Де
початки початків?
Вітчизняні
телеканали наввипередки розкручують пам’ятки прадавньої історії.
Чужої. Манять пірамідами, могилами, мавзолеями «експортних»
туристів. А на околиці Мелітополя гине не менш унікальний Державний
історико-культурний заповідник «Кам’яна Могила». Забутий туроператорами,
пресою, владою. Понад 3 роки його директор Борис Михайлов марно
добивається надання цій пам’ятці пам’яток статусу Національної,
а отже, – прямого фінансування з держбюджету...
Все
піддавати сумніву!
«Історія
починається в Шумері». Так називається бестселер С. Крамера.
Відомий американський археолог та історик переконав людей, вихованих,
як і він сам, на Біблії, – першими були шумери. Вони першими
навчилися формувати цеглу й будувати міста. Першими опанували
письмо, першими заснували державні, правові, освітні установи.
Зрештою, шумери відчували себе піонерами життя на Землі. Вони
першими стали вести літочислення від початку початків – од створення
світу.
Нічого
подібного в інших епіцентрах людської цивілізації немає. А найвищий
рівень цієї самої цивілізації визначається дуже просто: писемна
вона чи ні? Клиноподібна це система, ієрогліфічна, абеткова
– в даному разі не так важливо. Показовий сам факт застосування
письма.
100
з невеликим гаком років тому, коли в українсько-єврейському
містечку Жашкові Семюел Крамер саме з’явився на світ Божий,
людство ще тільки перетравлювало зливу інформації, яка хлинула
зі щойно відкритих бібліотек глиняних табличок Шумеру. Поступово
наука змінила грекоцентристський підхід до всесвітньої історії
шумероцентристським.
Автор
останнього підручника для російських вузів «Історія Сходу» Леонід
Васильєв, по суті, повторює американського колегу:
«Історія починається на Сході... Ця нині добре відома теза,
яку в принципі ніхто не піддає сумніву, переконливо підкріплюється
даними сучасної археології, матеріалами палеографії та іншими
першоджерелами».
А
древні мудреці ж закликали: все піддавати сумніву! Спробуємо?
Світова
гора
Щоб
засумніватися, варто згадати пам’ятку, яку вперто замовчує та
сама всевідаюча наука Заходу і Сходу, – Кам’яну Могилу.
Взагалі,
її важко не помічати. Вона також відкрита століття тому. Вона
також досліджується постійно і також далеко не останніми в археологічному
«табелі о рангах» ученими – М.Веселовським, П.Бадером, В.Даниленком,
Д.Тєлєгіним... Вона також є узаконеною пам’яткою культури: це
Державний історико-археологічний музей-заповідник.
Кам’яна
Могила, що височить у приазовському степу, поблизу Мелітополя,
феноменальна сама собою з чисто геологічної точки зору. Закономірно,
що від найдавніших часів вона була об’єктом поклоніння вірників
різних конфесій. З одного боку, Кам’яна Могила виконувала функцію
«світової гори» – як Олімп у Древній Греції. Це своєрідна модель
Всесвіту, що віддзеркалювала сутність космічного ладу. Тут –
вхід у нижній світ, у потойбіччя. З другого боку, Кам’яна Могила
– це поселення й оригінальний храм. На пагорбі знайдені залишки
святилищ – вівтарів та склепів. Роль храму, що поєднував і об’єднував
три світи – небесний, земний і підземний, – вона виконувала
протягом цілих тисячоліть.
Як
наголошує директор заповідника Борис Михайлов, топографія святилищ
на Кам’яній Могилі дивовижно узгоджується з давньогрецькими
храмами Афродіти і Деметри.
Який
же вік цього феноменального храму? Кам’яна Могила давніша й
за Стоунгендж, і за піраміди Єгипту, й за зіккурати Близького
Сходу. Набагато! Тому й була Меккою тодішніх жерців з усіх усюд:
протягом тисячоліть вони залишали в святилищі красномовні знаки
своєї життєдіяльності.
Символ
цивілізації
Взагалі,
археологи тут знайшли й датували сліди людської активності,
починаючи з бозна-яких часів. В контексті культури Стародавньої
(!) України найбільший інтерес викликає проблема віку писемних
пам’яток. Адже, підкреслю, саме писемність є ознакою, символом,
свідченням найвищого злету цивілізації.
Протягом
першої половини XX століття, паралельно до студіювання Крамером
глиняних табличок Шумеру, вітчизняні археологи досліджували
піктографію Кам’яної Могили. Широко відомими стали зображення
людської стопи, бика, коня, собаки. Пильна увага приділялася
піктограмам, подібним до знаків елмаської писемності.
Та
на узбіччі пошуків письма опинилися найбільш сенсаційні карби
– звукові, буквенні.
Нарешті,
зайнявшись цією проблемою впритул, Б. Михайлов зробив спробу
систематизувати їх. У наукових статтях та монографії «Петрогліфи
Кам’яної Могили», яка мізерним накладом вийшла 1994 року в Запоріжжі,
він описав... літери. Та які! Побіжного погляду на опубліковані
українським ученим рисунки досить, щоб переконатися в неймовірному.
Як
звучали ці букви – окреме питання. Але факт навіч: і т. зв.
«латинські», й т. зв. «кириличні» букви існували на теренах
України за кілька тисяч років до перших латинян. І тим більше
– до Кирила з Методієм.
–
Тоді ж, 1994 року, – розповідає Борис Дмитрович, – до мене приїхав
російський шумеролог Анатолій Кифішин. Звичайно, його увагу
прикували, передусім, письмена. Окремі він прочитав одразу,
а інші дешифрував уже вдома, в Москві. За сенсаційним висновком
А.Кифішина, найперші написи залишили протошумери культур кереш-турдаш.
Вони 4250 року до Христа заволоділи храмом.
Щоправда,
й тут варто зберігати критичний підхід: директор заповідника
притримується трохи іншої точки зору. Він віддає належне московській
лінгвістичній школі за прочитання відкритих ним написів. Але,
тим не менше, вважає:
–
Найстаріші письмена я датував би значно пізнішою добою. По-моєму,
це III тисячоліття до нової ери. Я дискутував із Кифішиним на
цю тему, але згоди так і не було досягнуто. Мені здається, що
ми встановили б істину, якби аналіз дешифрованих ним написів
зробили західні експерти.
Пишімо
біографію самі!
Логічно.
Але... Покійний С. Крамер, нагадаю, Кам’яну Могилу не брав до
уваги взагалі. Мабуть, не знав українських джерел.
Американський
професор Омелян Пріцак із Гарварда українські джерела знає.
Але вперто ігнорує дані археології. Цілковито. Наголошу, що
це один із його ключових методологічних принципів, декларованих
публічно.
Справді,
археологи дуже часто штучно «прив’язують» пам’ятки матеріальної
культури до певних духовних чи етногенетичних процесів. Але
ж у даному випадку мова йде про таку археологію, що плавно переходить
у лінгвістику. Чи то пак – у лінгвоархеологію. Або в археолінгвістику.
Відомий
Пріцаків учень Орест Субтельний із того ж таки Гарварда видав
останній випуск своєї книги «Україна. Історія» без розділу «Найдавніші
часи». Тепер уже в нього, як раніше в московських метрів, українська
історія починається лише з т. зв. Київської Русі. Між іншим,
насправді була ж то просто Русь, і князі володимирські, новгородські,
рязанські їхали в землю Київську саме, як у Русь...
Словом,
американська й, загалом, західна наука впритул не бачить явно
зримого. Навіть коли дивиться на Кам’яну Могилу, на її піктограми,
клинописи та азбучні карби очима людей, у жилах яких тече українська
кров.
А
ми тим часом, мало-помалу, поволеньки, самі усвідомлюємо-таки:
історія починається не в Шумері. Історія починається в нашій
країні. І я вірю: коли мій онук учитиметься в школі, для його
покоління це вже буде аксіомою, а Кам’яна Могила сприйматиметься
рівновеликою пірамідам Єгипту. Аби тільки вона благополучно
подолала рубіж чергового для себе тисячоліття: сьогодні коштів
катма – то як же зберегти невідпорні докази предковічності нашого
родоводу на нашій і своїй землі?
Фанатичний
Борис Михайлов бачить єдиний вихід лише в наданні заповідникові
статусу Національного. Проте вже четвертий рік необхідні документи
десь валяються в шафах урядовців – тоді як Кам’яна Могила мала
б уже бути добре відомою країні й світові, значитися в реєстрах
туроператорів, заробляти собі та Україні імідж, гранти, валюту...
Віталій
ДОВГИЧ
Храм найдавніших письмен // ІЄ; ТС. 7509 (2001)№1
Кобзар
Василь НЕЧЕПА біля Кам'яної Могили
