Що
страшнiше за бен Ладена?
Майже
щодня, ввімкнувши «ящика», ми дізнаємося про нові і нові теракти,
якими щедро частують пересічного споживача теленовин, густо
поливаючи телекартинку кров’ю та «оздоблюючи» розбитими шибками
і покрученою сталлю. То десь в далекій Індії, то в Палестині
чи в Іраку, а то і в зовсім близькій Московії. Гинуть щоразу
десятки невинних людей, бо жертвами терору без розбору стають
часто-густо жінки, а то навіть і діти. Це викликає цілком вмотивоване
неприйняття того, що відбувається. І хоч розумом намагаєшся
зрозуміти цю «війну у натовпі», пробуєш поставити себе на місце
терористів – людей, яких загнали в глухий кут і відібрали зброю
для оборони. Проте убивство беззахисних мирних громадян все
ж виправдати важко.
Цю
тему заповзялися пережовувати, смачно плямкаючи, світові ЗМІ,
котрі відомо кому належать, аби зайвий раз побавитися смажененьким,
а ще більше аби показати нерозбірливому телеспоживачеві, які
погані ці мусульмани-терористи, і як потерпають від них, паршивців,
цивілізовані американці, ізраїльтяни чи московити. Можна довести,
що майже всі ці теракти є відповіддю на імперіалістичну, загарбницьку
політику і що проти якихось фінів чи киргизів, котрі мирно пасуть
свої отари, теракти не застосовують. Можна, але іншим разом.
Зараз же поговоримо про дещо інше.
Чи
знаєте ви, що від рук злих і кровожерних терористів гине людей
в сотні, коли не в тисячі разів менше, аніж в салоні зручного,
тепер такого звичного і по-домашньому затишного авто, а ще під
його колесами? І теж «ні за цапову душу», а тільки як плата
за прогрес, швидкість і комфорт. А ще чи не здається вам, що
ця плата дуже висока?
І
дійсно, наш друг і помічник, автомобіль, нас, людей, його творців,
потроху розріджує, при тому намагається відсіяти саме найбільш
активних, котрі спішать жити і працювати, але при тому не гребуючи
і жінками з дітками. Якщо розглядати загалом всю картину, то
нас нищить тихою сапою вся техніка, створена людиною на свою
голову, від літаків до тих же телевізорів, але якщо зважити
всі її жертви, то тут переважить навіть не літак, котрий на
той світ сотнями перевозить, а наш друг автомобіль, при тому
не автобус, а саме банальний легковик. І він страшніший за всіх
терористів з бомбою на пузі разом узятих.
І
ось переляканий міщанин, надивившись увечері теленовин, вночі
погано спить, бо йому сниться бородатийі злий бен Ладен. Вранці
сідає він в своє авто і їде звично на роботу зі своєї спальної
окраїни в центр города, бо в автобусі чи в метро разом з робочим
людом йому їхати якось «не з руки», бо ж корона з голови спаде…
До
роботи він добирається цілу годину, бо таких як він в цей час
їдуть міріади і всі на своїх чотирьох. А дороги у нас не гумові,
без кінця розширяти їх не доводиться, ось і сунуть поволеньки
цілі стада цих приватних авто вранці і ввечері по дорогах, зупиняючи
заразом і рух громадського транспорту. А ще коли трапиться зіткнення
серед дороги (благо, коли без летального наслідку!), то і взагалі
рух паралізується надовго і паряться тоді ці, котрим треба було
швидко, і лаються самі до себе (а кого ще лаяти?), і вирвавшись
нарешті, немов корок від шампанського, летять далі, рознервовані
ще до початку робочого дня.
В
центрі, біля місця роботи, починається клопіт, куди поставити
свою бляшанку, бо обочини і тротуари вже давно заставлені, і
приткнути своє чудо цивілізації геть нема куди… Врешті знаходиться
вільний п’ятачок і на ньому застигає розпашілий кінь. Потім
весь день через нього будуть перелазити пішоходи, котрим по
тротуару пройти нема як, і цей бідний пішохід, так само насидівшись
в тих же заторах (але в автобусах-тролейбусах), а тепер вимушений
перелазити ще через ці трикляті бляшанки, буде згадувати «незлим,
тихим словом» їхнього господаря, бажаючи йому не доїхати сьогодні
додому. А оскільки, за деякими теоріями, сума людських думок
створює певний егрегор, котрий може матеріалізувати всі ці думки-побажання,
то це ще один аргумент на користь того, що власник чотириколісного
чуда таки доїздиться…
Але
якщо він сьогодні все ж щасливо проскочить, то описана тут епопея
повториться знову і знову (адже життя вчить лише тому, що не
вчить нічому), аж поки надовго не відіб’є бажання сідати за
кермо, а може й назавжди.
До
всього, існує важке питання загазованости, проблема ядучого
смогу над мегаполісом, котрий труїть однаково і автомобілістів,
і тих, хто на трамваї приїхав. Але від цього людина вмирає поступово
і тому це майже «не страшно», принаймні порівняно з автокатастрофою,
де помирають негайно і наповал. Людина, як тарган. Звикає до
будь-якого «кумару» і в ньому вона починає почувати себе, немов
риба у воді – так звикає, що бува від свіжого повітря потім
непритомніє.
Проте
загазованість – це проблема і над нею треба таки добре замислитися.
Бо внаслідок досліджень незаангажованих вчених, саме викиди
автомобілів справляють найбільш негативний вплив на здоров’я
людини, залишаючи позаду викиди підприємств, гербіциди-пестициди
і залишивши далеко позаду такий фактор, як Чорнобиль, навкруги
якого здійнялося у свій час стільки галасу (хоча, відмітимо,
здійнялося цілком слушно).
А
тепер давайте помріємо трохи і запитаємо в себе, чому би нашим
владою обтяженим, нашим депутатам-парламентарям та й не задуматися
про ці речі? Адже на те і влада, щоб врегульовувати ці питання,
вона, здавалося б, повинна якось регулювати кількість приватних
авто, коли не вольовим рішенням, то обкладаючи власників великим
податком, а на виручені кошти, приміром, будувати метро. Можна
врешті якось обмежити в’їзд автомобілів принаймні в центр і
цим на декілька років відтягнути той колапс, котрий чекає той
же Київ через 5–10 років, коли він захлинеться в суцільному
смердючому заторі. Але ці депутати вміють добре, з дозволу сказати,
«заробляти» гроші, вони життя своє і наше міряють «умовними
одиницями», а ось спрогнозувати щось далі свого носа вони не
в змозі. Принаймні в демократичній ліберальній державі. Бо навіть
якщо вони й додумалися б до цього, тобто підскочили вище своєї
голови, і прийняли якісь закони для обмеження кількості приватних
авто, то їх тут же затюкала б «вільна преса» і поробила б «ворогами
народу», які проти «задоволення все зростаючих потреб простої
людини» і т. п. А це для людини, яка через рік-два має знову
йти на вибори і жебрати голоси у власника авто, політичній смерті
подібно.
Який
же висновок з усього цього? Він невтішний. Цивілізована людина
продовжує себе затято нищити – не газами, то вбивати буквально,
а якщо хтось себе ще не нищить, то його вважають відсталим ретроградом,
а то і звичайним диваком. Ця людина ганяється невідомо за чим,
за ілюзією, якимсь «прогресом», як той собака, котрий хоче наздогнати
свого хвоста, а пояснити, для чого це, не може. При тому життєва
круговерть все пришвидшується і пришвидшується, людське цивілізоване
суспільство, як система, продовжує неухильно розкручуватися;
цей маховик пожирає здоров’я людей, з’їдає їхню душу і, врешті,
забирає життя деяких з них – ці нещасні зриваються з цього маховика
поодинці і сотнями, перетворюючись в криваве місиво.
А ті, які ще не зірвалися з маховика, не хочуть і думати, що
розкручений до певної межі маховик, сам в один момент розлетиться
на друзки. А поки що вони мають наздогнати свого хвоста…
ЯРОМИСЛ
* * *
ЧИСТИЙ
ГЕНОФОНД – ЗДОРОВ'Я НАЦІЇ
Тема
якої ми торкнемося, може здатися дивною, оскільки зачіпає ще
далеко не всім цілком зрозумілий феномен. У вченому світі його
називають «телегонією». Що ж це таке? Для повної ясності доведеться
почати здалеку, причому, із загальних міркувань про горезвісну
моральність.
Поняття
«дівочої честі» сьогодні багатьом здається остаточно застарілим.
Відійшли в далеке минуле вимазані дьогтем ворота до подвір’я
«нечесної дівчини», самі собою забулися цнотливість і чистота
нареченої перед вівтарем, оскільки в інтимні стосунки молоді
вступають частіше за все задовго до весілля. Та й нині це вже
рідко хто засуджує.
Проте,
виявляється, необтяженість моральними устоями не така вже й
дрібниця. Вона іноді відгукується з найнесподіванішого боку.
Як стверджують фахівці, чим більше у жінки допологових сексуальних
зв’язків із різними чоловіками, тим сильніше засмічений ними
її хромосомний генетичний ланцюжок, і тим менше у неї шансів
народити згодом коханому законному чоловікові генетично його
рідних дітей. І це не голослівне твердження. Вчені проводили
багаторазові експерименти (на тваринах, зрозуміло).
А
почалося все приблизно 150 років тому, розповідає кандидат історичних
наук Валерій Бочкарьов, коли кіннозаводчики, які виводили нові
породи коней, вирішили схрестити коня із зеброю. Досліди не
вдалися: не відбулося жодне зачаття ні у коней від чоловічих
особів зебр, ні у зебр-кобил від породистих жеребців. Експеримент
забувся. Однак через кілька років після в’язки породистих жеребців
і матерів-чистокровок, які кілька років тому бували під самцями-зебрами,
раптом почали народжуватися... смугасті лошата. Як же могло
статися, що, не завагітнівши від зебри і навіть народивши кілька
разів лошат від породистих коней вже після в’язки із зеброю-самцем,
кобила ні сіло ні впало народила чужака? Приголомшений науковий
світ назвав це явище телегонією.
Лише
практики-собаківники не здивувалися, бо здавна знали: якщо хоч
раз породиста сука зв’яжеться з непородистим псом-дворнягою
і якщо у неї від нього цуценят не буде, то в майбутньому така
сука вважається «пропащою» для чистої породи. Оскільки від неї
породистих цуценят чекати нічого. Сьогодні це знає кожен собаківник.
Крім
того, з історії відомо про досліди професора Флінта Фелікса
Ледантека та інших учених, які повторили те ж саме з іншими
тваринами. Сподівані результати і тут підтвердилися. Ф. Ледантек
навіть написав книгу «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи»,
де описав проведені експерименти.
Приголомшені
сучасники почали ставити фізіологам запитання: «Чи не поширюється
ефект телегонії на людей?» XX століття, на жаль, давало все
нову інформацію для роздумів, підкидаючи вченим чергові «сюрпризи»
вже серед людей. Наша сучасність, як ми знаємо, багата на різноманітні
міжнародні фестивалі й «великі будови», де активно «тусується»
молодь різних національностей і рас. А після таких зустрічей,
через роки, медики ні-ні та й зустрічалися з незрозумілим явищем.
Молода жінка раптом народжує дитину «ні в матір, ні в отця,
а в чорного молодця», хоч вже кілька років перебуває у законному
шлюбі зі своїм же «одноплемінником» і, за запевненнями, не зраджує
свого білого чоловіка, всім серцем кохає його. Проте зізнається
– років п’ять тому на фестивалі у неї був недовгий роман з темношкірим
чоловіком. І ось, через роки, всупереч усім уявленням про закони
спадковості, на голову звалюється таке... Сімейної драми могло
б і не бути, якби юна особа знала про телегонію та її можливі
наслідки. Причиною появи дивних немовлят якраз і є, на думку
вчених, «генетична мутація хромосомного ланцюжка від одиничного,
а можливо, і неодиничного позашлюбного зв’язку винуватиці».
Причому, телегонія довела, що передаються не лише зовнішні ознаки
сексуального партнера, а й внутрішні. Позашлюбні зв’язки білих
жінок з білими ж чоловіками просто не так підкреслено візуально
позначаються на дітях, хоч і тут, буває, батьки хитають головою:
«І в кого такий йолоп уродився?».
Отже,
телегонія доводить: цнотливість, невинність – поняття не лише
етичне, а й генетичне. І якщо чоловік і жінка хочуть мати спільних
дітей, схожих на маму з татом, то закривати очі на «таємне»
минуле нареченої не варто, воно може приховувати у собі сумні
наслідки. Тобто, чоловікові має бути не байдуже, які партнери
були в його дівчини в дошлюбний період. Ось і виходить, що дівоча
честь і подружня вірність – генетична основа сімейного щастя
як батьків, так і їхніх майбутніх дітей. Може, сучасним дівчатам
тому не зашкодить пригадати сімейні устої наших прабабусь, які
найвище за все цінили свою непорочність, даруючи її згодом своєму
обранцеві й гарантуючи тим продовження його (а не чужого!) роду.
