Це
вже обговорювалося у пресі, але в нашій газеті, здається, не звучало,
тому вважаю за доцільне висловити свої думки з цього приводу.
Перш
за все, букву «Ф» включили
до нашої абетки тільки в 27-му році минулого сторіччя (всього
за два роки до вилучення «Ґ»).
Крім того, подивімося, як перекладаються на нашу мову старовинні
слова: картофель – картопля, кофе – кава,
эльф – ельв, фу – пху, тьфу – тьху, форточка – кватирка, дрофа
– дрохва. Те ж саме стосується перекладів імен: Ефим
– Юхим, Трофим – Трохим, Афанасий – Опанас, Марфа – Марта, Фома
– Хома, Феодосий – Тодось (рідше Хведись),
Ефрем – Охрим. Якби в українській
мові їх ужили б із «Ф», це
здалося би москвизмом.
А
переклади слів: флаг – стяг, филин –
пугач, конфета – цукерка, фитиль – ґніт, фонарь – ліхтар,
узагалі не містять натяку на «Ф».
Та
й у московитів геть усі слова з «Ф»
уважаються іншомовними – й вони теж нерідко уникають цієї букви,
наприклад: картошка, кворум, Матвей.
Проте нехай вони самі вирішують, писати їм цю букву чи ні, а нам
вона, видно, і справді, геть непотрібна.
Ви
спитаєте, що робити. Правило чітке:
1.
Якщо «Ф» пишеться замість
«ТН», то міняється на
«Т»: Атени, скити, катедра, анатема, теодал (згадаймо,
що навіть москалі кажуть теология, атеист,
а англійці – Теодор, Теофіл)
цитра, Картаґен тощо.
2.
Якщо «Ф» пишеться замість
«РН», то міняється на «П»:
поспор, дельпин, пазан, пламинґо
(та й саме слово plama позначає
полум’я), пілосопія
(згадаймо філосопів із «Енеїди» І. Котляревського, де, можливо,
перше «Ф» устромили цензори),
пізика, телепон, плеґма, ампістропа (віршована), ґрапіка
тощо.
3.
Якщо «Ф» пишеться замість
«F», то міняється на «ХВ»:
ґрахв, метахвора, прохвесія, хвах, хвільтр чи, якщо
потім іде ще один приголосний, то на «Х»
: Ахрика, Хранція (це слово ввели до правопису, ще
до того, як вирішили відкинути «Ф»
узагалі), Хранко, хлора, хронт, хланґ,
хрукт, хтор (ґалоґен), ґрахство
тощо.
Уже
бачу, як ви з обуренням берете мене за руку: «Як, ти закликаєш
до такого жлобства, як «хвекання»? Дозвольте не згодитися – це
вважається жлобством тільки згідно охвіційного закликання, яке
нав’язує нам чужі слова! Згадаймо: не так давно сама вкраїнська
мова вважалася надзвичайним бидлотством, навіть більше, ніж, наприклад,
чукотська чи молдавська, незважаючи на брехливі усмішки про чукчів
і молдаван!
Мене
знову можуть узяти за руку: «А як же такі слова, як:
префікс, фарба, фатальний, фіранка, фортеця?!» Відповідаю:
це чужі слова, нав’язані нам поляками – і їх найкраще заміняти
рівнозначними: приставка, краска (барва),
роковий, завіса (штора), укріплення. Про це вже мовилось
у статті Яромисла «Мова. Чи лише засіб спілкування?», що надрукована
у вересневому числі 11002 року нашої ґазети. Нагадаю, що ще багато
чужих слів нав’язаних нам, як вірні, наприклад: польське пожежа
замість пожар, німецьке готель
замість гостиниця, англійське
страйк (пряме значення якого
натиск) замість стачка,
бастування, нотатки замість замітки,
записки, хранцузьке парасолька
замість підсонячник, латинські
капелюх, літера, оцет, папір
замість бриль, буква, уксус, бумага.
Між
іншим, у цій статті є й підказка, як уникнути заміни звуку «Ф»,
якщо це чомусь лякає, – замінити слово рівнозначним, особливо,
якщо воно слов’янське. Наприклад: водій
замість шохвер, світлописання
замість потоґрапія, сервант
замість бухвет, вигода замість
ехвект, вада, ґандж, недолік
замість дехвект, любство замість
пільство й так далі.
А
говірні слова з «Ф» на кшталт
файно, фіра, фана, франтенфурка
можна взагалі не вживати.
Один
мовознавець переконував мене, що букви «Ф»
і справді у нас нема, а звук є. Мене це наштовхнуло на цікаву
думку: якраз цього звуку в українців і нема! Давно відомо, що
вживати його в словах де «В»
оглушується, як от: вовк, плавки, дівчата,
вкусити, батьківський, придбав уважається москвизмом!
Тут слід казати не «Ф», а
коротке «У». Саме він є глухим
відповідником «В». А раз нема
звуку, то й букви до нього не треба.
МСТИСЛАВ
