«Слову
Оріїв» – 10 років!
Ось
і минуло вже 10 років, як з’явилося на світ перше число «Слова
Оріїв».
Ця
подія сталася у вересні 11000 р.Д. Перший грошовий внесок на
друкування (300 грн.) склали порівну Боєслав Ситіков і автор
цих рядків. Шкода, що перший зараз відійшов у густу тінь, бо
його ідеї й потуги свого часу добре прислужилися як часопису,
так і РУНВірі загалом. Хоча їх далеко й не всі зрозуміли. Редактор
сподівався тоді, що часопис будуть робити принаймні дві людини
(разом з тим же Боєславом), а з часом знайдеться видавець, котрому
сподобається концепція часопису, він за нього візьметься і з
часом виведе на якісно вищий рівень. Однак цього, нажаль, не
сталося. Навіть Боєслав крім першого грошового внеску практично
нічого для часопису не зробив і редактор залишився з ним один-на-один.
Щоправда, одного разу була розмова з діловою людиною про видання
«СО», проте він наполягав часопис перевести на язичницькі (багатобожні)
рейки, що, звичайно ж, не могло влаштувати редактора.
«Слово
Оріїв» задумувалося як видання, призначене і для поширення серед
сповідників РУНВіри (колективний організатор), і серед свідомих
українців (агітатор), що сумістити в одному виданні було не
так легко часом, однак з цим 10 років таки вдавалося справлятися.
Як
агітатор часопис працював повноцінно лише на Київщині. Так у
Києві видання залюбки й регулярно купували несповідники РУНВіри
на мітингах, фестивалях, зустрічах та інших масових заходах.
Люди читали й таким чином прилучалися до РУНВіри. Найбільше
долучилися до поширення «СО» Святослав Калуга, Мстислав Овчинников,
Віра Глушко, Ант Дорошенко, Ігор Коваленко та інші, за що їм
усім велика подяка! У значно меншій кількости часопис розходився
у Львові (Богодар Климчак і Світан Буйна), Харкові, Ужгороді
(Богдан Яхвак), трохи в Житомирі та Кам’янці-Подільському (Орій
Острейко) і, мабуть, на цьому все. Якщо когось не згадав, хто
поширював «Слово Оріїв» серед нерунвістів, гадаю, мені вибачать.
Всі ж інші громади РУНВіри розповсюдженням часопису займатися,
на жаль, не хотіли – вони замовляли по 10–50 примірників і роздавали
серед своїх громадівців. Тобто функція агітатора зводилася в
таких громадах нанівець і, як наслідок, громади мало поповнювалися
новими людьми, що дуже сумно.
Функція
колективного організатора була більш дієвою. Часопис читали
в громадах, він користувався популярністю і мав вплив на розвиток
РУНВіри. Однак у зв’язку з відомим розгардіяшем серед рунвістів,
зі створенням «хороших і різних» об’єднань рунвістів ця функція
послабилася. Бо дехто, з причин того, що редактор був «не в
тому» об’єднанні, сприймав його майже як ворога і тому «СО»
переставали замовляти. Також останнім часом з якоїсь причини
зменшилася кількість як дописувачів, так і взагалі листів у
редакцію. Тому принагідно хочу звернутися до сповідників РУНВіри,
щоб писали статті, замітки для друку, але бажано саме на тему
РУНВіри, а не про все на світі й те що знаєте. Залюбки надрукуємо
замітки про стан справ у громадах, репортажі зі свят, акцій,
думки з ідеями щодо поширення РУНВіри, богознавчі розмірковування
тощо. «Слово Оріїв» задекларувало себе як видання всіх сповідників
РУНВіри (силенкиян), як орган єдиного і світового ОСІДУ, тому
воно надасть свої сторінки для представників усіх об’єднань,
якщо вони у статтях не роздуватимуть внутрішньорунвірівські
суперечності. Іще велике прохання присилати дописи в електронному
або друкованому вигляді, оскільки для набирання тексту не завжди
є час.
Через
кілька років після виходу перших друкованих чисел «СО» наше
видання з’явилося і в мережі Інтернет – і воно там є повністю.
Після виходу чергового друкованого випуску, за кілька днів воно
з’являється і в світовій павутині, отже його можна почитати
на всіх континентах, де є хоча б один вірний Науки Силенка.
У
зв’язку з сімейними обставинами і ще рядом означених вище причин,
часопис, котрий спочатку виходив щодвамісяці, тепер виходить
значно рідше. Але він виходить і ми віримо, що видання житиме.
Проте житиме воно разом з вами, нашими дорогими читачами, дописувачами,
жертводавцями, а особливо розповсюджувачами.
Щиро
вітаю всіх нас із цим ювілеєм!
Редактор
Іван ПРИЛУЦЬКИЙ