|
|
Різдвяна
містерія
Вечірні
сутінки присіли на місто і грудневий безсніжний холод забився
між будинками. Святвечір запалив свої ліхтарі і покликав рідновірів
до затишку родинного тепла. Як одна велика сім’я зібралася святкувати
Різдво Світла Дажбожого і громада «Сонячна». Трохи втомлені
довгим чеканням цієї миті, схвильовані від передчуття Світлого
Свята, загомоніли десятки голосів, прикрашаючи приміщення, де
мало все відбутися, святковий стіл і жертовник, де рунтати прочитають
молитви, розкажуть про зустріч Різдва нашими далекими Предками
і оголосять внесення Дідуха та Короваю (імпровізованого сонечка
з дванадцятьма місяцями).
 –
О, Предки рідні й любі мої, Ви гордість моя несказанна, люблю
я Ваші духовні дерзання, люблю я Ваші невинні помилки і шукання,
і горджуся я, що мені життям дане право Вашу велич прославляти…
Найсвятіша
мить внесення Дідуха до господи – це початок свята – символу
Роду нашого, символу Різдва. Дідух несе найпочесніший старійшина
громади пан Орій, попереду нього юнак Володар несе свічку, а
замикає процесію юнка Рідна, яка гордо і врочисто вносить Коровай,
як сонечко теплий.
Сніп-Дідух
поставлять на Покуті – він опікун і охоронець Роду. У цю божественну
ніч Дажбог і Душі Предків сидітимуть у Снопі разом з господарями
і їх дітками. І горітиме свічка на столі – частка Всеподателя
Дажбога.
Рунтати
зачитують молитву і всі приступають до Вечері починаючи кутею
та варом. Дванадцять страв на столі, як дванадцять місяців в
році і для кожного місяця страва. Кожну потрібно спробувати,
але спочатку через відчинене вікно закликаються Предки, що вже
покинули нас, відійшовши до Вічного Царства, кличеться Сонце
з Місяцем і зорями, кличеться і мороз кусючий.
Тоне застілля
в піснях і гомоні веселім, в славленні Дажбога, Сонця, Землі-неньки,
людини та її життя, любові та праці.
 Довго
тягнеться Свята Містерія ночі, бо не можна спати, аби не проґавити
свого щастя, яким обдарує онуків своїх Дажбог.
І цілу ніч
не перестане горіти свічка на столі, а після Святої Вечері залишаться
на столі і кутя, і вар, і ложки, бо Душі Дідів-Опікунів Роду
знову зберуться і ще раз сядуть за Святу Вечерю разом з Дажбогом.
І щороку,
коли сонце повертає на літо, приходить ця чарівна ніч сповнена
магії і краси, святости і безкінечности, як безкінечний Всесвіт
Датель Буття.
Святий
Вечір в зорях сивий,
Заблукав поміж домами
І до кожної родини
Привітавсь з жита снопами.
Дідух, внесений врочисто,
Сів поважно на покуті –
Сам Дажбог прийде в це місце
Повечеряти в господі…
…Ні
не спить господар ніччю,
Бо ось-ось прийде Дажбог
Й освятить його обійстя
Дасть добробут і любов.
Тільки
діток колисає
Святий Вечір у яслах,
І до них Бог завітає
В кольорових, теплих снах,
Щоб росли сміливі й чемні,
Пам’ятали свій звичай,
І Дажбогові на радість
Приносили онучат…
…Дідух
посмішку вусату
Приховав між колосків –
Він учора гостей в хату
Запросив і обігрів.
Славний
рід наш Оріянський
Не загине на Землі,
Доки звичаї прадавні
Пошановують усі.
Сніг
кружляє на дорозі,
Сонце стелиться до ніг –
Із Різдвом, онуки Божі,
Хай живеться вам сто вік!
Але на цьому
свята зимові рідновірів ще не закінчуються – вінцем всього є
день, коли Сонце стає найближче до Землі і освячує воду – джерело
життя. В передвечір цього дня споживається так звана голодна
кутя, а ранок збирає рідновірів на обряд освячення води.
 Громада
«Сонячна» зібралася на березі Дніпра – святої ріки для кожного
українця. Сонце одним оком визирнуло з-за сивих снігових хмар,
оглянувши засніжені пагорби і скуті першим, ще досить тонким
льодом, води Дніпра. Сонце,
вирубане з льоду і пофарбоване калиновим варом, засяяло, заіскрилось
у відповідь справжньому небесному світилу, що вже зникло за
хмарами, заховалось за білими пухнастими сніжинками.
Рунтати
біля жертовника зачитали молитви і за обрядом освятили води
річкові і людей, бо ж вони на 80% складені з тієї самої води
– основи життя.
У
вирубаній ополонці умилися побратими і посестри. Омилися на
здоров’я і злагоду у святих водах Дніпрових. Два найсміливіших
з учасників свята занурилися в обійми холодного святого Джерела
Життя. Їх не злякав січневий холод, пустотливий мороз, який
хапав сміливців за плечі, носа і щоки, перевіряючи на стійкість.
Кожний
зі свята поніс додому хоч літр освяченої води, бо знають рунвісти,
що крапля цієї води цілющіша за хімічні ліки і зарадить при
недузі, бо у воді сила самого життєдайного сонця, що осяяло
свято Водосвяття легким променем з-за хмар.
На цьому
закінчились Різдвяні свята. Відспівалися веселі колядки, до
літа повернуло Сонечко збільшуючи кожен день хоч на хвилину.
Але ще до Нового Року постоїть Дідух в хаті, хоч і спалений
частково у передвечір Водосвяття.
Р.
ІВАЩЕНКО
|
|
