Русь... Спритно нині
Комунарять її москалі.
Слава в неї — це рани на спині...
Віра в неї — це шия в ярмі...
Ти,
жорстокий, — м’ні скажуть, — словами,
Гудиш кволу холопську мораль,
І святих виганяєш із рами,
І розхитуєш їх п’єдестал?
«Ти
смієшся із рабської долі,
Що не має владарських хотінь?
Ні, не винні голодні, що кволі:
У них м’язи безкровні, як тінь».
Я
крізь сльози сміюся, глузую
З безпорадности рідних братів,
І мечуся самітній, сумую,
Що вони вихваляють катів.
Рабську
звичку — каліку незрячу
Парувати з судьбою братів
Тяжко. Тяжко гнів і удачу ледачу
Одягати в божественність слів.
Я
святих не випрошую з рами,
(Їхній сум, як іржа на віках).
Що м’ні з того, що римські пилати
На юдейських гуляли пісках?!
Що
м’ні з того, що Рим і Юдея
Мали злих і хороших богів.
Партизанів (святих Макавеїв),
Богоносних упертих ослів?!
Що
м’ні з того, що Ягве, Юпітер
Чуда мали, страхіття, синів:
їхні чуда — чужий мені вітер,
Їх сини — в нас не мають братів.
Що
м’ні з того, що правнук Давида —
Добродушний Ягвшуя Христос,
Пишно вдітий у міт ясновида,
Був смиренний, як раб-малорос?!
Що
м’ні з того, що смирний Ягвшуя
Був ягнятком, помер на хресті.
З мук ситніють його, алилуя,
Чорні ризи й корони злоті!
*
* *
Мирослав
ГЛІД
(Делятин)
ЧУТИ
КРУТИ
Ми
– дикуни! І сим будьмо щасливі –
Наші всі прагнення вільнолюбиві!
В
блоки й союзи нас хочуть втягнути;
Наше ж бажання, щоб вільними бути!
Зносим
терпляче надлюдську напругу
І надзвичайно жорстоку наругу…
Скриті
в глибинах всі залишки Сили –
Їх ще ніякі тирани не вбили!
Скинем
могутнім поривом ті сіті,
Дух і тіла, що в них наші одіті!
Тисячоліття
гніт тяжкий терпіли,
Та не згубили свій напрям до Цілі!
Щоб
відновити здобуте в Минулім,
Всім ошуканцям покажемо дулі!
Нас
вони топчуть, женуть в трясовину,
У нетрі, в безвихідь, у домовину,
А
на словах вони – слуги народні,
Начебто прагнення їх благородні.
Крадуть
і крали народнії гроші
Псевдообранці – сі «люди хороші»!
Взяли
на себе турботи державні
Та є діяння всі їхні безславні:
Тягнуть
до блоків нас та до союзів –
Крутять суспільство в пекельному крузі!
Власною
стежкою вирвімся з кола,
Де процвіта лицемір’я довкола.
Нумо!
В дорогу гуртом мої друзі!
Нам не потрібно тих блоків й союзів!
Маєм
своє ми й завжди його мали –
Та довгі століття в руках не тримали.
Візьмем державність в громадськії руки;
Досить! Клювали нам очі злі круки!
Хоч
ми ще дикі, та вільнолюбиві;
Де народились, там будьмо щасливі!
*
* *
Наснилось
радiо «Свобода»
Не
снилося таке ще зроду –
Дивлюсь на радіо «Свободу».
У студії чомусь не диктор,
А був зловісний інквізитор:
Висіли
ножиці-кати,
І різали живі листи…
Листи
до ката підсувати,
Що треба звідки вирізати,
«Свободі» імідж голосити
Навчили Фриса так робити.
Слугує
вірно пан Зиновій:
Листи в непізнаній «обновці»,
Обезголовлені, без крові
В ефірі плачуть по свободі:
Чого
потрапили сюди,
Щоби нас різали кати?..
Свободу
з листа вирізають,
Кінець початком зачитають,
Сипнуть своїми порохами,
Біжіте світом баранами!
Якщо
прибулець-лист від пана,
В листі марудна думка п’яна,
Зіновій Фрис все трубадурить.
О, цим «Свобода» люд наш дурить:
Помийну
яму розвели
В ефірі злодії-жиди!
|
|
