Діалог
з читачами
У
числі 18 нашого видання була надрукована програмна стаття Яромисла
«Тут буде серце РУНВіри». На неї надійшли різні відгуки від
наших читачів. Не всі читачі вірно зрозуміли автора, оскільки
головною ідеєю цієї статті було не втеча від цивілізації, а
створення осередку, вогнища, яке дало би поштовх розвитку РУНВіри,
оскільки в цьому процесі зараз не достатньо динаміки.
Але
ми дякуємо за ваші листи і подаємо деякі уривки з них. Ми і
далі будемо чекати від вас думки і пропозиції на підняту тут
тему, і обов’язково надрукуємо найцікавіші.
Лист
Лілії Шийки зі Львова
«…Я
згідна з Вами, що створення нового центру РУНВіри – це необхідність.
Але мені здається, що це надто довгий шлях до порятунку нації.
Якби стояло лише завдання духовного відродження, але ж є безліч
ворогів, які не будуть чекати, поки ми вилікуємось, відживемо.
З ними треба боротись весь час.
Так, потрібно творити такі осередки РУНВістів у селах, діяти
і бути прикладом для інших. Але мусимо діяти й інакше; бо як
видно, що й наш «дуже цивілізований» вік жодна «безкровна» революція
змін на краще не приносить».
Лист
Підвалюка Георгія із с. Нова Лозоватка
«…З
першого погляду деякі речі в статті здалися утопічними, нереальними,
але я замислився. Боже, якщо зараз не час зробити такий рішучій
крок, то коли ще? Час приєднатися до природи, працюючи в напрямку
поширення РУНВіри, настав вже давно і це потрібно усвідомити,
як факт. Чому? Цьому є свої об’єктивні та суб’єктивні причини,
які перераховані (звісно не всі) у Вашій статті. Саме життя
ставить людей зараз перед вибором, або технічний подальший прогрес,
глобалізація, самозабуття в мішанині народів («ми не українці
– ми християни»), і неминуча смерть в болоті всесвітньої імперії
під проводом Єговою обраного повелителя, або боротьба за життя,
повернення до знань Предків, до віри Предків, до справді живого
бога Дажбога, до матінки Природи, нашої мудрої прародительки,
до поєднання з Космосом, енергією і знаннями Всесвіту. Я вірю,
що ми, рунвісти, покликані самим Дажбогом, і наміри наші серйозні,
отже не варто лякатися незначних перешкод на своєму шляху. Нехай
ми почнемо з малого, але великі довгі і важкі шляхи починають
завжди долати з одного маленького кроку вперед…»
Лист
Кушніра О. Г. з Волинської області
«…Звичайно,
було б добре мати такий собі Шаолінь. Але створити його зараз
– утопія. По-перше, потрібні великі кошти. Дешеві хати бувають
в селах віддалених і «неперспективних». Там, де є газ, добре
сполучення з центрами, ціна не буває дуже низькою. Допустимо,
що все-таки кілька родин десь поселяться. А далі що? За який
рахунок жити? Якщо за колишні заощадження (та де вони взялися?)
чи ще якісь незрозумілі для людей кошти, то настане відчуження
з місцевими жителями. А якщо жити з праць на землі, то хоч і
здобудете повагу селян, але часу на все інше не залишиться.
Повірте, це дуже важко – вижити зараз на селі, а для тих людей,
які не звикли до селянського життя – і поготів. А ще ж будуть
всілякі перешкоди і з боку влади, і з боку попів та інших «доброзичливців».
Чи варто наражати свої родини на такі невиправдані випробовування?»
Лист
Кучер Любові з Дніпропетровської області
«…Ні
в якому разі рунвістам не потрібно ховатись в якомусь безлюдному
далекому од життя селі і замкнутися в собі, як равлик в мушлі.
Важко буде, безумовно, перший час, але потім все піде як слід.
Селянське життя не таке вже й важке, як здається. Звісно, якщо
не «фанатіти». Життя все важке і те, що нам не відоме, десь
там далеко попереду не обов’язково страшніше за сучасну сьогоденність.
Найчастіше – то наша уява малює страхіття, аби заспокоїти совість
і залишити нас у теплих ліжечках. Та всі ми однаково знаємо,
що життя – це боротьба, без якої ніщо неможливе, рух, дія, а
не сіре міське існування серед смогу і побутових зручних приладів.
Нам все полегшує життя і ми вже не знаємо, чи живемо насправді,
чи то нам сниться.
І
я думаю, не варто всім тікати на село випробовувати себе – ми
рунвісти маємо бути скрізь. Скрізь однаково сильні, дружні,
поєднані спільною метою. Тільки це допоможе нам вижити і щось
зробити для України. Ні не щось. У нас є конкретна мета. Ми
знаємо про неї і хочемо її досягнути, але оглядаємося. Може,
за нас це зробить хтось інший, а ми приєднаємося до переможця,
але так не буває у реальному житті. Або ми всі разом, або нас
не існує поодинці. Наша мета – сильна, здорова Україна без того
сміття, що зараз чіпляється до нашого взуття».
До
речі:
цією ідеєю перейнявся один з наших побратимів Богдан Климчук
з Хмельниччини. Він пропонує зробити подібне поселення у своєму
селищі і вже має певні результати. З ним можна зв’язатися за
тел. (03854) 611–43, або надіслати листа за адресою: вул. Білчанська,
54, селище Ст.Остропіль Старокостянтинівського р-ну Хмельницької
обл., 31146
Редакція
