|
|
Відкритий
лист
товариству
«Просвіта» ім. Т. Шевченка
(Замість
памфлету після перегляду телемарафону 21 вересня на УТ-1)
Збулось!
Те, чого так довго чекав Український народ, нарешті вийшло на
свою фінішну пряму. Хай гримлять литаври і б’ють в барабани,
хай нічні феєрверки не згасають цілу ніч, а вдень падають на
землю важким дощем. Збулось! Рано чи пізно, в якийсь день, місяць
якогось року маразм зубожіння української духовності мав досягти
апогею. Збулось. Біля могили Тараса Шевченка товариство «Просвіта»
планує збудувати церкву з увічненням у фундаменті імен тих,
хто кине в пожертву на її будівництво не менше 50 копійок. Браво!
А як задумано славно – перевів на рахунок вказану суму і отримав
малюсінький такий шматочок слави біля слави людини, за могутністю
генія якого не було і нема рівних у нашому краю. Поспішайте,
50 копійок і в бідолахи бомжа знайдеться, а от фундамент невеликий,
місця для увічнення всім не вистачить (все-таки нас під 50 мільйонів)
а отже і маленького шматочка слави яку будуть співати на честь
інвесторів служителі церкви.
Кого
дурите просвітяни? Якщо самі не змогли розібратись в безглуздості
свого задуму, то я, хоч не нардеп і не журналіст, та все ж маю
свою, відмінну від вашої позицію, яка сформована і власним досвідом
і творчістю самого Т. Шевченка.
На
Сході Поет сприймається тамтешніми народами як Пророк, вустами
якого промовляє ГОСПОДЬ. А у нас: «Поет
більше ніж поет». Тобто у нас зі Сходом однакове
сприйняття Поетів. То що ж нам промовляє ГОСПОДЬ вустами Пророка
Шевченка:
Не
смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
Наведений
уривок вірша чітко проводить розподільчу лінію: а) між церквою
і ГОСПОДОМ; б) між брехнею і правдою; в) між темрявою і світлом;
г) між рабством і волею.
А
щоб Україна ще довше перебувала в «тьмі неволі», «просвітителі»
на чолі з п. Мовчаном додають до церковного пресу і свою дещицю.
Щоб краще пресувало! Оце так, просвітителі, та ще ім. Шевченка.
Як це там в Шевченка – посланця ГОСПОДА:
А
той щедрий та розкошний
Все храми мурує
Та Отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із нього сердешного
Кров як воду точить!
А братія мовчить собі
Витріщивши очі! Як ягнята
«Нехай, каже, може так і треба»
Так і треба, бо немає ГОСПОДА на небі!
З
даного вислову нашого національного Пророка випливає логічне
запитання: «Де ж ГОСПОДЬ? Як з ним спілкуватись?» І ГОСПОДЬ
вустами Шевченка вказує місце свого перебування:
Якого
ж ми раю
У Бога благаєм.
Рай у серце лізе,
А ми в церкву лізем.
Коментарі
зайві. ГОСПОДЬ – Господар душі і тіла людини, він як Господар
велить і наказує. Але підміна імені ГОСПОДА сталась тисячу років
тому. А як ім’я впливає на характер, а значить на долю, то це
добре відомо. От з того часу і маємо свою Історію яку, за висловом
іншого Поета, «не можна читати без
валідолу».
А
ви, просвітяни, церкви будуєте! І це тоді, коли на весь світ
прогриміла слава ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ, яку зараз викладають в вищій
школі, через яку до нас, русичів-українців повернулась пам’ять
нашої далекої минувшини і нагадала нам, хто ми і звідки родом?
Геній
Шевченка, не відаючи правди ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ, дав ту ж оцінку
християнізму, а ви, так звані просвітяни, знаючи все вищевикладене,
тягнете візантійські оглоблі на Тарасову гору. Ви як інтелігенція
маєте духовно лікувати народ, а не заганяти його в церковні
догми використовуючи для цього Шевченкову могилу.
Істина
одна, ГОСПОДЬ один для всіх, а імена ГОСПОДА різні для різних
народів тому, що кожен народ має свій власний менталітет, свою
культуру, яка сформувалась під впливом географічної місцевості.
Чи
ж ви, просвітяни, відаєте що творять ваші руки? Якщо Шевченко
негативно відізвався про Богданову церкву, то покажіть мені
його вірші де він ті церкви славить! Дзуськи! Зате є інші, протилежні:
...Не
ймуть нам віри без хреста
Не ймуть нам віри без попа
Раби, невольники недужі!
...Будем
брате
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленими піч топити...
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог...
Ми не раби його – ми люде!
Так,
ми люди і саме ми, люди, зобов’язані зберегти місце упокою Великого
Кобзаря у вічній тиші серед природи, а не будувати в цьому місці
мавзолеї під будь яким релігійним соусом.
То
ж не лукавте, просвітяни, а читайте Шевченка уважно, вдивляйтесь
в нього, а не в ікони, а хочете помолитись, то робіть, як навчав
Христос: «зачиніть вікна і двері будинку
свого і в тиші кімнати своєї помоліться ГОСПОДУ СВОЄМУ!»
Микола
МОТРИЧ
|
|
