Ситі
кияни схаменулися
Виїжджаючи
7 листопада до світанку з Житомира, щоб стати свідком відродження
єдиного національного Руху, в черговий раз подумалося: яка ж убогість,
який занепад навіть в обласному центрі: темні вулиці й домівки
– обшарпані й сумні, бомж, який знайшов ночівлю на розтрощеному
наркоманами дитячому майданчику, декілька перехожих, які кудись
поспішали з «кравчучками», одинокі нічні таксі: здебільшого подовбані
та пом’яті «Жигулі» яким давно вже час упокоїтися на автокладовищі,
але власники все ще експлуатують їх, розвозячи під ранок місцевих
бандюків та дешевих повій напідпитку, вижимають зі своїх моторизованих
бляшанок останній жалюгідний ресурс – бо вони єдине джерело їхніх
статків...
А
через дві години подорожі автотрасою та київською підземкою (у
якій у повній мірі ще відчувається загальноукраїнська убогість
та злиденність) – розкіш та пишність центральних вулиць столиці
вразила й приголомшила! Вгодований благополучний Київ готувався
до чергового уїк-енду. Вулиці й провулки, що прилягають до Хрещатика
й Володимирської були вщент забиті новенькими джипами, мерседесами,
нісанами та беемвешками – їх навіть не сотні, а тисячі! Десятки
тисяч! Багаті фасади та вітрини дорогих магазинів: «Швейцарські
годинники», «Французький та італійський одяг»... На цінниках неймовірні
для українця із провінції суми... А в Оперному, як і належить
в смутні дні – безсмертна «Аїда». Відірвана від жебракуючих регіонів
«мудрою» фінансовою політикою Центробанку та Мінфіну метрополія
південно-західного уламку московської імперії, якою є зараз зденаціоналізована,
зневірена й багато разів пограбована Україна, бісилася від жиру,
передчуваючи нові прибутки, розкішні вечері у чисельних ресторанах
та ресторанчиках, шалені оргії в саунах та нічних клубах. За часів
занепаду Римської імперії відбувалося аналогічне дійство: Рим
тонув у золоті, патриції шаленіли від необмежених можливостей
крадіжок з казни й небаченої розпусти...
До
початку прес-конференції блоку національно-патріотичних сил «Рух
за націю» й антикомуністичної акції ще був час, і я вирішив трохи
попоїсти. Заплативши за філіжанку кави й такий-сякий бутерброд
майже усі наявні гроші, я покинув «привітну» кав’ярню з мармуровими
сходами, лицарським реманентом на стінах й дубовими столиками
й стільцями. Задовольнивши потребу у їжі, я вирішив вгамувати
голод духовний й зайшов до книгарні, навмання узяв книгу. То були
спогади одного з товаришів славнозвісного генія порнографічної
літератури західного світу Генрі Міллєра, у яких він ділився з
читачем фізіологічними подробицями своїх та Міллєрових брудних
амурних пригод. Видані спогади були, зрозуміло, російською мовою
одним з відомих київських видавництв. Решта книг не відрізнялася
майже нічим від тієї першої, що потрапила мені в руки. На усіх
полицях виднілися обкладинки російськомовних видань, а на них
оголені жіночі тіла й назви книг на кшталт «Історія проституції».
Скарбниця культурних цінностей, якою має бути за визначенням столична
книгарня, виявилась зібранням брутальних текстів й оголених сідниць...
Який
чужий і незрозумілий світ! Невже це і є та демократія і розбудова
Української держави, про яку увесь час нам нагадує державне телебачення
і наш гарант? І яку цьому світі знайти місце і долю звичайній
людині, що мріє про чесну працю, міцну родину, розквіт рідної
мови і національної культури? Але виявилося, що навіть мешканці
цього, чужого провінціалу світу, здатні відгукнутися на це питання.
Недарма, під час антикомуністичного мітингу біля Тараса Шевченка
багато столичних жителів підходили до його учасників, або ж просто
зупинялися біля Шевченківського скверу й слухали спочатку здивовано
(мовляв, хто ці люди і 
чому
вони чимось не задоволені?), а потім, усвідомивши свою сліпоту
й необізнаність у національних питаннях, слухали уважно та схвильовано,
усвідомивши нарешті, що й вони – українці...
Сергій
КАРДАШОВ,
«Клич Нації»
