Скільки
років займаюсь аналізом політичної практики в Україні, стільки
спостерігаю намагання політичних сил переконати народ, що ситуацію
в країні можна змінити на краще за допомогою виборів. Ніби вибори
є єдиним засобом в державотворчому процесі. Скільки їх уже було,
цих «виборів», за 19 років існування держави? Чи призвели вони
хоч раз до якісних зрушень у будь-якій сфері суспільного, політичного
та державного життя, до зміни антинаціональної та антинародної
політики правлячих режимів?
При
цьому кожне волевиявлення населення розглядається як певний
рубіж, перелом, рубікон, якщо хочете. Кожні вибори порівнюються
як не з Ватерлоо чи Курською дугою, то з битвами під Хотином
та Жовтими водами, як мінімум.
Десятиліттями
нас запевняють, що парламентські вибори – це єдиний шанс змінити
долю українців, а як змін не видно, (незалежно від того, хто
переміг) лишається тільки вибороти собі «свого» Президента.
А коли «віроломно» перемагає «чужий» кандидат, виявляється,
не повстання треба готувати, а до місцевих виборів готуватись,
бо, бачте, у нас лишився «останній бастіон – місцеве самоврядування»!
І це остання битва, яку ми не маємо права програти. Заради цього
ми повинні в чергове «піднатужитись», спробувати вкотре об’єднатись
і дати останній бій. Цікаво, що заговорять наші політики після
провалу 31 жовтня, будуть закликати нас гуртуватись до наступних
парламентських виборів? Досвід підказує, що саме так і буде.
Вже
не дивно чути таке від українських націонал-демократів. Роки
поразок нічому їх не навчили, не змусили до осмислення правдивих
причин усіх негараздів, як власних внутрішньо партійних так
і тих, кого декларують ощасливити, посівши депутатські крісла
та керівні посади. Прикро, але зрозуміло: вони ніколи не мали
ідеології, світогляду, не зважали на досвід минулих поколінь,
завжди були патологічними брехунами та розглядали будь-які вибори
як можливість втриматися на коні (читай біля корита).
Але
дивно чути таке від тих, хто вперто роками називає себе українським
націоналістом, граючи з окупаційним режимом за його правилами
його ж бюлетенями у вибори.
Люди
добрі, ви би сіли грати з шулером у преферанс його крапленими
картами знаючи, що він шулер і в нього карти краплені!? А наші
політики не тільки грають у заздалегідь програшні ігри, а ще
й нас переконують, що виграють!
Що
це: дурість чи відверта брехня?
Не
думаю, що вони аж такі дурні, адже знайомі з ідеологією українського
націоналізму прекрасно. Не раз, мабуть, читали Бандеру, який
переконував, що тільки національна революція (заміна системи,
структури та людей влади) єдина зможе якісно змінити життя українців
на краще. До речі, цікаво, як вони пояснюють своєму членству,
чому полковник Коновалець не намагався потрапити в окупаційну
адміністрацію, не підтримував «свого» кандидата у Президенти
та не балотувався до польського Сейму, ініціював створення Орденської
організації, а не політичної партії?
Отже,
якщо ми вкотре не хочемо пошитись у дурні, маємо перечитати
Бандеру, відкрити очі і не слухати більше шулерів від політики,
а діяти дослухаючись до власного розуму, власними силами, усіма
доступними методами за свою Правду і Силу, і Волю у своїй хаті!
Слава
Національній революції!
Сотник
Андрій ТАРАСЕНКО